СИРОПУСНА НЕДІЛЯ. ЩО ТАКЕ „СИРОПУСТ”? ОБРЯД ПРОЩЕННЯ В СИРОПУСНУ НЕДІЛЮ
Любов ворогів і піст
Дорогі брати і сестри! Сьогоднішня свята Євангелія, на передодні Великого посту, в так звану Сиропусну неділю, подає нам три важливі повчання.
- Поперше: вона вчить нас, що ми діти великої Божої родини, тому маємо бути з’єднані з собою вузлом родинної любови. Дітьми Божими стаємо не лиш через Божу ласку, яку даром одержуємо, але також через особисті наші добрі діла. А ніколи і нічим ми так не уподібнюємося до Бога, як саме тоді, коли радо прощаємо всім тим, що нас образили, зневажили чи скривдили. Тому то Христос так часто закликає нас до спільних молитов ва всіх людей. Коли Ісус навчає молитви, то каже нам казати до Бога „Отче наш” – „ хліб наш насущний дай нам днесь „, а дальше: „прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям машим, і не введи нас у спокусу, а визволи нас від лукавого”. Христос наказує, щоб завжди молитися „у множині „, щоб не залишилась у нас найменша ознака неприхильності, ненависті і упередження супроти наших ближніх. Більше того: крім заохоти до взаємної любови і прощення, Ісус дає виразну санкцію цього преважливого закону, бо каже: „ Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших „ (Мат. 6,15).
Дорогі в Христі! На яку кару заслужимо собі, коли, не зважаючи на всі ці слова заохоти й накази Господні, не лиш не прощаємо своїм ворогам, але й молимо Господа, щоб Він так само поводився в нами? Бог, знаючи добре, що джерелом всякого добра є любов, бажає усунути від нас усе, що лиш може зранити, а чи й знищити її. Напевно нема на землі такого батька, ані матері, ані приятеля, ані когось, хто любив би нас більше, ніж Бог, який з любови покликав нас до життя і його в нас підтримує.
Ми звичайно нарікаємо на наші терпіння, болі й усякі інші життєві злидні. Але, коли пригадаємо собі, скільки то щоденно допускаємося всяких зневаг і проступків супроти нашого Творця і Бога, тоді цілком слушно дивуємося, що наші кари і терпіння не в куди більші й багато тяжчі. Хто ж з нас цілком свобідний від поривів пустої слави, гордості? Хто ніколи не обмовляв, не очорнював свого ближнього? Хто з нас повнотою вільний від нескромних пожадань? Хто не зворушується, не кипить гнівом, коли згадав про свого завзятого ворога, неприятеля? А скільки провин у родинному співжитті, при праці, у політичному і суспільному житті?
Ось, Господь подав нам легкий, успішний і зовсім безкоштовний засіб, щоб увільнитися від усіх цих провин і беззаконь. Чи якийсь тягар або втрату завнаємо, коли прощаємо тим, хто нас образив, зневажив, скривдив? Навпаки, багато тяжчим і виснажливішим є, коли плекаємо у своєму серці непростимну ненависть. Якщо пригашуємо в нашій душі, у нашому серці першу іскру злости і ненависті, запевняємо собі великий мир і супокій. Щоб це здійснити, не потрібно перепливати глибокі моря, ані відбувати довгі подорожі, не треба спинатися на шпилі гір, ані витрачати дочасні блага чи ранити наше тіло. Ні! Зовсім ні! Вистачить лише хотіти і прощати, а всі наші провини і прогріхи також будуть прощені нашим Творцем і Богом. Ось чому святий Павло Апостол так гаряче накликує: „ Я хочу, отже, щоб мужі молились… вводивши до неба чисті руки, без гніву і суперечки „ (І Тим. 2,8).
Тож, дорогі брати і сестри, дбайливо уникаймо нерозуму, глупоти і оп’яніння ненависті, непримиримості супроти всіх тих, хто нас образив, зневажив чи скривдив. Навпаки, за приказом Христа Спасителя, виявляймо таким людям любов, милість і милосердя, бо лише та” ким чином уподібнимось до нашого Отця, що на небі. А це все буде нам легко зробити, коли згадаємо наші власні тяжкі провини супроти Бога і наших ближніх. Ця гадка утихомирить нашого духа, стримає пориви помсти. Тоді нас усі любитимуть вже тут, на землі, а над усе любитиме нас сам Бог, і то на віки.
