М’ЯСОПУСНА НЕДІЛЯ, ПРО СТРАШНИЙ СУД. ЩО ТАКЕ „М’ЯСОПУСТ”? БОГОСЛУЖБА М’ЯСОПУСНОЇ НЕДІЛІ. † ПЕРЕСТАВЛЕННЯ ПРП. КОНСТАНТИНА ФІЛОСОФА, У МОНАХАХ КИРИЛА, УЧИТЕЛЯ СЛОВ’ЯНСЬКОГО.
День останнього і страшного суду – „Прийдіть, благословенні Отця мого”. (Мт. 25,34)
Дорогі брати і сестри! Одного разу розумний і досвідчений архітект проходжувався уздовж скалистого побережжя моря. На краєчку скали, яка наче звисала над морем, пишалась розкішно-гарна будівля-палата. Архітект своїм досвідченим оком зауважив розколину в мурі. Звернувся він до власника тієї будівлі, кажучи: „ Уважай, цій гарній палаті грозить велика небезпека. Вода надто підмулила, пошкодила фундаменти. Скала, на якій знаходиться палата, кожної хвилини може потонути у морській глибині”. Власник лиш посміхнувся, зауважуючи, що скала стоїть уже незліченні тисячоліття, тож стоятиме далі, і пішов спокійно спати. Заснув він глибоким сном, з якого вже Й не пробудився; бож тієї самої ночі розбурхані морські хвилі поглинули частину відірваної скали разом в палатою.
Так і треба такому недбалому і легкодушному власникові! – скаже не один – тим більше, що про можливе нещастя розумний архітект його попередив. Дорогі брати і сестри! Чи іноді й ми так не поступаємо? Нас також премудрий Архітект всесвіту попереджає в сьогоднішній святій Євангелії, що світ і все, що на ньому, розсиплеться; що ріка часу і розбурхані хвилі життєвого моря підмуляють фундаменти нашого життя. А що ми на це? Чи бува не поступаємо подібно, як цей легкодушний власник прегарної палати? Замість того, щоб покладати наші надії, спрямовувати наші бажання, складати наші скарби там, на висотах, у незнищенній твердині вічності, – творивши діла милосердя, живши в постійній злуці з Богом, – ми радше складаємо їх у цьому минущому світі, начебто він мав тривати вічно. Одного дня приходить несподівано смерть і нищить, розвалює все. А прийде ще й день останнього і страшного суду! І що тоді станеться з нами? Це буде суд загальний, бо Господь має судити вселену (Діян. 17,31). Суд страшний, бо прийде, як злодій у ночі (2 Петр.ф.10), і буде день гніву і об’явлення справедливого суду Божого (Рим. 2,5), й останній, бо доля кожного визначиться на цілу вічність. Стануть люди на суд без огляду на заслуги, достоїнства, почесті, ознаки влади, слави Й багатства, але з одним лише вибором: віра, або невірство, святість життя або ганебність вад і беззаконства. Це буде суд без милосердя для того, хто не чинив діл милосердя! Прийде бо день, „коли всі, хто в гробах, голос (Христовий) вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, воскреснуть на суд” (Ів. 5,28). А той день же Господній прийде, як злодій; і тоді небо з шумом перейде, первні розпалені розтопляться, і земля з ділами, що на ній, розпадеться „ – каже Апостол Петро (2 Петр. 3,10). І коли так усе це має розпастися, якими ж слід нам бути святими в усім нашім житті та в побожності, очікуючи та вижидаючи день Божого приходу!… „Нового ж неба і землі нової, згідно в обіцянкою самого Бога, очікуємо ми, в яких справедливість перебуває „ – додає ще той же Апостол (2 Петр. 3,11-13).
Остаточна перемога Христа-Судді затріумфує найперше у воскресінні померлих. Пророк Езекиїл, описуючи своє видіння, каже: „вивів мене Господь у дусі і поклав мене серед долини. Долина ж була повна костей, І промовив Господь: „Ось я введу у вас дух і ви знов оживите. Я обкладу вас жилами і ви поростете тілом; я вкрию вас шкірою, вкладу у вас дух, і ви знову оживите і врозумієте, що я Господь „ (Езек. 37,5). Це видіння Пророка вдійсниться в час другого приходу Христа. Він бо відчинить гроби померлих і покличе всіх до нового життя. Всі мусять пізнати і визнати, що Він – Господь, Володар вселенної. В той час ніхто не опреться його могутньому слову. Всі мусять його послухати, йому підчинитись і наново прийняти тіло, яке по смерті покинули. Воно зотліло, розпалося в порох, його, може, розвінли вітри. Але сила Господня наново влучить розсипані часточки.
Ця сила Христа-Судді затріумфує ще і в переміні всесвіту. Бо, як каже Апостол, „земля з ділами, що на ній, розпадеться…”, а ми – „нового ж неба і землі нової, згідно з обіцянкою (Христа), очікуємо… в яких справедливість перебуває „ (2 Петр. 3,7-13). Бог піддав усі створіння людині, щоб вони були для неї дорогою до Нього. Але через свій бунт, несправедливість і пожадливість, людина скривила цей шлях, вжила його для своїх, противних Богові, цілей. Що більше, людина віддалилась від правдивого свого Творця і Бога, й віддалась створінням, наче б вони були її Богом, її останньою ціллю, її усім. Тому то вся природа, а з нею всі діла мистецтва і техніки, сплямлені брудом, нечестю і беззаконням людини – мусять очиститися вогнем Божої справедливості. „ Небо і земля минуться „ з причини беззаконня людей. В день суду створіння злучиться з своїм Творцем й участь братиме в його щастю. Всяке створіння наповниться Богом й не підлягатиме вже більше зіпсуттю і переміні. Тоді саме Бог стане „всім для всіх „! День Божого суду – це день повної перемоги, день тріумфу Божої правди, покори, любови і ласки. День Христовий – це день перемоги Його Церкви і віри святої, день тріумфу святих Тайн, – терпіння для Христа і з Христом, перемоги його молитви і діяння у людських душах.
