Хто з вас був у Люрді, то з певністю бачив на площі величавої базиліки багато різних хворих: мужчин. жінок і дітей. Під час вечірньої процесії з Найсвятішими тайнами вони моляться, благають Господа, щоб, за заступництвом Божої Матері, повернув їм здоров’я. І не лише до Люрду, але до кожного відпустового місця рік у рік з’їжджаються хворі з надією, що Господь оздоровить їх чудесним способом,
У час, коли Ісус Христос жив на землі, в Єрусалимі було купелеве чудотворне місце, що звалося Витесда, в якому лежало багато сліпих, кривих, калік, і кожен з них сподівався, що він перший увійде в воду і стане здоровим. Одного дня Ісус Христос відвідав це місце і побачив там чоловіка, який хворів тридцять вісім років. Милосердний Спаситель, лікар душі і тіла, запитав його: „Бажаєш одужати?” Хворий відповів: „Пане, я не маю нікого, хто б мене спустив у купіль, коли ота вода зрушиться: бо ось тільки я прийду, вже інший передо мною поринає” (Ів. 5, 6-7).
Бідна людина! Тридцять вісім років шукав оздоровлення, але не знайшлося нікого, хто допоміг би йому займи у воду. „Пане, не маю чоловіка, не маю нікого”. Яка самотність, яке опущення!
Дуже часто можна почути ці жалісні слова від старших, від батьків або від хворих і опущених! „Не маю нікого! Hixтo до мене не загляне! Ніхто мені не поможе!” Не раз старші люди, немічні батьки проливають сльози самотності тому, що рідні діти не цікавляться ними. Приповідка каже, що одна мати може виховати десятеро дітей, а десятеро дорослих дітей не заопікуються однією немічною старенькою матір’ю. Самотність може бути різною: смерть дорогої особи, розлучення, нещасне подружжя, невірність подруга, відчуження дітей від Церкви, важка недуга і тому подібне.
Дуже часто доля немічних і старших людей справді незавидна. Одна вдова після похорону свого чоловіка, промовила до священика: „Отче, я знаходжуся в тюрмі і не можу з неї вийти, я в тюрмі самотності. Я відчуваю таку самотність, що мені життя не миле, я хочу вмерти”.
Одного доктора запитали, яка недуга в наших часах є найбільш болючою і найбільш шкідливою. Доктор дав ці каву відповідь: „Самотність! Чим довше я займаюся меди циною, тим більше переконуюся, що нема чогось більш шкідливого і більш болючого, як самотність”. В Лондоні один учень одержав нагороду за це, що він у шкільному творі написав такі слова: „Я переконаний, що сьогодні родиться багато близнюків, а це тому, що маленькі діти бояться приходити на світ одинцем”.
Проживаючи в Детройті, я відвідав у лікарні хворого парафіянина. Від медсестри довідався я, що в тій лікарні Є ще один хворий наш парафіянин, то ж зайшов і до нього. Здивований чоловік поглянув на мене і промовив: „Хто прислав вас сюди до мене?” З гумором я відповів: „Ісус Христос послав мене до вас”. Хворий усміхнувся і відповів: „Тішуся, що Христос про мене пам’ятає! Я також бажаю прийняти Святі Тайни”. Ісус Христос пам’ятає про всіх нас. Іcyc Христос побачив і цього самотнього хворого чоловіка.
На Вечірні перед неділею розслабленого ми співаємо таку стихиру: „Коли побачив тебе розслаблений, отой непохований мерлець, кликнув: Помилуй мене, Господи, бо постіль стала мені гробом! І навіщо ж мені жити? Не потребую й Овечої купелі, бо не маю нікого, хто б поклав мене в неї, коли заворушується вода…” (На „Господи, взиваю”). Христос Спаситель змилосердився над недужим. На щойно згаданій Вечірні наша Церква співає: „. Змилувався Спас та й каже до нього: Задля тебе я став людиною, заради тебе я воплотився, а ти кажеш: Не маю чоловіка. Візьми твою постіль і ходи”. „Відразу ж і одужав той чоловік, взяв ложе своє і почав ходити” (Ів. 5, 9). Яка радість! Яке щастя! Тридцять вісім років лежав нещасний розслаблений на тому ліжку, а тепер на тверде слово Ісуса Христа він встає здоровий, бере своє ліжко на плечі і несе до рідної хатини. Милосердний Спаситель ущасливив недужого.
