Уявімо собі, що десь поблизу нашого села чи міста появився дивний чоловік, що лікує невиліковні хвороби, повертає життя померлим та повчає людей, як здобути життя вічне. Уявімо, що в додаток до сказаного, він повернув життя комусь із добре знайомих нам людей, про кого добре знаємо, що він помер… Чи не захочемо ми побачити живого покійника та чоловіка, який це зробив?! Саме таке жваве зацікавлення та духовне піднесення покликало „силу людей”, щоб побачити на власні очі Того, хто вчинив чудо воскресіння померлого чотири дні тому Лазаря. Ця ж цікавість була в людей і щодо самого Лазаря переконатися в тому, чи це не вигадані чутки та чи справді воскреслий живе повноцінним життям. Захоплені побаченим, люди вітали Великого Учителя і Чудотворця словами: „Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!” (Ів. 12, 13). Радіючи, вони встеляли Йому дорогу своєю одежею (Лк. 19, 36), кидали під ноги пальмове гілля (Ів. 12, 13; Мт. 21, 8).
Аналізуючи шлях земного життя Спасителя, бачимо, що він при кожній нагоді уникав слави, не збирав публічних аплодисментів, на які, безперечно, був гідний. Чому ж у цю Квітну неділю, незадовго перед смертю, Ісус дозволив себе прославити, в’їжджаючи до Єрусалиму на осляті як цар? Тому, що Він справді Цар, Він Цар не тільки ізраїльського народу, але й всього світу. Він дозволив прославити себе тому, що слава Йому належить навіки. При зустрічі Царя над царями панувала безмежно радісна атмосфера. Сумний був тільки Ісус. Чому? Бо Він, як Бог, добре знав, що ті, що тепер кричать Йому: „Осанна!”, скоро будуть плювати Йому в лице і кричати: „Розпни, розпни Його!” Він, як Бог, добре знав, що в скорому часі число таких зрадників- розпинателів намножиться по цілому світі. Він знав, що лукаве потомство Його зрадників буде „плодитися” і в майбутніх поколіннях.
Сьогодні і ми з вами радіємо, тримаючи в руках галузки дерев. Через кілька днів наступить Страсний Четвер. Наша радість обернеться в смуток, бо в той день люди готували зраду для Ісуса. У той Четвер на Тайній Вечері Спаситель все зробив для того, щоб назавжди залишитися серед людей у Пресвятій Євхаристії, а люди в цей час радилися, як мають Його вбити. Ісус сам у цей день відслужив першу Службу Божу, щоб надальше бути присутнім на кожній Службі Божій, яку будуть служити, згідно Його поручення, апостоли, єпископи, священики. На наступний день після злочинної „ради” ті, що в Квітну неділю кричали: „Осанна!”, домагалися смерті Ісуса із криком: „Розпни, розпни Його!” В цю сумнозвісну п’ятницю затьмарена злобою юрба не зупинилася перед голосом Бога: „Не вбий!” Аж тоді, коли „роздерлася завіса храму надвоє, від верху аж до низу, і земля затряслася, скелі порозпадались; гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали” (Мт. 27, 5152), людина визнала: „Це справді був Син Божий!” Диво з див! Коли людська совість мовчала – природа заговорила, протестуючи проти жорстокості безбожного світу. Дорогий брате і сестро! Подумай про те, що перед тим, як вчинити гріх, в твоєму серці відбувається твоя „рада” на згоду чи незгоду, щодо виконання рішення, яке ти приймеш. Підготовка до скоєння гріха – це твій крик на адресу Ісуса: „Розпни!” Звершення тобою гріха – це повторне розпинання Божого Сина твоїми руками. Чи хочеш після цього грішити, щоб зраджувати голосу совісті в твоїй душі, кричати вслід за Ісусом, завдавати Йому нових мук та нести на собі важку провину Його смерті? Святий Іван Золотоустий повчає: „Людинолюбець Бог поставив над нами такого суддю, щоб він ніколи не мовчав, але, будучи невідлучно з нами, завжди кричав за провини. В тому може кожний переконатися на своєму досвіді… Грішник носить у своїй душі постійну бурю і безнастанний неспокій. У такої людини і сон несолодкий, але повний страху й боязні; і страва не смакує їй… Він носить у собі наче ката, що весь час його роздирає і бичує. Таким він ходить після кожного поганого діла, терплячи, хоч того ніхто не знає, незносні муки, сам є для себе суддею і звинувачем”. Невже не зупинишся перед тим, як заплямити свою душу? Не давай нагоду дияволові радіти твоїм плачем та пекучими докорами сумління.
