Минув місяць від часу нашої єпархіальної прощі до місця марійних об’явлень у Боснії – Меджугор’я. Коли емоції та пережиття трохи устаткувалися, приємно повернутися до цього паломництва подумки. У цьому тексті хочу поділитися з вами кількома історіями, які залишили свій слід в моєму серці.
Зіпсутий автобус і сила спільної молитви
Наша подорож почалася відразу після недільної Літургії 2 липня. Символічно, що у переддень, тобто у суботу ми з парафіянами мали нагоду взяти участь у єпархіальній прощі до Ясної Гори у Ченстохові, до Белзько-Ченстоховської ікони Богородиці. Марія ніби благословила нас у дорогу. Тому у неділю жодних “пригод” не передбачалося, адже кілька днів перед виїздом, автобус пройшов повне технічне обстеження, результати якого були задовільними. Втім, 15 км після перетину польсько-чеського кордону, автобус раптово зупинився. Виявилося, що проблема у датчику тиску гальмівних колодок. Неділя, всі СТО зачинені, майстри мають вихідний, ми в Чехії, 56 паломників, більшість з яких заздалегідь планували цю подорож в часі відпустки, і автобус, який не рушає з місця. Що робити? Повертатися назад? Як знайти автобус і як уникнути відчуття повного фіаско? Відміняти паломництво взагалі, чи таки вирушити наступного дня? Тоді треба знайти нічліг для великої кількості людей, до того ж треба скоротити програму поїздки. Поки водії, які виявилися дуже заповзятими у вирішенні цієї проблеми, шукали шляхів ремонту автобусу, ми вирішили молитися вервицю. Адже ми їдемо до Марії, тож у неї шукаємо заступництва.
Після трьох годин молитви спільної і напевно кожного зосібна, до нас приїхав молодий хлопчина – майстер з Польщі. Який фактично за лічені хвилини знайшов розв’язання, здається, цілком безвихідної ситуації, і ми знову вирушили в дорогу. Хтось би сказав, що це щасливе співпадіння, але усі ми переконалися в той момент, що наші молитви були вислухані. Ця ситуація стала ніби випробуванням, чи дійсно “наші серця горіли” (історія подорожніх до Емаусу). Ми дійсно були на шляху до Емаусу, а Христос вже йшов з нами.
Хресна дорога о 4 ранку та сходження на гору Об’явлень як на Тавор нашої прощі
Оскільки у липні в Боснії неймовірно гаряче, то на гору з Хресною дорогою та гору Об’явлень ми піднімалися на світанку в два різні дні. Це особливе відчуття, коли день починається з молитви, яка восходить разом із сонцем. Кожен у цій прощі, звичайно, мав свої намірення, але, гадаю, всі ми єдналися у проханні про мир в Україні. Зрештою, у багатьох посланнях Марія закликає нас жертвувати молитву і піст за мир у світі. Піднімаючись кам’янистим ґрунтом стрімко вгору, у тиші та водночас спільній молитві, неможливо було не відчути болю і скрухи багатьох наших рідних, друзів, співвітчизників, долі яких війна повернула у зовсім протилежне русло. Мусимо бути витривалими у нашій вірі в перемогу України і закінчення цього жахіття. Молитва, піст та милостиня (чит. пожертви для постраждалих у війні та ЗСУ) – інші слова тут зайві. “І показав Господь їм свою славу” (історія про Преображення Господнє на горі Тавор) – не кажімо Богові, яку складну і несправедливу ситуацію ми маємо, кажімо цій ситуації, що з нами Всемогутній Господь.
Ненсі та Патрік та Встановлення таїнств священства і Євхаристії
Напевно ті з вас, які цікавилися об’явленнями в Меджугор’ї або були там, знають історію Ненсі та Патріка, які залишили власний автобізнес та високооплачувану роботу адвоката, щоб служити в Меджугор’ї священикам. Не буду переповідати їхньої історії цілком, охочі можуть ознайомитися з нею, поґуґливши, натомість ділюся досвідом зустрічі нашої групи з цим подружжям.
