До Василіанського Чину вступив на Закарпатті в 1926 р. і свої перші тимчасові обіти склав у 1928 р., а вічні – у 1936 р.
Висвячений на священика 17 грудня 1937 р. єпископом Олександром Стойкою.
Вкінці 1940 року був заарештований за „проукраїнську політику” василіян, разом з: о. Діонізієм Дребітко ЧСВВ, о. Богданом Мересієм ЧСВВ, о. Полікарпом Лозаном ЧСВВ, о. Йосифом Завадяком ЧСВВ та о. Антоніє Станканинцем ЧСВВ.
В Ужгородському монастирі, над затриманими ченцями провели слідство і відправили їх до в’язниці у м. Будапешт (Угорщина), а опісля – до Будапештського монастиря отців Єзуїтів.
Після недовгого перебування у монастирі отців Єзуїтів в Будапешті, о. Мелетія разом з іншими українськими василіанами, під супровід конвою, відправили у Румунську Трансільванію до василіанського монастиря в с. Нікула, поблизу міста Герла. Цей період о. Мелетій описав у своїй книжці „Із нашого церковного Минулого”.
Повернувшись з Румунії, проживав у Мукачівському монастирі. Після заснування Ужгородського монастиря у 1912 році, працював тут у василіанській гімназії.
У 1943 році брав участь у місійних заходах, які проводили Василіяни на Закарпатті.
В історичних матеріалах залишилося студентське посвідчення о. Малинича, яке вказує, що у 1945 році, він був студентом Державного Закарпатського Університету, на біологічному факультеті.
На початку радянської окупації Закарпаття, о. Мелетій проживав у Малоберезнянському монастирі.
У 1946 році, був Настоятелем цього монастиря.
Зі спогадів про той період, о. Мелетій згадував, що Малоберезнянський монастир перебував на лінії вогню – німецькі війська, відступаючи, обстрілювали з монастиря гарматами радянські війська.
Щодо діяльності, радянське керівництво дозволяло виголошувати проповіді у монастирі під час богослужінь, але органи безпеки весь час давали розпорядження, що і як проповідувати.
Після ліквідації комуністами василіянського монастиря в Малому Березному в 1948 р. сповняв підпільне священиче служіння у Великоберезнянському і Воловецькому районах.
Офіційно працював на у Карпатській Дослідній Станції.
Згодом, до часу відродження Греко-Католицької Церкви і Василіянського Чину проживав у Сваляві на Закарпатті.
Тут, в умовах підпілля виховував кандидатів до монашого стану і кандидатів до священства.
У серпні 1987 був одним з підписантів заяви частини греко-католицького єпископату, духовенства, чернецтва і мирян до Папи Івана Павла ІІ та уряду СРСР про вихід з підпілля.
В часах підпілля написав чимало праць, серед яких найважливіші:
- „Із нашого церковного минулого”.
- „Православ’я і неправослав’я у світлі церковного року”.
- „В знаках часів”.
З 1994 р. був духівником і сповідником у Малоберезнянському монастирі.
Помер о. Мелетій 1 листопада 2003 року. Похований у Малоберезнянському монастирі.
https://www.osbm.org.ua/index.php/pomyanyk/biohrafii-chentsiv/o-meletii-m-malynych-chsvv
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1282065352238658
о. Петро Фостик