Погляньмо на галузки лози і не забуваймо, що вони окроплюються в церкві свяченою водою, що над ними читається молитва освячення. Не викидаймо їх, як непотрібну річ, але зберігаймо як Божий оберіг, від всяких небезпек і лукавих нападів. В наших християнських родинах є гарний звичай тримати їх при вході в помешкання, біля образів, в салонах автомобілів. Скільки людей не можуть надякуватися Богові за ласку, яку він зсилає на них через речі, освячені Церквою, які вони шанують і, по можливості, стараються носити при собі. Митрополит Андрей Шептицький каже: „Христова Церква свята і веде до святості. Її заснування, її наука, її таїнства божественні. Люди, що належать до неї, можуть і не бути святими, очевидно, з власної недоброї волі. Але її святість не залежить від людей! Не люди її освячують, а вона людей. Вона їх до святості веде. Все, що Церква має з Христового установлення, все, що є її єством, все є святим і веде до освячення. І обряди, і всі зовнішні форми, проповіді і всі церковні науки, а також усі порядки в Церкві. А передусім святими є всі святі Таїнства, бо освячують сумління і людську душу”. Нехай освячена сьогодні лоза буде в наших руках, як свідчення того, що й ми щирим серцем будемо завжди вітати Христа-Царя, повторюючи за мешканцями Єрусалиму ті самі слова: „Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє!” Амінь.
о. Орест Рубель
Кожен народ любить час від часу справляти тріумфальні паради, маніфестації. Історія записала багато різних торжественних національних та релігійних маніфестацій численних народів. Найбільш величаві серед них завжди були тріумфальні торжества після перемоги над ворогами. В Америці щороку можна оглядати через телебачення паради на Новий рік, в День Подяки, в День Незалежності, як також Різдвяні торжества.
Іcyc Христос на землі не бажав жодних парадів, жодних маніфестацій, жодних тріумфів. Він не шукав людської слави на землі. Після чудесного розмноження хліба народ хотів проголосити Христа-Спасителя земним царем, та Христос відійшов геть і скрився, бо його царство не е від цього світу (1в. 18, 36). Іcyc Христос лиш один-єдиний раз торжеству- вав на землі. Коли це було? Чи може після славного Воскресіння з мертвих? Божественний Спаситель міг у той світ- лий день перемоги над смертю і над силами пекла з’явитися в Єрусалимі у величі небесної слави, в оточенні легіонів небес- них ангелів. Він міг постати перед мешканцями Єрусалиму і перед багатьма паломниками, які прибули на празник Пасхи до цього столичного міста. Спаситель міг тоді могутнім голосом промовити до Пилата, до Ірода, до жидівського синедріону і до всіх своїх ворогів: „Ви мене невинного засудили на смерть, ви мене розп’яли на хресті, ви зложили мене до гробу, але я воскрес! Я живий вийшов із гробу! Я смертю смерть подолав! Тепер ви всі коріться, падайте ниць переді мною бо я – цар вселенної, я всемогутній і предвічний Бог!” Христос Господь міг так поступити, але він не бажав такого. Тріумф Христа Спасителя був покірний, овіяний любов’ю і милосердям. Ісус Христос тріумфував п’ять днів перед своєю смертю на хресті.