Євангеліст говорить, що дещо пізніше Ісус Христос знайшов цього оздоровленого в єрусалимській святині. Цей чоловік зайшов до Божого храму подякувати Господеві за ласку оздоровлення. Це похвальне діло. Дехто може подумає собі: „Як би я був калікою такі довгі роки, і як би Христос Господь мене чудесно оздоровив, я також пішов би до церкви і з вдячності я приходив би до церкви на Святу Літургію кожної неділі аж до смерті!” Можливо, що так, а може і ні. Здоров’я — це дар Божий. Скільки здорових людей ніколи або майже ніколи не вчищають до церкви подякувати Богові за здоров’я. Ми всі повинні бути вдячними Богові за дар здоров’я.
Ісус повчає оздоровленого: „Оце ти видужав, тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось” (Ів. 5, 14). Можливо, що ця недуга була карою за гріхи. Якщо так, то Iсус оздоровив рівночасно його душу, простив йому гріхи, але дав йому пересторогу: „Не гріши, бо може статись тобі щось гірше! Може несподівано прийти смерть і не буде часу на поправу”.
Євангелісти записали багато чудесних оздоровлень Ісуса Христа. В тих часах Ісус Христос різними чудами доводив, що він є Сином Божим і Спасителем світу і, послідовно, його наука є наукою небесною, незмінною, що всі люди мають вірити йому, „Хто повірить і охриститься, буде спасенний, а хто не повірить, буде осуджений”, – каже Христос Господь.
Iсус Христос оздоровляв хворих з любові, милосердя. бо жаль було йому бачити людські терпіння. В Євангелії від святого Матея читаємо слова: „Ісус побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих” (Мт. 14,14). Христос не змінився. „Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки”, – каже апостол (Євр. 13, 8). Він лікує бага То душевних недуг. Бо багато є душевних паралітиків, сліпців, глухих, прокажених, навіть і душевних мерців. Спаситель радо оздоровляє душевні недуги всіх тих, котрі з довір’ям звертаються до нього.
Наші душі також часто нездужають, бо ми всі грішні перед Богом, але милосердний наш Спаситель завжди лікує наші душевні рани і недуги: Він прощає нам наші щоденні провини. За це ми повинні дякувати Христові кожного дня. Під час Божественної Літургії ми завжди чуємо заклик: „Благодарім Господа!”. Щодня дякуймо Господеві за всі природні і надприродні дари. Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Дім милосердя
«Оце ти видужав, – то ж не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось». (Йо, 54)
Дорогі в Христі! Сьогоднішнє Євангеліє веде нас думкою в Єрусалим до входових, так званих, Овечих воріт міста, при яких було купелеве місце. По-єврейському звалось воно « Ветезда », тобто « дім милосердя ». До цього купелевого місця вело п’ять критих переходів, в яких лежало багато хворих: сліпих, кривих, усохлих, спаралізованих. Всі вони чекали хвилини, коли то час-до-часу ангел Господній прийде і заколотить воду.
І хто перший поринав у воду по тому, як вода заколотилася, то одужував, хоч яка б там була його хвороба. Біля того ставка лежав спаралізований чоловік від тридцять вісім років. Аж тут несподівано підходить до нього Христос-Спаситель і каже до нього: « Бажаєш одужати?» Недужий а переповненого болем серця одрікає Ісусові: «Не маю нікого… хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль…». Тоді Ісус, повний співчуття і милосердя, мовить до нього: « Устань, візьми твоє ложе і ходи!» На приказ Христовий сталося чудо: спаралізований чоловік відразу ж одужав, встав, узяв ложе своє і почав ходити. Видужалий навіть не спостеріг добре, серед товпи народу, хто саме оздоровив його. По деякому часі зайшов він до Храму подякувати Богові за видужання. І тут Ісус наблизився до нього та мовив: «Оце ти видужав, – тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталося!»