2. Подруге — сьогоднішня Євангелія навчає нас, що всяке добре діло, між іншим піст, лиш тоді має заслугуючу вартість на вічне життя, коли воно виконане 8 добрим наміренням й без пустої слави. Тому то Христос каже: „Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри” – тобто такі люди, які на зверху показуються цілком іншими, ніж є внутрі чи в дійсності. Бо „вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять „! Христос остерігає нас перед пустою славою, яка, наче скритий злодій, обкрадає нас в усіх заслуг перед Богом. Тому то з’ясовує нам пророк Ісая ідею справжнього посту, кажучи: „ Не в осудах і сварках постіть, але усувайте всяке братання з неправдою „ (58,4-6). А Христос додав: „ Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя” (Мат. 6,17). Отже, намагаймося бути такими, як нас навчає свята Євангелія. Прикладім цей образ до нашої душі: обмиймо її від гріхів і беззаконь, намастім нашу душу олійком Божої ласки, праведними думками, чистими бажаннями. Не насуплюймо нашого обличчя, як лицеміри, як актори, що в театрі представляють когось іншого, ніж у дійсності. Це правда, що в цьому житті багато людей ведуть „театральне життя „ – мають щось інше в серці, а чим іншим прикидаються назверх перед людьми. Ми ж такими не будьмо Не вдаваймо сумних, шукаючи при тім слави посників! Бо всяке добре діло, що його розголошуємо, не має вартости для будучого життя; воно ж бо кінчається на людських похвалах. Коли ж Їх робимо для виконання Божої волі і його прослави, тоді Творець наш, що бачить таємне, винагородить нас дуже щедро.
- Третє повчання, яке подає нам Христос у нинішній євангелії, ось яке: щоб ми по правді і властиво розцінювали скарби цього світу, бо „де наш скарб, там буде і серце наше”.
Христос Спаситель, після того, як нап’ятнував пусту славу людини, силою логіки каже нам подолувати в собі надмірні пориви захланности, яка є на послугах марної людської слави. Тут Ісус дав вже не заохоту, але виразний наказ для всіх своїх послідовників: „ Не збирайте собі скарбів на вемлі”| Навпаки: „ вбирайте собі скарби на небі „! Чому? Ось подумаймо лиш, чим є скарби цього світу, а чим 6 скарби небесні, з огляду на їх природу!
Золото, срібло, дорогоцінні камені, дорогі одежі, образи, хатня обстановка, палаци, поля і ліси, – це все порох і попіл. А слава, добре ім’я, приємності життя, – це все наче вітер і дим, проминає. Навпаки, скарби небесні, це невмирущі діла чеснот, любови, самозречення, милосердя, терпеливості, послуху Божій і людській владі; це правдиві скарби, гідні людини скарби, щоб їх складати в небі. Які ж скарби ми цінимо більше?
Чим є скарби світу цього і чим скарби небесні в огляду на їх набування? – 0, як то тяжко здобути скарби цього світу! Скільки потрібно мати геніяльних здібнощів, скільки старань, невтомних трудів, відповідних нагод. Власне цього всього нам дуже часто бракує. Навпаки, щоб набути скарби небесні, справа мається зовсім інакше: їх треба перш усього хотіти, вони бо завжди 6 до нашої розпорядимости. Ласку Божу одержуємо через молитву. Нагоду ж для вправи в усяких чеснотах маємо кожної хвилини нашого життя. – Чим 6 скарби цього світу з уваги на їх тривалість і збереження? Іржа їх з’їдає, черв точить, час старінням нищить, злодії крадуть, вогонь палить, війни руйнують, потопи заливають. Нашу добру славу притемнює яке небудь очорнення, інтрига, ненависть. Наше вдоволення заколочує невірність, зрада, зависть інших! А той, хто склав свій скарб у небі, таких ворогів не має чого страхатися. В кінці, чим є скарби цього світу з уваги на їх посідання? Вони дуже часто затроюють наше серце й осліплюють нашу душу. Бо де в скарб наш, там буде і серце наше.
Якщо наш скарб є туземний, тоді й наше серце зматеріалізоване, слабке, понижене, кормиться не раз низькими, змисловими приємностями. Навпаки, людина, що трудиться для прослави Бога і складає свій скарб у небі, має серце шляхетне, щире, повне доброти і любови. Амінь!