Коли Ісус Христос воскресив у Витанії померлого Лазаря, який чотири дні лежав у гробі, народ був захоплений. Каже євангелист: „Бачивши те, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї” (Ів. 11, 45). Наступного дня Спаситель на ослі в’їжджав у Єрусалим, а народ із пальмовим гіллям вийшов йому назустріч з окликами: „Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє” (1в. 12, 13). Євангеліст Матей додає: „Народ же, якого було багато, простеляв свою одіж по дорозі, а інші зрізували з дерев гілки і розкладали по дорозі. Люди, що йшли перед ним і ззаду, кликали: Осанна Синові Давида! Благословен той, що йде в ім’я Господнє, осанна на висоті!” (Мт. 21, 8-9). Лукаві фарисеї і садукеї говорили між собою: „Бачите… ввесь світ іде за ним” (Ів. 12, 19), тож вони промовили до Ісуса Христа: „Учителю, заборони Твоїм учням”. Христос відповів їм: „Кажу вам, коли ці замовкнуть, кричатиме каміння” (Лк. 19, 39-40).
Цим торжественним тріумфом Христос-Спаситель довів, що він свідомо, добровільно, з любові до людей і безстрашно йде на смерть, щоб кожен, хто увірує в нього, мав вічне життя (Ів. 3. 16). Серед цього тріумфу, серед гучних окликів „Осанна” Христос Спаситель просльозився. Ось що читаємо в Євангелії святого Луки: „I як (Ісус) наблизився і побачив місто, він над ним заплакав” (Лк. 19, 41). Ісус Христос знав, що не промине тридцять сім років, як Єрусалим буде зруйнований так, що вороги „не зоставлять каменя на каменi” і сотні тисяч людей загинуть від римського війська.
Божественний наш Спаситель оплакував передовсім невірність народу. Бо в неділю народ вітав Ісуса Христа як Царя, а в наступну п’ятницю народ буде кричати до Пилата: „Ми не знаємо іншого царя, тільки кесаря” (Ів. 19, 15). Той народ кричатиме: „На хрест з ним! Відпусти нам розбійника Варавву”. Ісус в’їжджає в Єрусалим серед окликів „Осанна”, „Слава”, а через п’ять днів натовп буде кричати: „Розіпни його!” Сьогодні вони одежами простелюють дорогу для Христа, а пізніше увінчають Христа-Спасителя терновим вінком і вложать важкий хрест на його рамена. Пізніше, через п’ять днів Ісус Христос тією самою дорогою буде нести важкий хрест на Голготу, ступаючи по пальмових галузках, що їх в неділю люди з захопленням клали йому під ноги, в цю неділю ці галузки свіжі, зелені, а в п’ятницю вони будуть зів’ялими, сухими, так як зів’ялі і сухі будуть їхні невірні душі. Ісус Христос оплакував невірність вибраного народу.
Ця сумна картина повторюється упродовж століть. У майні святого хрещення християни вирікаються сатани і всіх діл його, складають присягу вірності Христові, прися гають Христа любими, Христові служити, зберігати заповіді його, а це пригадує радісні і символічні оклики „Осанна” Християни, учні Христові, ті, що „в Христа христилися, у Христа одягнулися” (Гл. 3, 27), дуже часто відчужуються від Христа, переступають заповіді його, часто розпинають його тяжкими провинами (Євр. 6, 6), а деколи навіть зовсім відрікаються Христа. Християни, які ображають Ісуса Христа тяжкими провинами, поступають так, як ті мешканці Єрусалиму, котрі в день тріумфального в’їзду вітали його окликами „Осанна”, а через п’ять днів перед Пилатом кричали „Розіпни його”. Тому Ісус Христос плакав.
Дорогі в Христі! Люди часто змінюються! Людська приязнь непевна і часто мінлива! Один Христос Бог є вірним. Каже апостол: „Ісус Христос учора й сьогодні — той самий навіки” (Євр. 13, 8). Божественний наш Спаситель, Ісус Христос є завжди вірним нашим приятелем. Він ніколи нас не розчарує. Христос Спаситель бажає нашого серця, нашої любові, Він бажає щасливими нас. Тож стараймося бути вірними Христові! Сьогодні ми радісним серцем закликаємо: „Осанна! Слава Христові, Спасителеві і Богу нашому!” щирою молитвою, Святими Тайнами і, по можливості, участю у богослужіннях страсного тижня приготуймо свої душі і серця, щоб ми могли радісно святкувати світлий празник Христового Воскресіння. Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Ось такими торжественними словами ізраїльський народ зустрів Христа-Месію кілька днів перед правником Пасхи, коли то Ісус на молоденькому осляті, в супроводі численних паломників, в’їжджав у Єрусалим. Христос-Спаситель світу, протягом усього свого туземного життя скривав своє Божество. Лиці час від часу видною ставала його слава, коли Він творив різні чуда, щоб засвідчити правдивість своєї науки про Царство Боже, і виявити свою надлюдську силу.