В кінці, все могучість і справедливість Божа затріумфує в останньому засуді, який Ісус Христос проголосить над людством. В день останнього суду зберуться перед ним народи всіх країн, усіх часів, від початку до кінця існування нашої планети. Там знайдемося і ми з усіма тими, в якими доводилося нам співжити. Незбагненне світло Бога освітить найтаємніші діла людей. Ї цей суддя відділить добрих від злих, „як пастух відлучує овець від козлів”. Тоді Христос скаже до тих, що праворуч нього: „ Прийдіть благословенні Отця мого: візьміть у спадщину царство, що було приготоване вам від сотворення світу „! О, як потішаючи ми 6 ці слова для віруючих в Христа-Ісуса. Він не скаже вже більше до нас: Ідіть поміж вовків цього світу, чиніть покаяння, продайте все, що маєте і роздайте вбогим, відречіться себе самих, терпіть гоніння, несіть хрест свій… Ні, в день суду більше Ісус нам цього не прикаже. Він радше закличе: – Прийдіть, посядьте і вживайте в мирі славу, багатства, щастя, яке приготовив вам Той, хто створив всесвіт, той хто є вашим Отцем, а ви його дітьми. – Які ж причини такого рішення? Про них говорить нам сам Спаситель: „ Бо я був голодний і ви дали мені Їсти; мав спрагу і ви мене напоїли; чужинцем був і ви мене прийняли; нагий і ви мене одягли; хворий і ви навідались до мене; у тюрмі був і ви прийшли до мене”. Ісус, хоч не виключає й інших заслугуючих чеснот чи діл, однак йому на серці найбільше лежать діла любови ближніх, тому наводить їх як приклад, щоб цим підкреслити їх вагу і необхідність для осягнення вічного життя. Слова Господні: „що ви вчинили одному в моїх братів найменших, ви мені вробили „ – вказують нам шлях до вічного життя, у Царство Боже. Цей шлях такий простий і ясний.
Але Той самий всевидючий і справедливий Суддя всесвіту скаже до тих, що ліворуч: „ Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові і ангелам його”! О, як страшний це засуд: бути відкиненим від джерела нашого щастя і Бога на віки! Геть від мене прокляті! Чому ж такий суворий засуд виходить з уст ласкавого-милосердного Ісуса? А тому, бо каже Ісус: „Я голодував і ви не дали мені їсти, мав спрагу і ви мене не напоїли, був чужинцем і ви мене не прийняли, нагий і ви мене не одягнули, недужим і в тюрмі, і не навідались до мене”! Прокляті виправдуватися будуть: „Господи, коли ми бачили тебе голодним… чужинцем… недужим, або в тюрмі, і тобі не послужили „? І знову ж Христос відповідає: „ Істинно кажу вам, те чого ви не зробили одному в моїх братів найменших мені також ви того не зробили „! Скільки то між нами тих братів „найменших”, тих які потребують нашої допомоги, потіхи, нашого доброго слова, тепла нашої любови і серця, а ми їм цього жаліємо, не даємо! Чи ж і нам не боятися цього суворого засуду Божого? Бо любов до наших ближніх – це любов до Христа-Бога. І настільки любимо Бога, наскільки любимо наших ближніх чинною любов’ю й ділами милосердя, бо діла милосердя є умовою нашого спасіння. А немає у світі людини, яка не мала б нагоди чинити добро. Тож чинім його завжди і всюди, і почуємо щасливий засуд Христа „Ісуса в день страшного суду: „ Прийдіть благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від сотворення світу „! Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Свята Євангелія ставляє нам перед очі день страшного суду, час Божої відплати. В той нікому незнаний день, який появиться неначе злодій, у час, коли його ніхто не сподівається, прийде Христос, Син Божий у славі свого Отця, оточений янголами Божими й святими. Прийде вдруге тільки на те щоб нас усіх судити і віддати кожному з нас відповідно до наших діл, які ми виконали за нашого життя тут, на землі. Як у кожному судовому вироці, так само і тут остаточно вирішальними будуть діла, які безсумнівно вкажуть на нашу вину чи нашу заслугу. Ми не раз чули з уст Христа що є вимогою допущення до Царства Небесного:
„Якщо хочеш увійти в життя, каже Спаситель до молодця, „ додержуй Заповіді „ (Мт 19,17).
А найпершою і найважливішою за повіддю с заповідь любові Бога, а другою, яка по ній наступає, в за повідь любові ближнього:
„Люби Господа Бога твого всім твоїм серцем, усією твоєю душею й всією думкою твоєю: це найбільша й най перша заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого „ (Мт 22,37cc), „На ці дві заповіді „, запевняє нас Христос, в ввесь закон і пророки спираються „ (Мт. 22,40).
Дійсно, коли так роз важимо ті дві заповіді любові Бога й ближнього, то прийдемо до висновку, що вони охоплюють увесь закон Божий об’явлений і проголошений нам, що вміщається в Десяти Заповідях Божих. Бо перші три а них нормують відношення сотворіння до Творця, тобто людини до Бога, що коротко описує Заповідь любові Бога. А друга заповідь, тобто любові ближнього, містить у собі всі ті обов’язки, які нормують життя людей у спільноті, що їх Господь Бог зібрав у другій частині Декальoгy, саме, в сімох наступних Заповідях Божих.
Коли так слідкуємо за описом страшного суду, що його змальовує нам Божественний Спаситель, страшний наш Суддя в день суду, то на ньому говориться чи порушується заповіді нормуючі відношення між людьми. Тому здивовані спитаємо: А де ж поділася перша й найважливіша заповідь, тобто любові Бога ? Відповідь на це маємо також у словах страшного Судді Христа:
„ Направду кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили„ (Мт 25,40).
І навпаки:
„Чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили „ (Мт 25,45).
Що ж це за вчинки, які на страшному суді рішатимуть про наше допущення до Царства Небесного, „що було приготоване нам від сотворення світу? „ (Мт 25,34). Христос перелічує їх поодиноко, кажучи праведникам, що коли ми це робимо нашим ближнім, ми Йому самому це робимо:
„ Я голодував, і ви мені дали їсти; мав спрагу і ви мене напоїли; чужинцем був і ви мене прийняли дім; нагий і ви мене зодягли; хворий і ви навідались до мене; в тюрмі в був і ви прийшли до мене „ (Мт 25,350).