Перше, що вражає, це простота та гостинність цих людей, а також велика покора. У своєму “замку” вони цілорічно приймають священиків, цілком безкоштовно. Також протягом дня мають одна за одною зустрічі з прочанами, де дають свідчення свого навернення, а між тим усім відповідають на десятки, а може і сотні дзвінків протягом дня. Коли я з ними зустрівся, то не міг не дивуватися їхній відданості у служінні. У такому темпі і насиченості протягом дня, не одна людина втратила б терпеливість чи психічну рівновагу, але на їхніх обличчях не було ані тіні втоми чи виснаженості. Дійсно, “хто хоче бути першим поміж вами, нехай буде усім слугою”.
Окремого подиву заслуговує особливий трепет Ненсі і Патріка перед Таїнствами свящества та Євхаристії. Ненсі цілує руки кожному священику і каже, що для неї це має особливе значення, адже з цих рук сходить благодать і ці руки несуть Ісуса Христа у Євхаристії. Щира побожність цієї жінки вражає і водночас змушує замислитися, чи ми так само маємо трепет перед Таїнством священства та чи так само трепетно і з вірою приймаємо Євхаристію як правдиві Тіло і Кров Господні.
Від нашої групи, до речі, Ненсі і Патрік отримали у подарунок ікону Білобірської Богородиці Матері скитальців.
Сильні хвилі на Адріатичному морі і Христос, що заспокоює бурю
У програмі нашого паломництва у якості рекреаційної частини була подорож корабликом хорвацьким архіпелагом. Ми мали можливість побачити неймовірної краси гірські та морські краєвиди цієї країни, у берегову лінію врізалася азуритна синява морських хвиль, на палубі невеличкого кораблика роздавали обід під колоритні звуки хорватської музики. Це був останній день нашої мандрівки, який, як і перший, не віщував нічого злого, проте… Раптом, у часі повернення до материка, морські хвилі стали значно сильнішими, судном хитало в різні боки. Хоч погода була сонячною, без дощової хмаринки, та хвилі наштовхували мене на думки, як рятувати людей з води, якщо щось станеться з кораблем. Я зауважив, що дехто сам почав Ісусову молитву, не чекаючи мого прохання спільними силами вимолити наше щасливе повернення. Бачачи віру людей, я отримав впевненість, що Господь вислухає наші молитви та зупинить бурю, “увійшовши в човен” (історія про порятунок апостолів на Тіверійському морі). Хоч хвилі не вщухли, але ми щасливо дісталися берега. Серце наповнювала невимовна радість і вдячність. Тепер можна сміливо повертатися до домівок.
Підсумовуючи свої враження та загальні спогади, можу сказати, що це паломництво було поєднанням молитви, відпочинку і пригод. Липнева подорож відкрила наші серця на те, щоби бачити і зауважувати інших людей. Місце, де моляться сотні тисяч паломників, тебе самовільно змінює, адже воно наповнене молитвою. Та й твоя молитва теж зазнає змін, поглиблюється, ти здобуваєш новий духовний досвід. Наша проща була наповнена роздумами на різноманітні теми з духовного життя. Паломники слухали науки про Євхаристію у східному та західному богослов’ї, сповідь, піст, молитву спільнотну та приватну. У самому Меджугор’ї ми мали екскурсійний супровід, рівно ж як і в часі дороги, коли проїжджали різні країни та місцевості. У дорозі додому ми також мали нагоду послухати лекцію Ольги Лупій, дослідниці історії Церкви в Україн, із історії Української Греко-Католицької Церкви, зокрема особливо цікавою частиною була оповідь про підпілля УГКЦ в радянській Україні. Тож можна сказати, що це паломництво мало духовно-історичний аспект і стало своєрідними “реколекціями в дорозі”.
о. Роман Захарчишин,
сотрудник Катедрального собору
Воздвиження Чесного Хреста у Вроцлаві