Аж ось, кілька днів перед своєю смертю, Ісус бажає об’явити себе вповні таким, яким він в дійсносності є, тобто Месією ї Богом, якому дана всяка влада на небі й на землі. Так за Божим велінням збіглись обставини, що напередодні тріумфального в’їзду Христа в Єрусалим, Він довершує великого чуда воскресіння Лазаря. Після цього багато людей увірували в Ісуса, як у Месію. Але старшина ізраїльського пароду, первосвященики, законовчителі зі зависти рішили вбити Христа. Про темні затії старшини народу знав Ісус та його апостоли. Та, не зважаючи на це, в пропам’ятну квітну неділю Ісус рішається в’їхати торжественно, як Месія і Цар Ізраїля до столиці свого народу Єрусалиму.
Що ж є причиною такого рішення? Чи Христос жадний пустої слави у людей? Чи йдеться йому про те, щоб заблистіти перед ними? Зібрати оплески і вигуки: „ Осанна! Осанна „! Слава Цареві Ізраїля! О, ні! зовсім ні! Не про те йдеться Христові. Він -чоловік, але рівночасно й Бог, вічний, могутній Володар. В цьому Ісус сам впевняє нас, коли каже: „ Все передане мені моїм Отцем „ (Мт. 11,27). В його руках земля, краї, ріки, моря, повітря, Зорі, сонце, незміренний всесвіт. Христос „Володар має вступ і згляд, і контролю усіх ділянок людського життя і діяльності. Про велич, красу Христа-Володаря і тривалість його царства ще перед його зачаттям говорить нам Божий посланець, Архангел Гавриїл:
„ Він буде Великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, Його батька і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця „ (Лк. 1,32).
Нам, Дорогі в Христі, годі збагнути бажання прослави в торжественному в’їзді Христа в Єрусалим, якщо не приймемо до уваги його безконечної любови до людського роду і до кожного з нас. Це любов Христова веде його в Єрусалим. Любов велить, щоб хоч тепер прийняли ї з захопленням, прославою і процесійним тріюмфом, хоча свідома того, що після п’ятьох днів доведеться її відбути другий процесійний похід, цілком відмінний від першого, похід дорогою вузькою, кам’янистою, повню пониження і ганьби, яка дасть Ісусові славу, а нам принесе спасіння.
О, як дуже відмінною є похід і дорога, якою веде Ісуса його бездонна любов, від тієї дороги й того походу, яким вестимуть Ісуса люди, повні зависти і злоби! Тут Христос в’їжджає на осляті там йтиме пішки, спотикаючись, упадаючи. Тут сидить він на одежі своїх учнів там придавить його тяжке дерево Хреста. Тут вітають його пальмовими галузками й віттям з дерев -там частуватимуть його дрючками і списами. Тут несуться оклики народу й дітей: „ Осанна! Осанна!” -там залунає жорстоке: „Геть з ним! Розпни його”! Тут Ісус плаче над Єрусалимом -там плакатимуть над Ісусом жінки Єрусалимські. Тут захоплені маси стелять свою одежу на шляху, куди переїжджає Христос, там стягнуть в Ісуса його останню сорочку. Сьогодні народ викрикає: „Благословен, хто приходить в ім’я Господнє!” там гукатимуть: „Якби не був а нього злочинець, не передали б ми його тобі!” (Ів. 18,30). Сьогодні називають Христа Сином Давида, завтра вважатимуть його за гіршого від розбійника Варавви. Є лиш одна різниця: при тріюмфальному в’їзді Христа не видно ніде Його дорогої Матері-Марії, вате на хресному шляху і на Голготі, Марія буде біля Ісуса, доки меч болю не прошиє її матірнього серця.