Зі слів Христа Спасителя в ходить, що вчинками, які заслуговують небо в діла милосердя щодо тіла й щодо душі ближнього. Тому задумаймося уважно над тим, як нам у майбутньому поводитися, щоби знати милосердя в очах страш ного Судді й удостоїтись вічного спасіння та і уникнути вічної кари. власного досвіду знаємо, що земля добра нерівно розподілені між людей. Без огляду нате, як вони їм дістались — чи у спадку, чи усильною й пильною працею, чи припадком, а чи і щасливим збігом обставин – нам треба мати на увазі одне, що ті земні добра не с нашою власністю, якою можемо робити що нам завгодно! Чому? А тому, що вони в виключною власністю Бога Творця, який їх з нічого створив і єдино Він мас право рішати, як їх нам треба вживати. Тому що Він сотворив усіх людей і хоче, щоб вони могли жити, хоче також, щоб вони мали все, що тільки потрібне для утримання їхнього життя. Тому їх сотворив Він ці земні добра: pіетню, звірята, птиці й риби для нашого вжитку, як це описує перша книга Св. Письма — Книга Буття: „ 1 благословив їх Бог і сказав їм: Будьте плідні і множіться й наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі… Ось я даю вам усяку траву, що має насіння в собі й усяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам на поживу (Бут 1,28c). Як виходить із цих слів, все що існує на землі, Бог сотворив на прожиток всім людям без виїмку.
Тому земні добра призначені до ужитку всіх, а не лише для тих, що їх мають. Він дав життя людям та й, очевидно, хоче, щоби вони жили. що люди до життя потребують багато різних земних дібр як: харчі, напій, одежа, пристановище, опіка в хворобах, різні ліки і тим подібні речі. Тож коли уважно перейдемо те все, про що згадує Страшний Суддя на загальному суді, там знайдемо ті всі речі, якими нам треба ділитися з тими, що їх не мають, якщо бажаємо ввійти в Царство Небесне. Так ото Спаситель згадує про обов’язок нагодувати голодних, напоїти спрагнених, приодіти нагих, прийняти в дім подорожніх, які не мають прі становища, де б перебути ніч або захоронитись у час негоди. Господь далі пригадує про обов’язок відвідування ближніх, коли вони попали в в’язницю й там потішити їх, а також відвідувати хворих та і, може, помогти їм у чомусь або принаймні своїми відвідинами уприємнити їм хвилини терпіння. З цього виходить, що нам треба ділитися тим, що маємо, з тими, що в потребі без огляду на те, чи вони прилязні нам чи неприязні, наші свояки, чи цілком чужі люди. Вистачав, що вони люди й потребують помочі в біді, в недостатку, щоб на нас був обов’язок до помагати їм у їхніх потребах.
Кожний з нас, очевидно, буде допомагати своїм рідним, тобто членам своєї родини, своякам, приятелям, а то й добрим сусідам. Та вже коли доведеться помагати чужим, хоч вони й у великій біді, то ми не так дуже спішимось зарадити їхньому горю. Про це говорить Ісус таке:
„ Коли ви любите тих, що нас люблять, яка вам заслуга. Таж бо й грішники люблять тих, що їх люблять. І коли чинете добро тим, що вам чинять, яка вам заслуга ? Та й грішники те саме чинять. І коли ви пози часте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка вам заслуга ? Аджеж і грішники позичають грішникам, щоб відібрати від них рівне (Лк 6,32cc; дин. М 5,46с).
У такій любові рідних приятелів чи сусідів Ісус не бачить нічого надзвичайного, заслуговуючого на особливе признання, бо найперше зов крови зневолює людей помагати чи то батькам, дітям, чи сестрам а чи братам й іншим членам тієї самої родини. А що відноситься допомоги приятелям чи добрим сусідам, то й у цьому не має великої заслуги, бо ми робимо це з тієї причини, що як ми будемо в біді чи потребі, сподіємось, що вони поспішать нам також із помічю. Ісус домагається від нас чогось більшого, тому що погани й грішники помагають своїм рідним, своїм приятелям чи добрим сусідам. Послідовники а Христові повинні бути готові до більшої самопосвяти, тому Спаситель каже:
„ Ви ж любіть ворогів ваших, чиніть їм добро і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода й будете синами Всевишнього, бо Він добрий для злих і невдячних. Будьте отже милосердні, як і Отець ваш милосердний „ (Лк 6,35; Мт 5,44с. 48).
А прикладом такої досконалої любові і милосердя є сам Отець небесний, який не робить різниці між одними и другими, але трактує їх однаково, бо Він „велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних „ (Мт 5,45). У цій любові до наших ворогів і в допомозі їм у їхній біді дві речі повинні нам просвічувати, а саме: той спосіб ми уподібнюємось найперше до нашого Небесного Отця, який в досконалий у тій любові до нас, своїх ворогів, бо стільки ж то разів ми його ображуємо й зневажаємо нашими гріхами, а він усе тер пить, бо милосердний, і все прощав, бо любить нас своєю Божою любо в’ю. А друга річ, яка також повинна стояти нам завжди перед очима є те, що Ісус ототожнює себе з нашим ближнім та що ми йому зробимо чи допоможемо, чи відмовимо нашої помочі, ми те все робимо самому Христові, який колись буде нас за це судити. Тому, якщо вже не з любові до ворогів, як цього вимагає від нас наш Спаситель, не хочемо помагати їм у біді, то помагаймо принаймні з любові до Ісуса Христа, який нас так безмежно полюбив, що віддав своє життя за нас. Намагаймося в тих людях, яким помагаємо, вбачати самого Господа Христа, який у їхньому імені просить у нас помочі. А якщо в нас немає навіть любові до Христа, тоді помагаймо їм з любові до нас самих, коли бажаємо осягнути вічне щастя, бо якраз така допомога ближнім без винятку буде умовою нашого прийняття в Царство Боже.
о. д-р М.І. Любачівський
ПЕРШЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 8, 8 – 9, 2.