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Неділя Сиропусна – це друга неділя, яка приготовляв нас до Великого Посту. В ній свята Євангелія повчає нас про потребу добрих діл, воднораз же й про те, як треба їх виконувати, щоб вони були добрими, тобто милими Богові. Отже найперше наше приготування до рокового Свята Воскресіння — це пробачення нашим ворогам. Нам треба забути про всі образи, шкоди чи кривди, які вони нам вчинили. Нам треба простити всяке зло й, замість мститися, добро творити нашим ворогам. Як знаємо, Воскресіння Христове попередили Його терпіння і смерть на горі Голготі. А їх спричинили вороги Христові, які ненавиділи його, заздрили Йому того великого впливу, який Він мав на людей. „ Що робити нам ? „ радились фарисеї й первосвященики – „ Силу чудес отой чоловік робить! Якщо залишимо його, то всі увірують у нього „ (Йо 11,47с). Тож не диво, що постановили його вбити і таким чином позбутися могутнього суперника, „ Нічого ви не розумієте „, сказав до них Каяфа, е то й не здогадаєтеся, що ліпше нам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине „ (Йо 11,49c). Первосвященик фальшиво інтерпретував поведінку Христа, який уникав усякої політики в своїй місії. Він не хотів бути царем, ані не підбехтував людей проти римського панування, на що підступно натякає Каяфа, словами, що як всі увірують у Ісуса, тоді „ нагрянуть римляни, місто наше знищать і наш народ „ (Йо 11,48). Час святого Великого Посту, а перед усім Страсного Тижня, в своїх Богослужбах нагадує ті всі терпіння нашого Спасителя, Який взяв на себе не тільки людське тіло, але з ним і всі гріхи людства і прийнявся тих страшних мук і ганебної смерти на хресті, щоб тільки спасти нас і захоронити від вічної смерти в пеклі.
Ми були його ворогами, Бо образили Отця небесного, одночасно ж і його самого, бо він сказав: „ Я й Отець в одно „ (Йо 10,30). Незважаючи ж на це все, Христос жертвувався за нас — своїх ворогів, тому що Він полюбив нас своєю Божою, безмежною любов’ю. Одного разу Ісус заявив: „ Більшої любові немає від тієї, коли хто за своїх друзів віддав своє життя (Йо 15,13). Виходить з цього, що Його Божа любов мусить бути без порівняння більшою, коли він віддав своє життя не за друзів, але за своїх ворогів, які переходять на сторону його від вічного ворога – диявола. В сьогоднішній св. Євангелії Спаситель заохочує нас наслідувати Його в тій безкорисній любові, як доказ нашої вдячності супроти Нього. Якою важливою для Нього є ця заповідь любові ближнього, яка не виключає навіть ворогів, виходить хоч би з того, що в своїй Господній молитві, Він включав прохання, яке робить наше особисте спасіння залежним від прощення нашим ворогам: „І прости нам наші провини, так як і ми прощаємо тим, що провинились супроти нас „ (Мт 6,12). А в дальшому обговоренні того вказує, чому необхідним в прощати тим усім, що провинились супроти нас, кажучи: „ Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець наш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам ваших провин „ (Мт 6,14с). Тож запам’ятаймо собі оцю заповідь Христову, якщо вже не задля вдячної любові до Спасителя за все його добро, то принаймні з тієї причини, що вона дуже хосенна для нас самих. Послухаймо хоча б цього виленення: якщо б хтось не хотів простити своїм ворогам тільки з тієї причини, що їм Господь не простить, якщо він відмовить свого прощення, то він помиляється. Бо їм вистачить нас тільки один раз попросити прощення і, без огляду на те чи ми простимо чи ні, піти до св. Сповіді, визнати той гріх, тобто, що вони нас зневажили, чи в який-небудь спосіб скривдили, обіцяти поправитися та й винагородити шкоду чи кривду, й вони вже одержать від Бога прощення. Отже всі їхні гріхи і провини будуть прощені без огляду на те, чи вони одержать прощення від нас чи ні. Бо всякий гріх, це в першу міру зневага чи образа Бога, а щойно пізніше наша кривда. Тож коли вони приймуть у сповіді прощення, все це Господь забуває. Ми ж однак, коли відмовимось простити їм їхні провини, царажуємось на гнів Божий, який заповів відмовити нам прощення наших гріхів, коли ми відмовляємось простити тим, що нас скривдили. Спаситель вимагав від нас, щоб ми постійно прощали нашим противникам, відповідаючи на запит св. Петра: „…скільки разів маю моєму братові простити, коли він згрішить проти мене ? Чи маю сімох зів продати ? Ісус промовив до нього: Не кажу тобі: До сімох разів, але — до сімдесяти раз по сім” (Mт 18,21с). Інакшими словами, нам треба завжди прощати, скільки разів наш ворог звернеться до нас і просить у нас прощення. Коли ж відмовляємо нашого прощення, тоді розпалюємо під собою пекельний вогонь, бо ж коли а ненавистю до нашого ворога відмовляємо Господню молитву, ми не благословення, але Божий проклін накликуємо на Коли молимося „І прости нам наші провини, як і ми прощаємо що провинились супроти нас…” а рівночасно бажаємо помститись нашому ворогові, ми кажемо Богові: „ Господи так мстися на нас і так карай нас, як ми бажали б помститись на наших ворогах „. нашого власного спасіння, прощаймо и забуваймо всякі кривди й провини, щоб ми також осягнули прощення в день страшного суду.