Все це характеризує тріюмфальний в’їзд Ісуса в Єрусалим. Тріюмф гарний, торжественний, спонтанний, чистий, одначе переплетений і назовні, і внутрі, великим болем. Найперше ж те, що цей тріюмф тривав дуже коротко, бо вже ввечері того самого дня не існував він більше. Наступні дні, аж до Великої п’ятниці -це наче безпосереднє приготування до смерти. Приготовлявся до неї Христос, щоб прийняти її за нас; приготовляли її й вороги Христові; Юда ж, один з апостолів обмірковував зраду. Народ, що сьогодні кличе „ Осанна! „, у п’ятницю кричатиме: „ Розпни, розпни його „| Апостоли, які під час тріюмфального в’їзду горнулись біля Ісуса, як найближчі друзі нового Царя Ізраїльського, в Гетсиманському саді, в ніч ув’язнення Ісуса, всі повтікають як сполохані пташата. Не зважаючи на це все, Ісус хоче ввійти тріюмфально в Єрусалим, щоб узяти в посідання і світ, і людські душі, щоб дати видимий початок заснування Царства Божого на землі.
Дорогі брати і сестри, як колись в Єрусалимі, так 1 сьогодні все людство відчуває потребу повної орієнтації на Спасителя. Бо вся складна структура нинішнього людства потребує близького співжиття, надівсе ж любови. Людство, як колись так і сьогодні, пробувало всіляких доріг, вживало різних засобів, застосовувало рівні прерізні системи, але завжди зазнавало розчарування і зневіру. І як колись, в оцю пропам’ятну неділю, народ Єрусалиму, так і сьогодні все більше й більше людство набирає переконання, що щастя, оце туземне, соціальний лад, міжнародний мир, любов між одиницями і народами може зродитися і розвиватися лише з Христом і походити від Христа, найвищого Володаря всесвіту. Однак мусимо пам’ятати, що як тріумф Христа в Єрусалимі, так виглядають усі тріумфи на землі, чи це будуть тріумфи народів, чи Церкви Христової, Чи тріумфи поодиноких людських душ. Ніякий тріумф, торжество і перемога тут, на землі, не є повні Й досконалі. Це досягнемо лиш у вічності. Тільки ва допомогою щирої любови до Бога і до людей та через терпіння, які приймемо ї перенесемо заради Христа, ми здобудемо воскресіння і правдиве життя у вічності.
Біля Христа Ісуса юрмилося багато народу, але мало було правдивих учнів, послідовників Христових. Чому так скоро після окликів „ Осанна!” несеться „ Розіпни його!” в нашому щоденному житті? Бо мало 6 таких, які йдуть за Христом з внутрішнього переконання, які живуть його наукою, Його засадами, самопоконанням, саможертвою. „ Коли ви перебуваєте в моїм слові, повчає Ісус, ви дійсно будете моїми учнями, і спізнаєте правду, і правда визволить вас „ (Ів. 8,31). І дальше:
„Тим Отець мій прославиться, коли ви плід щедро приносите -тож і учнями моїми станете… Перебувайте у моїй любові! А в любові моїй перебуватимете, коли заповіді мої будете зберігати „ (Їв. 15,8).