Браття, страва не зближує нас до Бога: ні як не їмо, не тратимо нічого, ні як їмо, не користаємо нічого. Але глядіть, щоб ця ваша свобода не стала причиною падіння для слабких. Бо коли хто бачить тебе, що маєш знання, як ти у капищі сидиш за столом, чи його совість, тому що слабка, не буде заохочена їсти ідоложертовне ? І так через твоє знання може погибнути немічний брат, за якого помер Христос. Грішивши так проти братів і ранивши їх слабку совість, грішите проти Христа. Тому, як страва призводить брата мого до гріха, повік не буду їсти м’яса, щоб не блазнити мого брата.
Хіба я не вільний? Хіба я не апостол? Хіба я Ісуса, Господа нашого, не бачив? Хіба ви не моє діло у Господі? Коли іншим я не апостол, то – вам, бо ви достовірний доказ у Господі мого апостольства.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 25, 31-46.
Сказав Господь: Коли Син чоловічий прийде у славі своїй, і всі ангели з ним, він сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч.
Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: – Ходіте, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене.
Тоді озвуться праведні до нього: – Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі і прийшли до тебе?
А цар, відповідаючи їм, скаже: – Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили.
Тоді скаже й тим, що ліворуч: – Ідіть від мене геть, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо я голодував, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і ви не навідались до мене.
Тоді озвуться і ті, кажучи: – Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили?
Він відповість їм: – Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх найменших братів, і мені не зробили.
І підуть ті на вічну муку, а праведники – на життя вічне.
1 Кр. 8, 8 – 9, 2. „Страва не зближує нас до Бога”
Через первородний гріх людини, гріх непослуху Адама і Єви, він увійшов і в людство, і в кожну людину. Коли придивитися до буття нашої вселенної, то цей гріх увійшов лише в людину, він не увійшов у природу, не увійшов у речі, вони – нейтральні. Все залежить від того, як людина своєю волею, своїми вчинками з цими речами поведеться.
Свобідна воля людини призводить до того, що одна і та сама річ може бути використана і для гріха, і для добра. Знаємо, що ножем можна вбити, а можна нарізати хліба і нагодувати голодного. Так само і страви, які ми вживаємо, можуть сприяти нашому фізичному скріпленню, а можуть робити з нас розманіжених черевоугодників.
Стараймося ставитися і до страв, і до всіх речей у нашому житті з позиції, що до Бога наближає, приймати, а все, що віддаляє від Господа, відкидати.
Мт. 25, 31-46. „Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, – ви мені зробили”.
Те, що Бог порівнює себе з найменшими, зазвичай для людини є незбагненною тайною, складною для розуміння й усвідомлення. Ми можемо про це багато розповідати іншим, проповідувати, а от усвідомити собі, що Бог принизив себе до людського буття, що Господь присутній у кожній людині, – це для нас справді велика тайна. І коли ми побачимо Божу присутність в іншій особі, – це справді велике чудо.
Позаяк інша особа створена за образом Божим, то для нас надважливо розуміти, що наше ставлення до Бога, наша віра в Нього виявляється в тому, як ми ставимося до людей. Якщо ми благоговіємо перед Богом, то це благоговіння виявляється і перед людьми, які носять цей образ Божий. Якщо ж не маємо любові до людей, яких бачимо, то цілковито так само ми ставимося й до Господа.
Адже саме в щоденних ситуаціях і стосунках з людьми виявляється те, ким ми насправді є, і те, чи дійсно маємо страх перед Богом, – тобто чи боїмося образити Його навіть найменшим гріхом і непослухом.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Притча про блудного сина минулої неділі символічно показала нам незглибиме милосердя Бога, який приймає навіть найбільшого грішника, коли той кається і шкодує, що здійснив гріхи. Та щоб хтось не наважився грішити тільки тому, що Господь Бог милосердний і простить йому, то свята Церква у двох наступних неділях для перестороги наводить дві справді драматичні сцени: день Страшного Суду і вигнання з раю наших прародичів — Адама й Єви. Ці дві сцени змальовують нам Божу справедливість. У М’ясопусну неділю святе Євангеліє говорить про день Страшного Суду, а Сиропусна неділя оплакує вигнання наших прародичів з раю.
Неділя Блудного Сина наче говорила до нас: „Блудні діти, заверніть з дороги гріха та в покорі й каятті вертайтеся до батьківського дому, бо наш Отець Небесний безконечно милосердний, то простить і вам”. — А М’ясопусна й Сиропусна неділі грізним тоном перестерігають нас: „Господь Бог не тільки безконечно милосердний, але й безконечно справедливий, тож не грайтеся з гріхом, але бійтеся строгої руки Божої справедливости й кари”.
День Страшного Суду всім нам пригадує велику відповідальність, яка чекає на кожного з нас за наше життя. А швидка й дуже строга Божа кара, що впала на наших прародичів за один-єдиний тяжкий гріх, переконує кожного, що з Богом не можна жартувати. Тож одна й друга неділя доводять нам необхідність виправлення нашого життя, посту й покути, жалю за гріхи, бо тільки тоді зможемо мати надію на Боже милосердя у день Страшного Суду.
Що таке „м’ясопуст”?
Седмиця, що наступає після неділі Блудного Сина, називається М’ясопусна і закінчується неділею, яка має ту саму назву. М’ясопусна неділя це вже останній день перед Великим постом, у якому ще дозволялося їсти м’ясо. Звідси й назва цієї неділі — м’ясопуст, що значить відпущення, покинення м’яса. Очевидно, ми тут маємо на думці ті часи, коли Великий піст дотримувався дуже строго.
Богослужба М’ясопусної неділі
М’ясопусна неділя ще має назву неділі про Страшний Суд. Цього дня читається святе Євангеліє, в якому Ісус Христос говорить про Страшний Суд та про вічну нагороду для праведних і вічну кару для грішних. Події Страшного Суду присвячена вся сьогоднішня богослужба. Оспівуючи перебіг Страшного Суду, вона намагається наповнити нас спасенним страхом, жалем за гріхи та вказати на необхідність добрих справ, передовсім справ милосердя.