Дорогі брати і сестри, ця євангельська поділ, яка мала місце перед двома тисячами років у Єрусалимі є живою дійсністю і в наші дні. Ввесь світ – це наче велика лікарня, шпиталь. Все людство часто навіщають дошкульні нещастя, війни, революції, а слідом за цим – каліцтво, недуги без числа і міри. Скільки то шпиталів у кожному теперішньому місті: Як багато там хворих, калікі Спитаймо лікарів, що за причина тих незчисленних недуг, а вони без вагання відповідять нам, що переважно джерелом цих недуг є рознуздане, грішне людське життя, алкоголь, розпуста, нестриманість, надмірний гнів, ненависть. Загляньмо у заведення для най нещасливіших людей, які позбавлені світла розуму, а лікарі й цим разом, заявлять, що в більшості випадків причиною є провини особисті або гріхи батьків.
Тим же лікувальним місцем і чудотворною купіллю, «домом ласки » для людства тут на землі, є Церква Христова, з вічно живими джерелами ласк, із святими Тайнами: Хрещення, Покаяння, Пресвятої Євхаристії. Хворими паралітиками, до певної міри, є кожний з нас. Рід недуги людства, і нашої, пояснює св. Августин символічно, розглядаючи предивне число «тридцять вісім ». У св. Письмі число « сорок » дуже часто означає досконалість закону. Коли взяти число 38, то закон ще не повний, бо до сорока, до досконалості, бракує йому ще двох одиниць – дві найважливіші заповіді, тобто любови Бога понад усе, і любови ближнього, як самого себе.
Дорогі в Христі! Коли цих двох заповідей у житті людини забракне, тоді вона хворіє, бо відвернулася від Бога і звернулася до створінь. А Бог, створивши людину, поклав у її природу свій споконвічний кодекс – книгу заповідей, між якими первоначальними є дві заповіді, тобто любови Бога і ближнього. Це правда, що любимо те, що бачимо, пізнаємо, доторкаємо. Але Бога «ніхто ніколи не бачив» -” каже св. Йоан, а в іншому місці ще додає: «Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, а Бог перебуває в ньому » (1 Ів. 2,16). Так, це правда, Бога не бачимо нашими тілесними очима, проте бачимо і доторкаємося Божої подоби – наших ближніх. Любов’ю ближніх ми наче очищуємо наші очі, щоб побачити Бога таким, яким Він є. Тим то й каже апостол Їван: «Хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить» (1 Ів. 4,20).
Ось небесний лікар Ісус питає паралітика: « Бажаєш одужати? », – а недужий одрікає йому: « Не маю нікого… хто б мене… спустив у купіль », Авжеж, для видужання цього хворого треба було людини, але тієї людини, що є водночас Богом: «Один бо Бог, один також посередник між Богом та людьми – чоловік Христос Ісус» И Тим. 2,5). Ось, прийшла людина Христос-Бог, яка приказує паралітикові: « Устань, візьми ложе твоє і ходи!». Це слово «устань » не був звичайний собі приказ, але акт чудесного оздоровлення. До цього Христос долучує ще наступні два прикази: «візьми ложе твоє – і ходи». Перед оздоровленням ложе тримало на собі хвору людину, тепер, коли людина здорова, має достатньо сили, щоб нести своє ложе.
Дорогі брати і сестри, чи ж це не відгук слів Апостола, який навчав: « Носіть тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа» (Гал. 6,2)? Чи ж наказом: «візьми ложе твоє», Христос не хотів начебто сказати: «люби ближнього твого»? Найбільший закон Христовий – це любов, а любов не є повна і досконала, доки її не виявимо нашим ближнім, доки не почнемо взаємно носити тягарів своїх – «в повноті покори Й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, намагаючися зберігати єдність духа зв’язком мир (Єфес. 4,2-4). Коли ми здорові в Христі Ісусі, зносімо терпеливо немочі наших ближніх, як наказує апостол Павло: « носіть тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа» (Гал. 6,2).