Дорогі брати і сестри, і нам не слід стояти осторонь, а треба рішатися і вибирати; або зі світом любити його славу, або з Христом любити смиренність, пониження і упокорення; або зі світом любити його багатства й розкоші, або з Ісусом любити скромність, недостаток, злидні щоденного життя; або зі світом любити вдоволення, вигоди, або з Ісусом любити терпіння і хрести. Від цього не втечемо, бо коли одне полюбимо, друге зненавидимо двом панам не можна одночасно служити. Правдивими послідовниками тріумфу Христа є лиш ті, які разом з Ісусом, слухаючи його слів, уважають цей світ за перехідний табір, а всі блага цього світу вживають остільки, . оскільки вони потрібні нам для здобуття вічного життя в Бозі. Тріумфи ж, які трапляться нам на нашому життєвому шляху, триватимуть коротко. Радше будьмо готовими на зустріч подій „ страсного тижня „ наших сірих буднів. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
КВІТНА НЕДІЛЯ, ВХІД ГОСПОДНІЙ В ЄРУСАЛИМ – VI НЕДІЛЯ ВЕЛИКОГО ПОСТУ, – НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ 28 КВІТНЯ 2024 РОКУ, З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ О. АРТУР МОРОЗ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=eyPmBlWDaKA
ДО ФИЛИП’ЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Флп. 247 зач.; 4, 4-9
Браття, радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: радуйтеся. Хай ваша ввічливість буде всім людям відома. Господь близько. Ні про що не журіться, але в усьому виявляйте Богові ваші прохання молитвою й благанням з подякою. І мир Божий, що вищий над усякий ум, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі.
Наостанку, брати, усе, що правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що гідне хвали, коли яка чеснота чи яка похвала – про те думайте. Чого ви навчилися, що прийняли, що почули та бачили в мені – те чиніте, і Бог миру буде з вами.
ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Йо. 41 зач. 12, 1-18.
Шість днів перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де був Лазар, який був помер і якого воскресив Ісус. Там отже, справили йому вечерю, і Марта услуговувала. І Лазар був один з тих, які сіли з ним до столу. Марія взяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогоцінного, помазала ноги Ісуса й обтерла їх своїм волоссям; і наповнився дім пахощами мира.
Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріот, що мав його зрадити: – Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?
Сказав він так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій; він мав при собі калиту і крав те, що туди кидали. Ісус промовив: – Лишіть її. Вона зберегла те миро на день мого похорону. Бідних маєте з собою завжди, мене ж не маєте завжди.
Тим часом багато юдеїв дізналися, що він там, і зійшлися не тільки Ісуса ради, але також щоб Лазаря побачити, якого він воскресив з мертвих. Тоді первосвященики змовилися і Лазара вбити, бо численні юдеї лишили їх через нього й увірували в Ісуса.
На другий день сила людей, які прийшли на свято, почули, що Ісус іде в Єрусалим, і взяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: – Осанна! Благословен грядий в ім’я Господнє, цар Ізраїлів! І найшовши осля, Ісус сів на нього, як написано: Не бійся, дочко Сіону, ось іде твій цар верхи на жереб’яті ослиці.
Цього не збагнули його учні спершу, але коли Ісус прославився, вони згадали, що це було написано про нього і що таке вчинено йому. Та й народ, що був при ньому, коли він був викликав Лазара з гробу й воскресив його з мертвих, свідчив про те. Тому й народ вийшов йому назустріч, бо довідався, що він учинив те чудо.
Флп. 4, 4-9. «Господь близько! Ні про що не журіться»
Кожного з нас постійно сповнюють різні турботи та журби. Переживаємо про щось одне, а потім про інше, і так без перестанку. Господь вказує нам, щоб ми не журилися, щоб ми довіряли Йому, щоб ми покладались на Нього. Апостол Павло зазначає, що Бог, Господь близько, поруч із нами. Дуже і дуже часто ми забуваємо про Його присутність, аж коли стаємо на молитву чи приходимо до храму, тоді пригадуємо.
А Господь завжди перебуває з нами, лиш ми про нього забуваємо. Частіше усвідомлюймо собі присутність Божу, що вона є повсякчасною, що Бог завжди діє в нашому житті, Він є близько нас, Господь розуміє нас краще, ніж ми самі себе розуміємо.
Зупинімося, знайдімо хвилю часу усвідомити собі ще і ще раз цю присутність Господа.
Йо. 12, 1-8. «Осанна! Благословен Той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!»
Євангеліє зберегло пам’ять про багато подій, коли Ісус Христо творив чуда, проповідував, оздоровлював… Але водночас є моменти, коли Його не сприймали, ставилися до Нього упереджено, по-різному Його називали.
Подія про яке оповідає це Євангелія – вхід Господній до Єрусалиму – це вияв радості людської душі. Один з отців Церкви каже, що кожна людська душа за своєю природою є християнською. Тому народ в цьому епізоді відчув, напевно, не стільки свідомо, як інтуїтивно, що перед ними не просто пророк, а хтось більший.