Перед цим судом ніхто не втече, і тут усе буде виявлене, нагороджене або покаране, про це сказано в наступних стихирах з великої вечірні неділі: „Книги відчиняться, виявлені будуть людські діла перед нестерпним судом, а вся долина зашумить страшним скреготом плачу, коли побачить усіх грішних, засуджених на вічні муки Твоїм справедливим судом, і даремний плач. Тому молимо Тебе, Блаже, пощади нас слав’ячих Тебе, єдиний многомилостивий”. „Засурмлять труби й розпадуться гроби, і ввесь людський рід воскресне з трепетом. Ті, що творили добро, радуються в радості чекаючи, щоб прийняти нагороду. А грішники тремтять, гірко ридаючи, бо йдуть на муку й відлучаються від вибраних. Господи слави, змилосердися над нами й пощади нас, як Благий, та зроби нас гідними мати частку з тими, що Тебе полюбили”.
Кожний стане на Страшному Суді, і там не будуть зважати на особи, які співають пісні канону утрені цієї неділі: „Надходить день, уже при дверях суд, чувай, душе, де збираються разом царі і князі, багаті й бідні, і кожна людина дістане по заслузі своїх діл” (Четверта пісня).
о. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд
У той самий день
† ПЕРЕСТАВЛЕННЯ ПРП. КОНСТАНТИНА ФІЛОСОФА, У МОНАХАХ КИРИЛА, УЧИТЕЛЯ СЛОВ’ЯНСЬКОГО
Коли чуємо в церкві старослов’янську мову, знаємо, що це наша понад тисячолітня спадщина, залишена святими рівноапостольними просвітителями слов’ян Кирилом і Методієм. Вони дали нам письмо, т. зв. “кирилицю”, переклали церковні книги на слов’янську мову, просвітили слов’ян, через своїх учнів вони кинули перше зерно Христової віри і в нас на Русі, аж по Буг і Стир – так далеко сягала митрополія святого Методія. Будь же їм честь і слава на небесах і будь їм вічна слава й почитання серед синів Руської землі, для яких їх спадщина навіки вічні буде святим скарбом.
Кирило і Методій походили з міста Солуня в Македонії, були вони синами благочестивого сотника Лева і жінки його Марії. Методій був старший, а Кирило – молодший. Вирісши, Методій вступив на військову службу. За розум і за незвичайну відвагу імператор поставив його воєводою сусідніх слов’янських земель. Так уже влаштувала Божа Премудрість, щоб майбутньому апостолові слов’ян дати нагоду навчитися слов’янської мови. Десять років управляв Методій слов’янськими землями, а потім покинув світ, почесті і статки та пішов на пустельну гору Олімп і там став монахом.
Іншими дорогами провадив Господь святого Кирила, а властиво Костянтина, бо ім’я Кирило він прийняв перед смертю, при монашому постригу. Та ми будемо називати його вже і тепер Кирилом, бо всі слов’янські землі величають його цим іменем. Коли Кирилові було сім літ, він мав пречудний сон: йому снилося, що якийсь воєвода зібрав навколо нього багато прекрасних дівиць, з яких найбільше йому сподобалася одна – на ім’я Софія. Коли він розповів про це батькам, вони пізнали, що Господь подасть йому свою премудрість, бо “Софія” – означає премудрість. Вони віддали Кирила в школу, а він учився так, що невдовзі про нього почули аж на царському дворі.
Грецькою землею управляла тоді благочестива цариця-вдова Теодора, бо син її, Михаїл III, був ще малолітнім хлопцем. Його вчителі взяли Кирила до царської палати, щоб він учився разом з царевичем і своєю пильністю був для нього прикладом і взірцем. Годі казати, що Кирило досягав великих успіхів. Та найпильніше він віддавався читанню Святого Письма і листів святого Григорія Богослова, до якого дуже гаряче молився кожної днини. Крім того, на царському дворі він подивляв усіх своїм благочестям, смиренням, добротою та іншими чеснотами.
Всі любили і поважали чесного юнака, і сам учитель, Теоктист Логофет, полюбив його так дуже, що хотів неодмінно одружити Кирила зі своєю похресницею. Тоді Кирило втік з Царгорода і в одному пустельному монастирі прожив шість місяців. При дворі дуже бідкалися, коли він пропав, і довго шукали, а коли знайшли, то впросили, щоб він повернувся до Царгорода, де патріярх висвятив його на священика і призначив хоронителем книг при церкві святої Софії. У Царгороді Кирило почав навчати; до нього стали горнутися зі всіх сторін учні, а мудрість його так подивляла всіх, що назвали його філософом, тобто мудрим.
Сусідню з греками землю, що звалася Сирія, захопили сарацини. Вони зруйнували тут прекрасне місто Аморею, грецьке військо зазнало поразок у кількох битвах. Сарацини стали гордими зі своєї сили і послали до грецького імператора послів з такими словами: “Пришли нам такого мудреця, щоб він міг вести розмову з нами про віру; нехай він розтлумачить нам, як це ви віруєте в одного Бога, а трьом поклоняєтеся”.
Імператор Михаїл III, порадившись із патріярхом, послав до них святого Кирила та ще одного ученого – Юрія Асинкрита. Близько 851 р. вони прибули до міста Самари, над рікою Євфрат. Там їх прийняв сарацинський князь Амирмушна. В його палаті зібралися поганські мудреці і були певні, що зможуть висміяти науку святого Кирила. У Самарі під тяжким гнітом сарацин проживало невелике число християн. Сарацини, щоб посміятися з Христової віри, розмалювали на зовнішніх стінах християнських домів дияволів, і запитали Кирила, що це мало б означати. Святий Кирило відповів: “Бачу дияволів і гадаю, що вони не можуть жити разом з християнами, тому й утекли надвір. А там, де їх не видно на зовнішній стіні, вони, без сумніву, живуть разом з господарями в їхніх домах”. Ця відповідь покрила гордих поган соромом, але робити закиди проти Христової віри вони не припиняли.
“Магомет, – казали вони, – дав нам закон, і ми всі того закону ревно дотримуємося. А у вас, християн, кожен вірує і живе так, як йому подобається; одні у вас православні, інші єретики, одні монахи, а інші миряни?”
На це святий Кирило відповів: “Ви питаєте мене про дві речі, про віру і про життя. Я відповім вам окремо на одне і на друге. Бог наш – як пучина моря, безмірної ширини і глибини. Хто є духом смиренний і просить допомоги у Нього, той перепливає через те море і знаходить багатство розуму і спасіння. Та хто умом слабкий, самонадійний і не шукає небесної допомоги, той подібний до безумного, що хоче переплисти море на гнилій колоді. Одні з таких гинуть, бо впадають у єресь, інші ледве спасаються, бо їх постійно жене буря невідомости і сумніву. Тому так різняться християни у вірі.
