СВЯТОГО ПЕРВОМУЧЕНИКА СТЕПАНА. СВЯТИЙ СТЕПАН — АПОСТОЛ, ПЕРВОМУЧЕНИК І АРХИДИЯКОН. КУЛЬТ СВЯТОГО ПЕРВОМУЧЕНИКА СТЕПАНА. СВЯТИЙ ПЕРВОМУЧЕНИК СТЕПАН — ПРИКЛАД ДЛЯ НАСЛІДУВАННЯ.
У третій день Різдвяних свят наша Церква вшановує святого первомученика і архидиякона Степана. Вона вважає його першим мучеником церкви за віру в Ісуса Христа і його науку. Своїм мучеництвом Степан дав також свідчення своєї великої любові до Бога. Саме любов дала йому силу вчинити такий геройський подвиг, прийняти мученицьку смерть каменуванням, про що свідчать останні слова його молитви до Бога: „Господи, не візьми їм цього за гріх” (Дії. 7, 60). Цим він досконало наслідував приклад розп’ятого Христа, що молився на хресті до свого Отця за своїх ворогів: „Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять” (Мт. 23, 34).
СВЯТИЙ СТЕПАН — АПОСТОЛ, ПЕРВОМУЧЕНИК І АРХИДИЯКОН
Східна Церква, прославляючи святого Степана у своїх богослуженнях, дає йому потрійний титул, називаючи його апостолом, первомучеником і архидияконом. Святий Степан належав до сімдесяти апостолів, пам’ять яких наша Церква святкує 4 січня. Він своєю святістю, мужністю і ревністю у вірі за поширення Христової науки повністю заслуговує на ймення апостола. Діяння апостольські кажуть про нього, що він був „муж, повний віри і Святого Духа… повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі” (6, 5 і 8). Святий Йоан Золотоустий ставить святого Степа-на поміж апостолів. „Скажи мені, — каже він, — чого не доставало йому, щоб він зрівнявся з апостолами? Чи і він не творив знаків? Чи і він не показав великої відваги?” (Бесіда 15 на Ді. Ап. ).
Святий Степан не тільки ревний апостол, але й первісток мучеників. Оскаржений перед Синедріоном — жидівською радою — фальшивими свідками, він мужньо визнає святу віру. Через це його виводять за місто й закидують камінням. Це діялося 34 або 35 року по Христі. Як Христос, так і він перед смертю молиться за своїх ворогів. У його мучеництві бере участь юнак Савло, пізніше — апостол Павло. Святий Августин приписує навернення Савла крові святого Степана. „Якщо б Степан не молився, — каже він, — то Церква не мала б Павла” . Святий Степан перший після Христового вознесення за свого Господа кров пролив і життя віддав. Звідси він має почесний титул першого мученика. Цей титул святі Отці високо підносять у своїх проповідях, на ньому наголошує Церква у своїх богослуженнях празника святого Степана і перенесення його святих мощей 2 серпня.
Святий Йоан Золотоустий свою проповідь на святого первомученика Степана починає словами: „Усі мученики прославляються і подвиги праведників усюди є предметом подиву, але на згадку про найславніший подвиг первомученика Степана навіть німий язик починає його хвалити. Кого не спонукає до похвали блаженний Степан? Він уже ім’ям, (з грецької „стефанос” означає кінець) вказує на свої заслуги. Ім’я свідчить, що він уже одержав честь перемоги! Ім’я мученика говорить про боротьбу, перемогу і честь!”. А в иншій науці про святого Степана він каже: „Увінчаємо квітами похвал Степана й засиплемо його рожами похвальних пісень. Він уже сам увінчав себе переможними нагородами віри… Хто зі смертних віддасть достойні похвали борцеві? Хто з людей сплете вінок, рівноцінний його подвигу? Який язик зможе з’ясувати славу переможця? Які уста створяться на похвалу подвигів Степана? Які уста зможуть сказати про мужність первомученика?”