Друга річ, яка приготовляє нас до великого свята Воскресіння Христового – це піст. Коли ми надто догоджуємо нашому тілові, тоді воно намагається взяти верх над нашим духом і потягнути його за собою Тому, щоб опанувати наше тіло, схильне до злого, мусимо підбити його під провід нашого ума, просвіченого вірою. Згідно з Божим задумом, людина, розумна істота, повинна керуватись розумом, утримуючи власне той лад, що його Бог Творець установив. Тож коли людина дозволить, щоб перевагу взяли пристрасті і бажання тіла, тоді вона відвертав лад, встановлений Богом і без сумніву грішить. А щоб мати контролю над тілом і його пожаданнями, мусимо його ослабити, це значить відмовити йому надмір їжі. В той спосіб ми не лише послаблюємо тіло, але воднораз зміцнюємо нашу волю, нашого духа, щоб тримати в послусі наше тіло. Тому й не диво, що наша мати Церква, йдучи за прикладом самого Спасителя, який постив сорок днів і сорок ночей, установила піст тобто стриманість від деяких страв протягом Великого Посту. Тому що Воскресіння Христове, після якого Його тіло стало прославленим, тобто втратило всі земні недосконалості й одуховилось, звільнилось від усіх фі зичних законів, Церква бажав, щоб ми принаймні до певної міри звільнились від надмірного прив’язання до землі й туземних речей. Відмовляючи нашому тілові певного роду страв чи їх кількости, ми таким чинном підбиваємо його під провід нашого ума. Очевидно в той спосіб ми ще не одуховимо нашого тіла в усю повноту. Це станеться щойно на страшному суді, коли наша душа злучиться вже з воскреслим тілом. Та це вже буде певного роду вдосконаленням нашої істоти, коли будемо повертатися до того стану, що його прародичі мали перед гріхом первородним.
Однак, постячи й умертвлюючи наше тіло, ми не повинні цим чнанитися ані не порівнювати себе з нашими ближніми, які не постять щоби вказати, якими то праведними й святими ми стали. Бо нашою самохвальбою ми позбавляємо себе нагороди Отця небесного, який каже: „ Коли ж ви постите, не будьте сумні як лицеміри, бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. На правду кажу вам: Вони вже мають свою нагороду „ (Мт 6,16). Вони бо діючи заради похвали від людей, тратять нагороду від Бога. Нам же треба це робити в тайні, бо так каже Спаситель: „ Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й обличчя своє умий, щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; i Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі” (Мт 6,17с).