А закон у нас той самий, який дав Господь Мойсеєві на горі Синай. Христос Спаситель прийшов не зруйнувати, а сповнити і удосконалити закон. Він, щоб возвести нас до досконалости, показав нам образ нового життя – чистого, до якого веде вузька дорога. А що створив нас вільними, то хоче, щоб ми самі вибороли собі дорогу до спасіння, зі своєї вільної волі. Більшість християн вибирає легшу дорогу – дорогу подружнього життя, а деякі вибирають тяжку дорогу чистоти і убожества. Тому різняться християни між собою: одні є миряни, а інші – монахи. Якщо нашу віру і закон можна порівняти з безмежним морем, то ваша віра і закон подібні до малого потічка, який кожен без великих зусиль перестрибне. У вашій вірі й у вашому законі нема нічого Божественного – усе людське і легке. Магомет дозволив вам гнів, убивство та інші гріхи; його закон задовольняє всі ваші похоті, тому ви й тримаєтеся його. Наш Ісус Христос, будучи сам Пречистий, хоче, щоби і ми, відкинувши всяку похіть, жили непорочно і свято, бо до Його царства не ввійде ніщо скверне”.
Потім сарацини запитали святого Кирила: “Як це ви, християни, ділите одного Бога на трьох: на Отця, і Сина, і Святого Духа?”
Святий Кирило навчав їх так: “Бог є один, але в трьох Особах. А якщо ваш пророк не навчив вас про тайну Пресвятої Тройці, то хай навчить вас того бодай нерозумне творіння. Погляньте на сонце: бачите на небі вогненне коло, яке випромінює світло і теплоту. Сонячне коло – це образ Бога Отця; як коло не має ані початку, ані кінця, так і Бог безначальний і безконечний.
Промінь світла є образом Божого Сина, як від сонячного кола народжується промінь і не відділяється від нього, так і від Бога вічно народжується і ніколи не відділяється Син Божий. Теплота же, яка виходить як від сонця, так і від променя, – це образ Святого Духа, що предвічно від Отця і Сина ісходить. А так, як сонячне коло, світло і теплота не три, а одне сонце, так і три Особи Пресвятої Тройці – це один, істинний Бог!”
Не знаючи, що на це відповісти, засоромлені сарацини задумали отруїти святого Кирила, але Господь Бог зберіг його, і він, здоровий, щасливо вийшов з сарацинської землі і пішов до свого брата святого Методія на гору Олімп. Тут вони разом постили, молилися і читали святі книги.
У тому часі прийшли до імператора Михаїла III посли від хазарів, що жили між Каспійським та Чорним морем, над Доном, і передали слово від свого кагана (правителя): “Ми з давніхдавен віруємо в одного Бога. Але ось прийшли до нас жиди і намовляють нас прийняти їх закон. Сарацини також накидають нам свою віру. Просимо тебе, царю, пришли нам ученого мужа, нехай він посперечається з жидами і сарацинами. І якщо він осоромить їх, ми приймемо вашу віру”.
Імператор і патріярх попросили Кирила, щоби він потрудився задля слави Божої, а святий Кирило, готовий за Христа піти навіть на смерть, взяв зі собою свого брата святого Методія, і обидва з Царгорода пустилися в дорогу Чорним морем до Криму і прибули до Херсонесу (поблизу нинішнього Севастополя). Тут вони затрималися, щоб вивчити хазарську мову. В цьому місті проживали різні народи: греки, жиди, слов’яни, хазари, сарацини. Брати затрималися тут надовго, а святий Кирило, крім хазарської мови, вивчив також жидівську і сарацинську.
Тут, ймовірно, він почав робити переклад святих книг на хазарську і слов’янську мови. Крім того, вони віднайшли мощі святого Климента, папи Римського (пам’ять його вшановуємо 25 листопада (8 грудня)). Сюди його заслав у вигнання за віру Христову нечестивий імператор Траян ще сімсот літ до того, як до Херсонесу прибули святі Кирило і Методій. Коли ж святий Климент і тут навертав багатьох до віри Христової, імператор наказав повісити на шию святому тяжке залізо і кинути його в море, на дні якого святі мощі пролежали сотні літ. Святі Кирило і Методій з єпископом Херсонесу й усім духовенством відправилися хресним ходом на кораблях у море і просили Бога, щоб Він показав їм мощі свого святого слуги. Вночі усі побачили на одному місці моря незвичайне світло, і там знайшли мощі святого, які сплили на поверхню. З великими почестями мощі святого підняли на корабель і поховали у церкві святих Апостолів; частину тих мощей взяли Кирило і Методій і не розлучалися з ними до того часу, поки вперше не прибули до Риму.
Дорогою до хазарів святі брати потрапили в неволю до дикого угорського племени, та Бог звільнив їх, і вони досягли мети своєї подорожі. Правитель хазар прийняв їх з великою почестю. Подібно, як у сарацинів, вони мали вести суперечку з жидами, магометанами і хазарами. Особливо затятими були жиди, бо вони чулися в силі у хазарській землі і сподівалися навернути хазар у свою віру.
“Скажи нам, – питали вони святого Кирила, – який закон дав Господь Бог перше: закон Мойсея, якого ми тримаємося, чи ваш – християнський?”
“Чи не питаєте ви мене про це тому, – випередив їх святий Кирило, – аби потім сказати, що ліпший той закон, який старший?”
“Так! – відповіли жиди. – Щоб показати, що треба підкорятися старшому законові”.
“А чому ж ви самі не чините так, як радите іншим? – запитав їх святий Кирило. – Та ж ще до закону Мойсея Бог дав закон Ною та Авраамові. Згідно з вашими словами – ви маєте покинути закон Мойсея і триматися старшого закону, закону Ноя”.
Жиди стали виправдуватися: “Ми тому тримаємося Мойсеєвого закону, що всі, які за ним жили, вгодили Богу. І ми надіємося вгодити Йому згідно з законом, який Він дав нам на Синаї, а ви, християни, самі видумали собі закон”.