Це радісне привітання, пошанування особи Христа – чому воно для нас таке важливе? Щоб ми теж уміли не боятися показувати й не боятися виявляти в собі своїх добрих рис душі. Але як часто нас ніби щось зв’язує – і нам складно прославляти відкрито Бога чи зробити добро! Боїмося, як інші сприймуть наші вчинки. А якщо ми виявимо свої християнські погляди, чи не засміють?!
Тому це радісне вітання під час входу Христа до Єрусалиму подає нам приклад того, як треба мати відвагу ликувати, свідчити й показувати свою віру в Бога!
Владика Венедикт Алексійчук
Стихири на „Господи, взиваю я”
Нині благодать Святого Духа зібрала нас,* і всі ми, взявши хрест твій, кличемо:* Благословенний, хто йде в ім’я Господнє, осанна на висотах!
Син віковічний, Бога Отця Слово,* якого престолом є небо, а підніжком – земля,* прибувши до Витанії, принизився нині на осляті безмовнім.* Тому, несучи в руках віття,* єврейські діти голосно вітають тебе: Осанна на висотах,* благословенний, хто йде, – Цар Ізраїля!
Прийдім і ми, сьогодні, увесь новий Ізраїль,* тобто зібрана з народів Церква,* і з пророком Захарією закличмо:* Тішся вельми, дочко сіонська, проповідуй дочко єрусалимська!* Оце йде до тебе Цар твій, сумирний, Спаситель,* сівши на жереб’ятко осляче, сина під’яремної.* Святкуй разом з дітьми, тримаючи в руках галузки,* і вітай: Осанна на висотах,* благословенний, хто йде, – Цар Ізраїля!
Прообразуючи нам своє святе воскресіння,* своїм наказом ти, Благий, підніс із гробу* померлого, бездушного Лазаря, свого друга,* вже від чотирьох днів похованого і вонючого.* На осля сів ти, Спасе, прообразно,* їдучи немов колісницею, покоривши народи.* Тому й славу тобі віддає улюблений Ізраїль* устами немовлят і незлобних дітей,* що бачили тебе, Христе, як ти в’їздив у святе місто,* шість днів перед Пасхою.
Шість днів перед Пасхою прийшов Ісус у Витанію* і приступили до нього учні, мовивши йому:* Господи, де хочеш, щоб ми споготували тобі їсти Пасху?* А він послав їх, кажучи: Ідіть у село, що навпроти,* і знайдете чоловіка, який нестиме жбан води;* тож підіть за ним і скажіть господареві дому:* Каже Вчитель, – у тебе їстиму Пасху з учнями моїми.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Стихири на Литії
Дух Всесвятий, що навчив апостолів говорити іншими, чужими мовами,* той і єврейським невинним дітям повелів кликати:* Осанна на висотах,* благословенний, хто йде, – Цар Ізраїля!
Споконвічний і єдиносущний Син і Слово Отця,* сидячи на безмовнім осляті,* прибув сьогодні в місто Єрусалим.* На кого херувими без остраху дивитись не можуть,* того діти з пальмовими вітками таїнственно прославили,* співаючи йому: Осанна на висотах!* Осанна синові Давидовому,* що прийшов спасти від обману ввесь рід наш!
Шість днів перед Пасхою почувся, Господи, твій голос* в адських глибинах, звідки ти воскресив чотириденного Лазаря,* а діти єврейські кликали:* Осанна, тобі, Боже наш, – слава тобі!
Коли ти, Господи, в’їздив у святе місто, сидячи на осляті,* то на страсті ти спішив, щоб сповнити Закон і пророків;* а діти єврейські, звіщаючи перемогу воскресіння,* з пальмовими вітками зустрічали тебе, викликуючи:* Благословенний ти, Спасе, – помилуй нас!