Останній ступінь приготування – це милостиня або добрі діла. За допомогою добрих діл ми складаємо собі скарб на небі. А це треба нам робити з оцих двох причин: найперше тому, що цього скарбу вже ніхто від нас узяти, ані його там уже ніщо знищити не може. А по-друге, як запевняє нас Спаситель, ми, думаючи про наш скарб у небі, будемо гадками при ньому, а тим самим при тому, хто зберігав нам той скарб, а саме при нашому небесному Отцеві: „ Бо де твій скарб, там буде й твоє серце „ ( Мт 6,21). Тими скарбами, які маємо собі збирати в небі, в добрі діла, тобто тілесні й духові діла милосердя. Довершуючи їх, а саме помагаючи нашим ближнім тут, на землі, ми складаємо собі скарби на небі. Роблячи добро їм, ми неначе робимо його самому Спасителеві, який ототожнює себе з нашими ближніми, як це станеться на страшному суді: „ Тоді скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні мого Отця, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від сотворення світу. Бо я голодував, і він дали мені їсти; мав спрагу й ви мене напоїли; чужинцем був, і він мене прийняли; нагим був, і ви мене зодягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене… „ (Мт 25,34-36). А далі поясняв, чому воно саме так, що наші добрі діла зроблені нашим ближнім, ми Йому самому робимо: „ Направду кажу вам: Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, ви мені зробили „ (Мт 25,40). Тож запишім собі гаразд у нашій пам’яті оцю правду: що-небудь ми доброго робимо нашому ближньому, ми це робимо самому Спасителеві. Не забуваймо також, що як ми кривдимо нашого ближнього, ми кривдимо ненавидимо самого Божого Сина, Отже задля нашого вічного щастя пропаймо і забуваймо всі кривди нашим ворогам. Помагаймо їм скільки в наших силах, бо таким чином складаємо собі незнищимі скарби добрих діл у небі, які відчинять нам колись у майбутньому двері до Царства Божого і до вічного щастя в Бозі.
о. д-р М.І. Любачівський
Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє лице. – Мт. 6, 14 – 21.
Сьогодні за календарем вже сиропусна неділя. Вона завершує наше приготування до Великого посту. Євангеліє цієї неділі своїм змістом підсумовує всі духовні поради цього приготування під час усіх попередніх неділь і вказує на основне завдання посту: це передусім внутрішня переміна людини, зміцнення зв’язку з Богом, котрі приведуть нас до основної мети посту і мети всього життя – з’єднання з Воскреслим Христом.
У цій недільній Євангелії Ісус Христос навчає, що піст не означає: нічого не їсти, не пити, не танцювати. Це було б дуже спрощене і примітивне розуміння посту. Піст, який ми починаємо завтра, не є якимось дієтичним ритуалом. Стримання в їжі є знаком того, що ми відмовляємося від всього, що нас робить спільниками в ділах злого духа. Справді постити, означає покинути його діла темряви та стати учасниками Божого життя любові.
Церква розпочинає Великий піст такими словами молитви: „Почнімо радісно час посту! Віддавши себе подвигові духовному, очистьмо душу, обмиймо тіло і стримуймося в їжі, і від усяких пристрастей, насолоджуючись духовними чеснотами. Зростаючи в них любов’ю, сподобимося всі побачити всечесні Страсті Христа Бога і святу Пасху в духовній радості”. (Стихира вечірні у сиропусну неділю).
Правдивий піст, це зміна серця людини, його відкритість на Бога і ближніх в дусі любові. Цю зміну духа Ісус подає у вигляді двох образів: намастити голову – тобто просвітити розум, наповнитись Божим світлом правди, Його дарами; умити лице – означає, що внутрішня зміна душі повинна проявитися також на зовні людини, у її вчинках, має відбутися зовнішня зміна поведінки, потрібно творити діла любові і милосердя, як знак справжньої подібності до Бога душі і тіла.
Зміна життя залежить від зміни духа, моралі людини, як казав Христос: „З повноти бо серця уста промовляють” (Мт. 12, 34). Проявами нового духа людини є скромність бажання, щирість, відкритість, покаяння, діла любові. Це наново віднайти роль і місце Бога у своєму житті. Зміна духа, це зміна мотиву вчинків: християнин повинен навчитися керуватися у житті не духом користі чи страху, а любові Бога і добра душі.
Ще одною важливою умовою і ознакою зміни серця, про яку згадує Христос, є прощення, тобто звільнення душі від тих внутрішніх перешкод (гніву, заздрості, підозри і т. д.), які порушують цю відкритість душі перед Богом, порушують доступ Божої ласки до неї і не дозволяють змінювати наше життя.
Тому прощення нам потрібне не для того, що без нього Бог нам не зарахує Великого посту, але задля власного добра, освячення, відкритості на Бога і його ласку, яка дає силу до духовної боротьби.
А обновлення, відкритість душі на Бога дає людині в кінці посту особливий скарб, дар Воскреслого Христа – джерело нового вічного життя.