А святий Кирило сказав їм так: “Ось прийдуть дні, – слово Господнє, – і я створю з домом Ізраїля та з домом Юди новий завіт. Не такий завіт, який я заключив з їхніми батьками, коли взяв був їх за руку, щоб вивести з Єгипетського краю. Завіт той – мій завіт! – вони його зламали, хоч я був їхнім Владикою, – слово Господнє. Ні, ось який завіт я створю з домом Ізраїля після тих днів, – слово Господнє: вкладу закон мій у їхнє нутро і напишу його у них на серці. Я буду їхнім Богом, вони ж моїм народом. Не буде більш один одного навчати, чи брат брата свого, казавши: Спізнайте Господа! Усі бо вони будуть мене знати, від найменшого й до найбільшого між ними, – слово Господнє, – я бо прощу їхню провину, гріха їхнього не згадуватиму більше” (Єр. 31, 31-34).
А потім святий Кирило сказав, що Месія вже прийшов на світ. “Чого ви ще чекаєте? – питав він жидів. – Та ж усі пророцтва про Месію сповнилися. Патріярх Яків провістив, що Месія-Христос прийде тоді, коли скінчиться панування царського роду від Юди. Час той уже давно настав. Царя ви не маєте, Єрусалим зруйновано, жертви ваші Бог відкинув, ви самі розсіяні між народами, як це провістив ще святий пророк Малахія: “Не довподоби ви мені стали, – говорить Господь сил, – і не милі мені приноси з рук ваших. Бо від сходу сонця аж до його заходу між народами велике моє ім’я, і на кожнім місці моєму імені приноситься кадило й чиста жертва; бо моє ім’я між народами велике, – говорить Господь сил” (Мал. 1, 10-11).
Засоромлені жиди змушені були відступити, а сам правитель і багато хазарів прийняли хрещення з рук святих братів. Каган хазар під страхом кари заборонив поширювати у своїй державі жидівську і магометанську віри. Святі Кирило і Методій залишили священиків, які прибули разом з ними, а самі вирішили повернутися до Царгорода. Каган передав їм листа до грецького імператора, а також по-царськи обдарував їх, але вони сказали так: “Найбільшим буде для нас даром, якщо ти випустиш на свободу всіх невільників, братів наших християн”. Тоді князь випустив на волю 200 греків, що були в полоні, і дозволив їм іти зі святими братами.
Дорогою святі зупинилися на якийсь час у Херсонесі. Святий Кирило провістив смерть херсонеського єпископа, якось сказавши йому ввечері: “Помолися за мене, отче, і благослови мене останнім благословенням, як отець благословить свого сина”. Всі думали, що святий Кирило наступного дня вирушить у дорогу, але він сказав, що попросив благословення тому, що живим єпископа уже не побачить. І справді, вночі єпископ помер.
Поховавши його, святі Кирило і Методій пустилися до Царгорода. Імператор і патріярх привітали їх як апостолів і хотіли настановити їх єпископами, але святі брати відмовилися прийняти такий високий уряд. Святий Методій прийняв ігуменство в монастирі Поліхрон, а святий Кирило залишився при церкві святих Апостолів.
Потім святі брати зайнялися слов’янами, яких було багато в грецькій державі. Всі вони були християнами, та не розуміли церковних книг і богослуження, бо все це правилося грецькою мовою. Тому брати переклали на слов’янську мову найважливіші книги, а для письма святий Кирило уклав абетку з 38 букв, і це письмо до нині називається “кирилицею”. Уклав цю абетку святий близько 862 року. Винайдення кирилиці і переклад Святого Письма та інших церковних книг стало початком навернення слов’ян.
Їх місія з навернення слов’ян почалася в Болгарії, де правив тоді князь Богорис (Борис). Під час війни болгар з греками сестра Бориса потрапила в полон. Вона прожила в Царгороді 38 років, і коли згодом повернулася до Болгарії, принесла туди перші зерна християнської віри. Борис не думав про прийняття християнства. Він попросив імператора послати святого Методія, якому товаришував святий Кирило. Святий Методій, якому Господь Бог дав великий малярський талант, намалював на стіні однієї кімнати таку вражаючу картину страшного суд, що князь Борис попросив пояснити йому, що означає той образ, а після пояснення був зворушений до глибини серця. А коли невдовзі в Болгарії настав великий голод і пошесть, князь пізнав Божу волю і прийняв святе хрещення. Багато з його бояр пішли за його прикладом, однак більшість народу збунтувалася і навіть напали на палату. Та князь на чолі маленької горстки вірних подолав бунтівників і невдовзі весь народ прийняв Христову віру, до чого найбільше спричинилися книги, перекладені свв. братами на слов’янську мову, і богослуження, що правилося мовою, зрозумілою народові.
Святі Кирило і Методій утвердили тут Церкву Христову, висвятили священиків, заснували школи, а потім вирушили до Єрусалиму, де на них чекала нова місія: проповідування Божого слова в інших слов’янських країнах. Там, де зараз нинішня Моравія, частина Чехії, Шлеськ, долішня Австрія і частина Угорщини (Панонія), тоді розкинулася велика Моравська держава, в якій правив князь Ростислав. Значна частина Моравії вже була навернена німецькими священиками, однак народ не розумів латинської богослужбової мови і залишався далі в поганстві.
Тоді Ростислав, а також словенський князь Святополк і панонський Коцель попросили імператора Михаїла про проповідників, які б навчали народ слов’янською мовою. Вибір упав на святих Кирила і Методія, і вони вирушили до Моравії, куди прибули 863 р. Князь Ростислав, коли почув, що святі брати наближаються до Велеграду, головного міста Моравії, вийшов їм назустріч і прийняв їх як апостолів Христової віри, віддавши всю свою країну під їхню опіку.
А слід згадати, що святий Кирило перед мандрівкою до Моравії був висвячений на архиєпископа. І хоч які просторі були слов’янські землі, брати Кирило і Методій всюди проповідували Боже слово, народ приймав святе хрещення, а слава Божа росла і ширилася по цілому світі.