Так тоді, дорогі брати і сестри, візьмім і ми «ложе» своє, тобто чинім діла любови для наших ближніх. Нестіймо на місці, але «ідімо!». Куди ж іти нам? До Господа, якого маємо любити цілим своїм серцем, всією душею і думкою своєю. Певне, ми ще не дійшли до Господа, але маємо в собою ближнього, і разом з ним, а теж за його допомогою, дійдемо до Бога – нашого найвищого щастя і остаточної мети.
Життя людини – це повсякчасна боротьба за існування, що з кожним днем стає щораз то завзятішою. А втім, немає на світі людини без схиблень, упадків, гріхів, бо людська природа, відразу ж таки після створення, не видержала проби, спроневірилась, згрішила, стала уломною. Ї ми всі нащадки Адама, обезсилені ваготою гріха. Наша душа, здебільша позбавлена ласки Божої, стає якоюсь кволою, спараліжованою у всіх своїх чинностях, у відношенні до надприродного життя. Все ж таки ми не повинні цього соромитися, але признатися перед Богом до наших вад й упадків. Христос-Богочоловік хоче і може нас умить оздоровити, як отого євангельського паралітика. Як колись до паралітика, так сьогодні й до нас Христос ввертає запитання: « Бажаєщ одужати?» Тож в усіх немочах нашої душі звернімось до Ісуса і скажімо: « Хочу бути здоровим! Лиш не маю нікого, хто б мене… спустив у купіль! Хто вилікував би мої душевні рани, підніс з упадків і грішних вад!» Христа-Спасителя ніхто не може скувати кайданами, обмежити кордонами. Він завжди при нас своєю силою і любов’ю. І як лише знайде він у нас одробину каяття, довір’я й любови, тоді напевно і до нас промовить: « Устань, візьми ложе твоє і ходи!» Бо для знедолених розслаблених гріхами людських душ Небесний Лікар-Ісус подбав про « Ветезду » – про дім благодаті – про Церкву і св. Сповідь, в якій чудодійними словами Христа: «Я тебе розрішаю від гріхів твоїх», душа людини знову приймає повне здоров’я та силу, внутрішню радіє щастя. Так тоді використаймо цю чудодійну купіль у Церкві Христовій – святу Сповідь, записуючи глибоко в своєму серці осторогу Ісуса Христа: «Оце ти видужав, – тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось!». Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
ДІЯНЬ СВЯТИХ АПОСТОЛІВ ЧИТÁННЯ. Ді. 23 зач.; 9, 32-42.
У той час Петро, обходячи всі місця, прибув і до святих, що мешкали в Лідді. Там він найшов одного чоловіка, на ім’я Еней, що лежав на ліжку вісім років, він був розслаблений. Петро сказав до нього: – Енею, Ісус Христос тебе оздоровляє. Устань і сам постели собі ліжко!
І вмить той підвівся. І бачили його всі мешканці Лідди та Сарону, й навернулися до Господа.
Була ж у Яффі одна учениця, на ім’я Тавита, що значить у перекладі Дорка, абож Сарна. Вона була повна добрих діл та милостині, що чинила. І сталося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили її і поклали в горниці. А що Лідда лежить близько Яффи, учні, почувши, що Петро там, послали двох чоловіків з просьбою до нього: – Прийди до нас якомога скорше.
Петро встав і пішов з ними. І як прийшов, вони його повели у горницю, де всі вдови оточили його, плачучи й показуючи йому одежу, плащі, які робила для них Дорка, бувши з ними. Велівши всім вийти з хати, Петро впав на коліна й почав молитися і, обернувшись до тіла, мовив: – Тавито, встань!
І та відкрила очі, і, побачивши Петра, сіла. Він подав їй руку й підвів її, і, прикликавши святих та вдів, поставив її живою. Довідалась про це вся Яффа, і багато увірувало в Господа.
ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Йо. 14 зач. 5, 1-15.
В той час Ісус прибув до Єрусалиму. А є в Єрусалимі Овеча купіль, що зветься по-єврейськи Витесда й має п’ять притворів. У них лежала сила недужих, сліпих, кривих і сухих, які чекали, коли зворушиться вода: бо ангел Господній сходив час від часу в купіль і зворушував воду, і хто перший по зворушенні води спускався у купіль, видужував, хоч би яка була його недуга.