У сирітському притулку був гарний образ, що зображував Благословляючого Христа. Одного разу вчителька після короткого пояснення запитала дівчинку: „Скажи мені, а чому Спаситель має простягнуті руки?” Вчителька сподівалася, що дівчинка відповість: „Він бажає благословити”. Але вона дала таку відповідь: „Бо Він бажає щось мені дати”. Очевидно, так дівчинка збагнула таємницю простягнутих рук Христових. Тож коли бачимо Христа, Який благословляє, Він, простягаючи свої руки, не тільки промовляє: „Прийдіть!”, але також: „Візьміть!” А що ж він хоче нам дати? Насамперед, спасіння, а відтак – все те, що потрібне для побожного життя…
Отож Великий піст є найкращою нагодою для обновлення душі. Це час переміни, навернення, обнови на краще. Це час молитви за себе, за інших, за народ і Церкву, просити прощення для себе, а також прощати іншим. Свята Церква у цьому часі буде безнастанно стукати до наших сердець, торкатися струн сумління кожної людини, щоб примирити її з Господом Богом через щиру Святу Сповідь.
Скористаймося із цього важливого часу, який кожного року приходить до нас, щоб очистити наші душі, щоб ми всі стали гідними дітьми Божими і спадкоємцями щасливої вічності!
о. Михайло Чижович, редемпторист
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО РИМЛЯН 13, 11 – 14, 4.
Браття, тепер ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували. Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчиники темряви й одягнімось у зброю світла. Як день, поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварні та заздрощах; але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло в похотях.
Слабкого у вірі приймайте, не вступаючи з ним у суперечки. Один вірить, що можна все їсти, а слабкий їсть городину. Хто їсть, хай тим, що не їсть, не гордує; а хто не їсть, хай того, що їсть, не судить, бо Бог його прийняв. Ти хто, що чужого слугу судиш? Своєму господареві стоїть він або падає; але він стоятиме, бо Господь може підтримати його.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 6, 14-21.
Сказав Господь: Коли ви прощатимете людям їхні провини, і Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, і Отець ваш небесний не простить вам провин ваших.
Коли постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє лице, щоб було видно людям, що вони постять. Істинно кажу вам: вони вже мають свою нагороду.
Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє лице, щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що в тайні; і Отець твій, що бачить у тайні, воздасть тобі.
Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробаки нищать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ні хробаки не точать і де злодії не проломлюють стін і не крадуть.
Бо де твій скарб, там і твоє серце буде.
Рм. 13, 11 – 14, 4. „Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла”
Апостол Павло говорить категорично, щоб ми відкинули діла темряви. Якщо задуматись, то зрозуміємо, що кожне, навіть найменше, діло темряви віддаляє нас від світла! А часто в житті ми дозволяємо собі на двозначні вчинки, на двозначні слова. Не виконуємо домовленостей, дозволяємо собі прогрішення, гріховні думки, слова. І це все нас підточує. Одна думка до іншої приходить і складає велику проблему, один вчинок допасується до другого і починаються великі труднощі в нашому житті.
Ніколи і в ніякий спосіб не можемо погодитись на найменший гріх. Маємо одягнутись у зброю світла і завжди поступати за голосом Божим, за своєю совістю. Тільки так зможемо бути справжніми воїнами Божими.
Мт. 6, 14-21. „Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш Небесний простить вам”.
Відповідно до фізіології наші очі розташовані так, щоб бачити інших людей і всю перспективу. Тому побачити себе складніше, а без дзеркала практично неможливо. Подібно й з нашими „духовними очима”: ними дуже добре бачимо інших, як вони живуть, де помиляються, чим ображають нас, але значно менше бачимо себе, що більше – часто замість подивитися на себе в істині, ми здебільшого ідеалізуємо себе.
Ми дуже вимогливі до ближніх, засуджуємо їх, немовби прокурори, але водночас дуже поблажливі до себе, виправдовуємо себе, як адвокати. Але перед Богом всі ми однакові й рівні, незалежно від становища, в якому перебуваємо. І чия правда, а хто помиляється, Бог бачить незалежно від того, як бачимо це ми.
Важливо, щоб кожен із нас пам’ятав, що ми всі подібні у своїй боротьбі з недоліками, вадами, проблемами й труднощами. Коли я падаю, то шукаю розуміння в очах інших, – так само й інші, зазнавши упадку, очікують від нас поблажливості.
Стараймося ставитися до інших так, як ми хочемо, щоб вони ставилися до нас, і в такому смиренні Бог, як у дзеркалі, покаже нам те, чого ми не можемо побачити самі.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Що таке „сиропуст”?