Східна Церква у богослуженнях на святого Степана і на перенесення його мощей 2 серпня різними похвальними титулами звеличує мучеництво святого. Його прославляють такими словами: „Начало мучеників і похвала”, „страдалець верховний”, „перший між мучениками”, „первомученик”, „апостол”, „Христовий воїн”, „славний верховода мучеників, „похвала апостолів і мучеників слава”, „первострадалець”, „двері мучеників”, „первомученик мудрий”, „начальник мученицького собору”. На стиховні вечірні славимо його: „Ти став перший між мучениками й дияконами, Степане апостоле, окрасо страдальців, кріпосте вірних, славо праведних. Для тих, які твою пам’ять празнують — тому, що стоїш перед престолом Христа Царя — проси очищення від провин та бути гідними небесного царства”. У кондаці на перенесення мощей Церква взиває до святого: „Ти перший був посіяний на землі небесним Сіячем, всехвальний Степане; Ти перший на землі за Христа кров пролляв. Блаженний; Ти перший від Нього вінцем перемоги вінчався в небі, страдальців Первістку; вінець мучеників, первостраждальний”.
Його ім’я стоїть на першому місці серед семи вибраних дияконів, які повинні піклуватись убогими, звідси і зветься він архидияконом.
КУЛЬТ СВЯТОГО ПЕРВОМУЧЕНИКА СТЕПАНА
Святий Степан — це первомученик і взірець для всіх мучеників, тож і культ його найдавніший з усіх мучеників. Про день його смерти не знають. Свята Церква пам’ять про нього пов’язує з празником Христового Різдва, бо як перший Христовий мученик він мав дуже близьке відношення до Христа. Спочатку і Східна, і Західна Церкви святкували празник святого Степана другого дня після Різдва. Та коли у Східній Церкві з’явився звичай, за яким наступного дня після Різдва празнували Собор Пресвятої Богородиці, то десь у VII столітті пам’ять святого Степана перенесли на третій день різдвяних свят. Західна Церква і до сьогодні святкує празник святого Степана 26 грудня.
Його празник скрізь знали уже у IV ст. і святкували на рівні з апостолами. В апостольських постановах з IV сторіччя сказано: „Хай празнують у день первомученика Степана”. Святі Отці IV століття, як святий Григорій Богослов, святий Григорій Ниський, святий Йоан Золотоустий і святий Августин виголошували проповіді в честь святого Степана. У IV і V ст. на Сході й на Заході на його честь будують святі храми. У самому Царгороді було аж три церкви, які мали ім’я святого Степана.
Новим поштовхом до ще більшого культу святого Степана стало віднайдення його мощей 415 року. Згідно з традицією єрусалимському священикові Лукіянові тричі явився учитель апостола Павла, який помер у Христовій вірі. Він сказав Лукіянові, що це він після каменування поховав святого Степана у своєму гробі, де той тепер спочиває і він, і його син Авіва, а близько них Нікодим, тайний Христовий учень. Знайдені мощі святого Степана перенесено до храму на Сіоні в Єрусалимі. Через якийсь час їх знову перенесли до храму каменування на північ від Єрусалима. Жінка цісаря Теодосія Молодшого, Євдокія, 460 року на місці первісного храму каменування збудувала гарну базиліку, яку потім було зруйновано. Руїни цієї базиліки віднайдено 1812 року і на старих фундаментах побудовано теперішню церкву святого Степана.
Пізніша традиція місцем мученицької смерти святого Степана почала вважати долину Кедрону на схід від Єрусалима. Тому і східна брама старого міста зветься тепер брамою святого Степана.
У 560 році частину мощей святого Степана перенесено до Царгорода і зложено їх спочатку у храмі святого Лаврентія, а пізніше в новозбудованому храмі святого Степана. Грецька Церква перенесення мощей до Царгорода святкує 2 серпня. Як при знайденні, так і при перенесенні мощей святого Степана діялися різні чуда. Про них говорить святий Августин, великий почитатель святого Степана.