Слава тобі, Христе, що сидиш на престолі, на висотах,* якого ми нині очікуємо з твоїм чесним хрестом.* Тому й веселиться дочка сіонська,* радуються народи землі,* тримають галузки діти, а учні – ризи.* Уся вселенна навчилась тобі співати:* Благословенний ти, Спасе, − помилуй нас!
Шість днів перед Пасхою прийшов Ісус у Витанію,* щоб покликати умерлого, чотириденного Лазаря* і проповідувати воскресіння.* І стрінули його жінки,* Марта й Марія, сестри Лазаря,* кажучи йому: Господи, якби ти був тут,* не помер би брат наш!* Тоді ти сказав до них:* Чи ж я не прорік вам:* Хто вірує в мене, то навіть, як помре, буде жити?* Покажіть ото мені, де ви його поклали?* І кликнув до нього Творець усіх:* Лазарю, вийди з гробу!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Стихири на стиховні
Радуйся і веселися, городе Сіоне,* красуйся і радій, Божа Церкво!* Ось бо приходить Цар твій у правді, сидячи на осляті.* Діти співають йому: Осанна на висотах!* Благословенний ти, що маєш багатство щедрот, – помилуй нас!
Нині прийшов Спас у місто Єрусалим сповнити Писання* й усі, тримаючи в руках галузки, підстелювали йому свою одежу,* бо знали, що це Бог наш,* якому безперестанку співають херувими: Слава Богу!* Благословенний ти, що маєш багатство щедрот, – помилуй нас!
Ти, якого носять херувими й оспівують серафими,* як Давид, сів на осля* і діти боговгодно співали тобі,* а книжники й фарисеї хулили беззаконно.* В’їзд твій на осляті проображав* перемогу віри над невірством упертих поган.* Слава тобі, Христе, єдиний багатомилостивий і чоловіколюбний!
Нині благодать Святого Духа зібрала нас,* і всі ми, взявши хрест твій, кличемо:* Благословенний, хто йде в ім’я Господнє, осанна на висотах.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
„Зі служби на рухомі свята – Неділя 6 посту”
Вхідне:
Благословен, хто йде в ім’я Господнє, * ми благословляли вас із дому Господнього; Бог – Господь і явився нам (Пс. 117,26-27).
Тропар:
Спільне воскресіння перед Твоїми страстями запевняючи,* з мертвих воздвигнув Ти Лазаря, Христе Боже;* тим-то й ми, як отроки, знамена перемоги носячи,* Тобі, переможцеві смерти, воскликуємо:* Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє.
Тропар:
Погребавши себе разом з Тобою через хрещення, Христе Боже наш,* сподобилися ми безсмертної жизні через Твоє воскресіння* і, заспівуючи, кличемо: Осанна в вишніх,* благословен, хто йде в ім’я Господнє.
Кондак:
На престолі на небі, на жереб’яті на землі* Тебе носять, Христе Боже;* ангелів хваління і дітей оспівування прийняв Ти;* вони кликали до Тебе:* Благословенний Ти, що йдеш Адама призвати.
Богородичний:
Діва днесь предстоїть у церкві* і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу.* Ангели з архиєреями поклоняються,* апостоли з пророками ликують,* бо ради нас молить Богородиця превічного Бога.
Прокімен, глас 4: Благословен, хто йде в ім’я Господнє; Бог – Господь і явився нам (Пс. 117,26-27).
Стих: Сповідуйтеся Господеві, бо Він благий, бо на віки милість Його (Пс. 117,1).
Алилуя, глас 1: Заспівайте Господеві пісню нову, бо дивне створив Господь (Пс. 97,1).
Стих: Виділи всі кінці землі спасення Бога нашого (Пс. 97,1).
Замість Достойно, приспів:
Величай, душе моя, Господа, що сидить на жереб’яті.
І ірмос, глас 4:
Бог – Господь і явився нам; справляйте празник і, веселячись, прийдіть, возвеличимо Христа з квітами й галузками, в піснях кличучи: Благословен, хто йде в ім’я Господа, Спаса нашого.
Священик: Христос, істинний Бог наш, що на осля сісти і до Єрусалиму прийти зволив, і від дітей єврейських хвалу прийняв спасіння нашого ради, молитвами пречистої Своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