Свята Церква, помалу готуючи нас до посту, у М’ясопусну неділю наказала не їсти м’ясні страви. У часі сиропусної або сироїдної седмиці Церква дозволяє споживати тільки молочні страви. Та в Сиропусну неділю треба й від цих страв відмовлятися. Звідси й назва „сиро-пуст”, тобто відпущення сира. Цей тиждень називався в народі сирний або масляний, а Сиропусна неділя мала назву пущення, тобто утримання від усіх молочних продуктів. У цю неділю в нас справляли „запусти”, тобто останні передпісні забави.
У Західній Європі наші „запусти” називалися „карнавалом”, що означало те саме, що й м’ясопуст, від італійського „карне-вале” — дослівно: прощай м’ясо! У латинській Церкві Великий піст починається щойно в середу нашого першого тижня посту, у т. зв. Попільну середу, коли посипають голови попелом на знак покути. До того дня в латинській Церкві ще можна їсти м’ясо й робити забави, що подекуди бувають дуже гучні.
Практика сиропусного тижня і неділі дуже давня. Про неї згадує вже олександрійський патріярх Теофіл († 412), а перед тим установлена М’ясопусна седмиця й неділя. Синаксар на сирну суботу каже, що, на думку декого, сиропусний тиждень став законом за грецького цісаря Гераклія (610-641). Той шість літ воював з перським царем Хозроєм і дав обітницю, що коли виграє війну, то не буде їсти м’яса цілий тиждень перед Великим постом.
У суботу перед Сиропусною неділею свята Церква, щоб дати нам приклад і заохотити до посту й покути, відзначає пам’ять усіх святих мужів і жінок, що від найдавніших часів провели своє життя в молитві, пості й покуті. Тут передовсім ідеться про тих, хто протягом віків жив життям посту й покути чи то по монастирях, чи на пустині одинцем.
Богослужба Сиропусної седмиці прибирає щораз більше пісний вид, особливо в середу, п’ятницю і в неділю при кінці вечірні. У вівторок на вечірні вже починаються поклони, що тривають цілий піст.
ОБРЯД ПРОЩЕННЯ В СИРОПУСНУ НЕДІЛЮ
У давнину в монастирях Сходу був гарний звичай: відбувати обряд взаємного прощення в Сиропусну неділю. Цей обряд виконувався ввечері після скромної вечері. Усі монахи у присутності вірних просили один в одного прощення за свої провини, обіймалися і давали поцілунок миру. Миряни також просили один в одного взаємне прощення. Подекуди при обряді прощення співали стихири Пасхи: „Пасха священная нам днесь з’явилася… „. Остання стихира закінчується закликом до взаємного прощення: „… і друг друга обіймім! Промовмо: „Браття”, — і тим, що ненавидять нас; простім усе… „. Цей спів стихир Пасхи мав означати, що як у дні Христового Воскресення, так і тепер, на вступі до Великого посту, треба один одному все пробачити задля Христа, що задля нас постив, терпів і воскрес.
Цей дуже зворушливий обряд прощення зберігався ще в Києво-Печерській Лаврі до часу приходу влади комуністів. І тут усі монахи мали спочатку скромну передпісну вечерю. Потім усі, настоятелі й звичайні монахи, одягалися в монаші мантії і йшли до церкви. Усі настоятелі Лаври, від найвищого до найнижчого, ставали поряд посередині церкви, а вся братія Лаври, яких кількасот осіб, підходили до настоятелів, падали на коліна один перед одним і зі словами: „Прости мені, Отче”, — чи — „Прости мені, Брате”, трикратно цілували один одного. А митрополичий хор співав при тому стихиру з великої вечірні Сиропусної неділі: „Сіде Адам прямо рая, і свою наготу ридая плакаше… „. Після обряду прощення всі мовчки розходилися.
Справді, яке велике значення для нашого духовного життя мають ті чотири передпісні неділі. Хто разом з митарем бився в груди й учився від нього покори; хто з притчі про блудного сина навчився довір’я до Божого милосердя; хто в М’ясопусну неділю з розважання про Страшний Суд набрав боязни перед Божою справедливістю, яка так сильно діткнула наших прародичів, про що говорить Сиропусна неділя, — для того тепер піст не буде страшний. Він радше буде для нього потребою його серця й душі. Він тепер сам бажатиме постити й бити поклони, знаючи, що молитва, піст і жаль за гріхи найкраще приготує його душу до зустрічі світлого празника Христового Воскресення.
o. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд
Стихири на „Господи, взиваю я”
Творець мій і Господь,* узявши земний порох,* оживив мене життєдайним подихом* і вшанував як начальника* всього видимого на землі,* та співжителя ангелів.* Але підступний сатана,* послужившись амієм як орудником,* обманув їжею, відлучив від Божої слави* і віддав смерті в глибинах землі.* Ти ж, як Владика добросердий,* знову призови мене.