Святі брати подалися також і до Чехії, де охрестили князя Боживоя з його родиною і багатьма підданими; вони звели в Празі церкву Пресвятої Богородиці і церкву святих апостолів Петра і Павла, а також багато інших церков по всій чеській землі. Всюди засновували школи, святий Кирило висвячував священиків, а ті правили Службу Божу слов’янською мовою. Латинські єпископи виступили проти них і звинуватили у єресі, бо, як казали, Службу Божу можна правити лиш єврейською, грецькою і латинською мовами, бо цими мовами Пилат написав на хресті слова Спасителя: “Ісус Назарянин, Цар Юдейський”. Справа потрапила до Риму, і папа Миколай I (858-867) покликав святих Кирила і Методія до Риму, тож брати пустилися в дорогу.
Та поки святі добиралися до Риму, папа Миколай I помер, його наступником став папа Адріян II (867-872). Святі брати стали перед ним і розповіли йому, що вони робили на слов’янських землях, та передали йому частину мощей святого Климента і церковні книги, які вони переклали слов’янською мовою. Папа посвятив ті книги і велів їм правити в Римі Службу Божу по-слов’янськи, святого Методія настановив єпископом, а тих, які противилися літургії слов’янською мовою, назвав “пилатниками”, і заборонив єпископам Заходу непокоїти святих слов’янських апостолів.
У Римі святий Кирило захворів, він уже віддавна мав слабке здоров’я. Його ложе оточили учні, що разом з ним проповідували на слов’янських землях і разом з ним страждали. А він узяв за руку брата свого Методія і сказав: “Брате мій, ми обидва були як дружня пара волів в одному ярмі. І ось я падаю в борозні, закінчується день мій, ти ж тягни далі. Знаю, що рад би ти повернутися в монастир на горі Олімп, та не залишай початого діла, бо в ньому твоє спасіння”.
А потім він поблагословив слов’янські землі, для яких був апостолом, учителем та просвітителем. 14 лютого 869 р. погас наш світоч, помер апостол, ім’я якого для нас цінніше понад усі скарби світу. Тепер він у Бога і молиться, щоб єдність з’єднала дітей слави, для яких він стільки трудився. Помер він на 42 році життя. Поховали його у церкві святого Климента, поряд з мощами, які він приніс. Мощі святого Кирила й до нині спочивають у Римі.
Тропар:
Від пелен Ти старанно премудрість сестрою собі вчинив, богонатхненний, * побачивши пресвітлу, як діву чисту, яку Ти прийняв і привів, * і нею, наче намистом золотим, свою душу і ум прикрасив; * Ти показав себе, як другий Кирило, блаженний, * розумом і іменем мудрий.
Кондак:
Твердим і богонатхненним ученням просвічуєш світ, як пресвітлими зорями; * обійшов ти, як блискавка, вселенну, Кириле блаженний, розсіваючи пресвітле боже слово, * на заході, і півночі, і півдні світ просвіщаючи чудесами.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Коли прийдеш справедливий суд вчинити,* Судде праведний,* засівши на престолі твоєї слави,* і страшна вогняна ріка принесе всіх перед твій суд,* щоб у присутності небесних хорів судити людей у страху* за все, що кожний вчинив,* тоді-то, Христе, пощади нас,* і зарахуй, як добросердий, до тих, що будуть спасенні,* молимо тебе.
Книги розгорнуться* і будуть виявлені людські вчинки, Щедрий,* перед твоїм невмолимим судом* і вся долина загомонить страшним скреготом і риданням,* побачивши як надармо плачуть усі грішники,* осуджені справедливим* судом твоїм на вічні муки.* Тому благаємо тебе, Добрий: Пощади нас,* що оспівуємо тебе, єдиний Премилостивий.
Сурми засурмлять* і могили опорожняться* і воскресне з тремтінням вся людська істота.* Ті, що добро чинили,* вельми зрадіють, сподіваючись прийняти заплату,* а грішники дрижатимуть, гірко ридаючи,* коли будуть осуджені на муки й відлучені від вибраних.* Господи слави, у своїй доброті змилуйся над нами* і зарахуй нас до тих, що тебе полюбили.
Коли поставлять престоли та розгорнуть книги* і Бог на суді сяде,* а біля нього з острахом стоятимуть ангели,* і ріка вогняна потече перед ним,* ? який же тоді жах буде!* Що вчинимо тоді ми, люди винуваті в багатьох гріхах?* Як почуємо, що він покличе благословенних до Отцевого царства,* а грішників відішле на прокляття,* то хто перенесе його страшний вирок?* Але ти, єдиний і чоловіколюбний Спасе і Царю віків,* перше ніж прийде кінець, наверни нас покаянням і помилуй.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво „Місіонер”, 2011
Тропар (г. 3):
Нехай веселяться небесні, нехай радуються земнії,* бо сотворив владу рукою своєю Господь,* подолав смертю смерть, первенцем мертвих став,* з безодні аду ізбавив нас і подав світові велику милість.
Слава: Кондак Тріоді (г. 1):
Коли прийдеш, Боже, на землю зо славою і затрепече все, * а ріка вогненна потече перед судищем, * і книги розгортаються, * і таємне з’являється, * – тоді ізбав мене від вогню невгасимого * і сподоби мене праворуч Тебе стати, * Судде найправедніший.
I нині: Богородичний (г. 1):
Коли Гавриїл звіщав Тобі, Діво: Радуйся, * з голосом воплочувався Владика всіх * у Тобі, святім кивоті, * як рік праведний Давид: * Явилася Ти ширша небес, * що поносила Створителя Твого. * Слава тому, що вселився в Тебе, * слава Тому, що пройшов із Тебе, * слава Тому, що висвободив нас різдвом Твоїм.
Прокімен (г. 3):
Співайте Богові нашому, співайте; співайте цареві нашому, співайте (Пс. 46,7).
Стих: Всі народи, заплещіте руками, воскликніть Богові голосом радости (Пс. 46,2)
Алилуя (г. 3):
На Тебе, Господи, я уповав, щоб не посоромився навіки (Пс. 30,2).
Стих: Будь мені Богом захисником і домом прибіжища, щоб спасти мене (Пс. 30,3).
Причасний:
Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм і святого прп. Авксентія, переставлення прп. Константина філософа, у монахах Кирила, учителя слов’янського, прп. Марона, пустинника, чудотворця, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1372094693235723
о. Петро Фостик