Був там один чоловік, що нездужав тридцять вісім років. Побачив Ісус, що він лежить, і довідавшися, що він вже дуже довго нездужає, каже до нього: – Бажаєш видужати?
Відповідає йому недужий: – Не маю нікого, пане, хто б мене спустив у купіль, коли зворушиться вода, бо коли я туди приходжу, інший передо мною сходить.
Ісус мовить до нього: – Устань, візьми ложе твоє й ходи!
І відразу видужав той чоловік і взяв своє ложе, й почав ходити.
А був то день суботній. Юдеї кажуть тому, що видужав: – Таж то субота. Не личить тобі носити ложе.
Той їм відповів: – Той, хто мене оздоровив, сказав мені: візьми твоє ложе й ходи.
Спитали його: – Хто той, що сказав тобі: візьми й ходи?
Але той, що видужав, не знав, хто він, бо Ісус зник у натовпі, що був на тому місці. Потім Ісус найшов його у храмі й мовив до нього: – Оце ти видужав, не гріши ж більше, щоб що гірше тобі не сталось.
Чоловік пішов і оповів юдеям, що то Ісус оздоровив його.
Ді. 9, 32–42. „Петро став на коліна й почав молитися”
Коли читаємо про Ісусових учнів й апостолів, маємо запитати себе, чому ми не діємо в такому авторитеті, як діяли вони. Чому не робимо чудес, не проповідуємо так, щоб народи наверталися… Хибно було б думати, що ці люди були незвичайними чи Бог тепер не дає нам того авторитету діяти в Його Ім’я, як давав колись своїм першим послідовникам.
Якщо їх щось і вирізняло, то це те, що вони, маючи досвід Бога, могли з такою довірою до Нього звертатись, що Бог творив все нові чудеса. А Бог, який був тоді, тепер той самий. Чому ж Бог тепер не чинить чудес? Хіба тому, що не може? Хіба тому, що дари Святого Духа зараз не потрібні в житті християнської спільноти?
Якщо знаємо, що Бог – Той самий, який був, отже проблема в нас, найімовірніше – в нашій довірі до Нього. А наша довіра зростає тоді, коли ми щораз більше на Нього уповаємо і маємо внаслідок цього плоди. Це немов би замкнене коло, якщо ми більше довіряємо Богові, то маємо більше плодів, а внаслідок цього зростає і наша віра.
Тож все більше покладаймося на Бога, а Бог як чинив чуда, про які читаємо на сторінках Євангелія, а не раз і в нашому житті, готовий ще не мало зробити чудес.
Йо. 5, 1-15. „Не маю нікого, пане, – одрікає йому недужий, – хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль”.
Бачимо, що в особі Христа Бог «показує» себе людям і виявляє своє божество, свою любов до людини в конкретних обставинах, у конкретній потребі.
Це засвідчує і сьогоднішній випадок. Христос приходить і зауважує біля купелі недужого, який хворіє тридцять вісім років. Це була купіль, у якій люди зцілювалися. Але, як оповідає цей недужий, не було того, хто б його до цієї купелі допровадив, коли зрушується вода. Уявімо собі лише, що всі тридцять вісім років цей чоловік потребував допомоги іншої особи і не було нікого, хто б перейнявся його потребою!
Але ця історія не унікальна, погляньмо довкола себе: скільки є людей, які роками чекають на мою допомогу…
Відкриймо широко свої очі, аби побачити цих людей, які очікують на нашу допомогу не днями чи місяцями, а роками!
Вл. Венедикт Алексійчук
Стихири на „Господи, взиваю я”
Пречистими руками створивши людину,* прийшов ти, добросердий Христе, вилікувати недужих.* Словом твоїм підняв ти з Овечої купелі розслабленого;* вилікував недугу кровоточивої;* помилував навіжену дочку ханаанянки* та й проханням сотника ти не погордив.* Тому й кличемо: Всесильний Господи, – слава тобі!