Боготканну одежу скинули ми, окаянні,* за намовою ворога,* переступивши, Господи, твоє божественне веління;* у смоковне листя та в шкіряну одежу ми зодяглися;* нас засуджено в поті гіркий хліб добувати,* а землю проклято,* щоб нам родила будяки й тернину.* Але ти, воплотившись останніми днями з Діви,* призови нас і знову введи в рай.
Раю всечесний, преславна красо,* Богом створена оселе,* безконечна радосте й насолодо,* славо праведників, пророків окрасо* і святих житло! Шумом листя своїх дерев моли Творця всього,* щоб відчинив нам брами, які ми зачинили переступом,* та сподобив нас спожити з дерева життя* і прийняти радість, якою ми раніш насолоджувалися в тобі.
Сидить Адам навпроти раю, ридаючи,* й оплакує свою наготу:* Горе мені, обманеному й окраденому,* та й обезславленому лукавою спокусою!* Горе мені, що через свій нерозум став нині нагим і бідолашним!* О раю, вже не скуштую твоєї насолоди,* вже не побачу Господа Бога мого і Творця!* Піду бо в землю, з якої взятий!* Щедрий і милостивий, благаю тебе:* Помилуй мене упалого.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво „Місіонер”, 2011
Тропар (г. 4):
Світлую воскресіння проповідь* від ангела взнавши, Господні учениці,* і прадідне осудження відкинувши,* апостолам, хвалячися, мовили:* Повалилася смерть, воскрес Христос Бог,* даруючи світові велику милість.
Тропар (г. 2):
Пам’ять праведного з похвалами* і Тобі вистачає свідчення Господнє, Предтече,* бо Ти показався воістину і від пророків чесніший,* бо у струях сподобився хрестити Проповіданого.* Тому за істину постраждав Ти, радуючися,* благовістив Ти і тим, що в аді, Бога, явленого в тілі,* що взяв гріх світу і подає нам велику милість.
Слава: Кондак (г. 3):
Перше неплідна днесь Христового предтечу родить* і він є сповненням усякого пророцтва,* бо кого пророки проповідували,* на того він у Йордані руку поклав.* Явився Божого Слова пророк, проповідник, разом і предтеча.
І нині: Кондак Тріоді, глас 6:
Премудрости наставнику, розуму подателю,* немудрих учителю і нищих захиснику,* утверди, врозуми серце моє, Владико.* Ти дай мені слово, Отче Слово,* бо оце устам моїм не забороню, щоб звали Тобі:* Милостивий, помилуй мене, падшого.
Прокімен (г. 4):
Як величні діла твої, Господи, все премудрістю сотворив Ти (Пс. 103,24).
Стих: Благослови, душе моя, Господа; Господи, Боже мій, Ти дуже величний (Пс. 103,1).
Алилуя (г. 4):
Натягни лук і успівай, і царюй, істини ради і лагідности, і справедливости (Пс.44,5).
Стих: Возлюбив Ти справедливість і возненавидів Ти беззаконня (Пс. 44,8).
Причасний:
Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм і святого Прп. Тимотея, що в Символах. Св. Євстатія, архиєп. Великої Антіохії, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
ОБРЯД ВЗАЄМНОГО ПРОЩЕННЯ
Після Заамвонної молитви
С.: Благословіть, брати і сестри, і простіть мені грішному, чим згрішив я в цей день і по всі дні життя мого словом, ділом, думкою і всіма почуттями моїми.
Л.: Нехай Бог простить і помилує тебе, чесний отче. Благослови і прости, чесний отче, і нам грішним провини наші добровільні і недобровільні.
С.: Помолімся за тих, що ненавидять нас, і за тих, що нас люблять.
Л.: Бог нехай простить і помилує.
Всі: Отче наш … .
Після молитви Отче наш усі нехай подадуть собі руку на знак взаємного прощення і одержать благословення на закінчення Божественної Літургії.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1376920446086481
о. Петро Фостик