СВЯТИЙ ПЕРВОМУЧЕНИК СТЕПАН — ПРИКЛАД ДЛЯ НАСЛІДУВАННЯ
Християнська релігія — це релігія героїзму. Вона вчить, плекає, виховує героїв і вимагає героїзму. Життя доброго християнина — це постійна боротьба з дияволом, своїми пристрастями і з ворожим Богові світом. Християнин завжди мусить ставити любов до Господа Бога понад усе: понад своє „я” , понад справи світу, понад усі вигоди, і навіть понад свого батька, матір і свою родину. Так учить і того вимагає від нас сам Ісус Христос: „Коли хтось приходить до мене, — каже Він, — і не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер та ще й своє життя, той не може бути моїм учнем. Хто не несе свого хреста, і не йде слідом за мною — не може бути моїм учнем” (Лк. 14, 26 і 27).
Святий Йоан Золотоустий у проповіді на честь святого Степана всім нам пригадує обов’язок боротьби за Христа і за спасення нашої душі. „Теперішнє життя, — каже він, — це час боротьби. Тож, очевидно, треба боротися. Тут війна й боротьба. На війні ніхто не шукає спокою. На війні ніхто не думає про вигоди, ніхто не дбає про маєток, ніхто не журиться про жінку, але журиться тільки про одне: як би перемогти ворогів. Так будемо чинити й ми. Якщо ми переможемо і повернемося з трофеями, то Бог дасть нам усе”.
Над усіма нами тяжить обов’язок бути християнами не тільки з назви, а вірно й мужньо завжди визнавати свою віру словом, ділом, усім життям, а при потребі навіть життя віддати за неї. І якраз святий первомученик Степан дає нам гарний приклад мужнього й героїчного визнання своєї віри. Святий Йоан Золотоустий, наводячи святого Степана як приклад для наслідування, каже: „Хто б тепер не пішов у боротьбу за Христа, то в Степані має учителя. Хто б не виступив на подвиг мучеництва, то він наслідуватиме Степана. Степан — начальник борців за Христа, Степан — основа тих, які вмирають за Нього”.
Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд. – Львів: Свічадо, 2004
Стихири на „Господи, взиваю я”
Благодаттю Духа* просвітив ти, Стефане,* думки свої, і виглядом, немов ангел, ти появився, коли тіло твоє заясніло внутрішньою світлістю* і стало наче душевною зірницею тим,* які тебе бачили.* Тому доступив ти до видіння Божого сяйва,* коли небо славно відкрилося над тобою* – начало мучеників і похвало.
Ступенями і драбиною* для висходу до неба* стало тобі каменування.* Звідтіль побачив ти, Стефане, Господа,* що стояв праворуч Отця* та подавав тобі життєдайною правицею однозначний з твоїм ім’ям – вінок.* Тому став ти поруч нього,* як славний переможець* і начальник страждальників.
Знаками і чудесами осяяний,* ти своїм навчанням* потьмарив зборище нечестивих.* Коли ж тебе вбивали,* кидаючи каміння,* ти молився за прощення для вбивців,* уподібнюючись цим до Спасителя,* і в його руки передав ти свого духа,* священний Стефане.
Настала, Богоносний,* ясніша від сонця пам’ять твоя,* що опромінює тих, які з вірою до тебе приходять,* наповнює запахом безсмертя* і виточує душам ізцілення, Теодоре,* молільнику за душі наші.
Чудотворче Теодоре!* Вудилами стриманости переміг ти тілесні пристрасні почування* і появив на землі ревність безтілесних,* підкоривши духові всі тілесні прагнення.* Перебуваючи нині в небесних оселях,* молися за душі наші.
Блаженний Теодоре! Ти поклав за основу чеснот* зречення з похітливости давнього чоловіка* і направду зодягнувся у Христа.* Тому й засоромив ти, Преподобний, багато ворожих наступів,* ставши начальником ченців;* моли його, щоб спастися душам нашим.
Величне і преславне чудо сьогодні збувається:* Діва народжує, її ж лоно не зотліває,* Слово приймає тіло* і від Отця не відокремлюється.* Ангели з пастирями славлять і ми з ними співаємо:* Слава на висотах Богові, і на землі мир.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1340461066399086
о. Петро Фостик