Коли побачив тебе розслаблений,* отой непохований мерлець, кликнув:* Помилуй мене, Господи, бо постіль стала мені гробом!* І навіщо ж мені жити?* Не потребую й Овечої купелі, бо не маю нікого,* хто б поклав мене в неї, коли заворушується вода.* Та приходжу до тебе, джерела оздоровлень,* щоб з усіма міг я кликати:* Всесильний Господи, – слава тобі!
При Овечій купелі лежала немічна людина* і, бачивши тебе, Господи, кликала:* Не маю чоловіка, що вкинув би мене в зрушені води!* Бо коли я доходжу, то інший мене випереджує* і стає здоровим, а я далі лежу немічний.* І змилувався Спас та й каже до нього:* Задля тебе я став людиною, заради тебе я воплотився,* а ти кажеш: – Не маю чоловіка.* Візьми твою постіль і ходи!* Все тобі можливе, все слухає тебе й підкоряється,* тож, як чоловіколюбець, пом’яни, Спасе, всіх нас і помилуй.
Прийшов Ісус до Єрусалиму в Овечу купіль.* Вона мала п’ять притворів і по-юдейському звалась Витесда.* Біля них лежало безліч недужих,* бо ангел Божий кожного року сходив і зрушував воду,* та й давав здоров’я тим, що з вірою приходили.* Господь, побачивши довголітнього чоловіка, каже до нього:* Хочеш бути здоровим?* А хворий відповів: Господи, не маю чоловіка,* щоб вкинув мене в купіль, коли зрушиться вода.* Роздав я лікарям усе моє майно* і не зміг осягнути тієї ласки.* Та Лікар душ і тіл каже до нього:* Візьми твою постіль і ходи,* проповідуючи всюди мою силу і велику милість!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар (г. 3):
Нехай веселяться небесні, нехай радуються земнії,* бо сотворив владу рукою своєю Господь,* подолав смертю смерть, первенцем мертвих став,* з безодні аду ізбавив нас і подав світові велику милість.
Слава: Кондак (г. 3):
Душу мою, Господи, у гріхах всіляких і безглуздими діяннями тяжко розслаблену,* воздвигни божественним Твоїм заступництвом,* як і розслабленого воздвигнув Ти древньо,* щоб я кликав до Тебе, спасаючись:* Слава, Христе, владі Твоїй.
I нині: Кондак Пасхи (г. 8):
Хоч і у гріб зійшов Ти, Безсмертний,* та адову зруйнував Ти силу,* і воскрес єси як переможець, Христе Боже,* жінкам-мироносицям звістивши: Радуйтеся,* і Твоїм апостолам* мир даруєш,* падшим подаєш воскресіння.
Прокімен (г. 1): Будь, Господи, милість Твоя на нас, бо уповали ми на Тебе (Пс. 32,22).
Стих: Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1).
Алилуя (г. 5):
Милості Твої, Господи, повік оспівуватиму, з роду в рід (Пс. 88,2).
Стих: Бо сказав Ти: Повік милість збудується (Пс. 88,3).
Причасний: Тіло Христове прийміть, джерела безсмертного споживіть. Алилуя, тричі.
Другий Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Коли ж священик мовить: Зі страхом Божим і вірою приступіть, ми, замість Благословен, хто йде в ім’я Господнє, співаємо: Христос воскрес, один раз, цілий тропар.
Священик: Спаси, Боже, людей Твоїх:
Ми: Христос воскрес:
Священик: Завжди, нині і повсякчас:
Ми: Христос воскрес ( 3 ).
Замість Будь ім’я Господнє, співаємо: Христос воскрес ( 3 ).
Священик: Благословення Господнє на вас:
Хор: Амінь.
Священик: Слава Тобі, Христе Боже:
Хор: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував. Господи, помилуй ( 3 ). Благослови.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, св. мч. Сави Стратилата, воєводи, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Тоді співаємо кінцеве: Христос воскрес: тричі, цілий тропар.
А потім закінчуємо:
I нам дарував життя вічне, поклоняємось Його тридневному воскресінню.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1674699026308620
о. Петро Фостик
