Eparchia Wrocławsko-Koszalińska Kościoła Greckokatolickiego w Polsce

27 ГРУДНЯ – ХХIX НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА. СВВ. ПРАОТЦІВ.

27 ГРУДНЯ – ХХIX НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА. СВВ. ПРАОТЦІВ.

У цій неділі вшановуємо Собор старозавітних Праотців. Одна стихира Вечірні закликає вірних, кажучи:

«Прийдіть, вірні, піснями вшануймо Собор Праотців: Адама праотця, Еноха, Ноя, Мелхіседека, Авраама, Ісаака і Якова; в Законі ж: Мойсея і Арона, Ісуса Навина, Самуїла й Давида, з ними ж Ісаю, Єремію, Єзекиїла і Даниїла й інших дванадцятьох, разом же Іллю і Єлисея та всіх інших: Захарію і Хрестителя, і тих, що сповіщали Христа – життя і воскресіння роду нашого».

В Євангелії від Луки мова йде про одного чоловіка, що справив велику вечерю і запросив багатьох. Запрошені відкидають запрошення, вважаючи, що мають важливі речі до роботи, потрібні справи, якими займаються серйозні люди. Це притча про небесний бенкет.

Перш за все йдеться про запрошення! Ісус завжди запрошує, не насилує нікого. Не каже, «Ти повинен!», хоча наші проповіді інколи насичені тими «ми повинні…, ми повинні…», а в Євангеліях цього слова немає. Ісус Христос запрошує, кличе… Проте нікого не змушує… Євангеліє – це благовість духовної свободи. Єдиною потребою є сприймати те, що життя дає, а саме йде мова про потребу сприймати терпіння і смерть. Ісус кілька разів повторяє учням, що Йому треба іти в Єрусалим і там умерти, і воскреснути. Тому дорікає учням, що повертались до Емаусу: «О безумні й повільні серцем супроти всього, що були пророки оповіли! Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?» (Лк 24,26). Терпіння і смерть належать до життя людини, і це треба сприйняти. Від того неможливо втекти. Ісус завжди слухав свого Небесного Отця, але послух Ісуса не примусовий, а вільний, синівський, повний любові і доброти.

В притчі про запрошених на вечерю Ісус чітко дає зрозуміти – багато людей можуть втратити місце у Царстві через те, що ставлять інші пріоритети вище, ніж відповідь на запрошення Господа.

У цій притчі є три причини відмови відгукнутись на запрошення. Перша і друга причина відмови мають економічний характер.

Перша причина відмови – це посілості: Поле купив я, мушу піти на нього подивитись; вибач мені, прошу тебе. Не маю часу! Не можу! Людина, чого дуже бажає, за тим і піде, як каже Христос: «Де скарб ваш, там буде й ваше серце» (Лк 12,34). Це те зерно, яке падає між тернину…, клопоти, багатства й життєві розкоші душать зернини і вони не дають плоду (пор Лк 8,14). Закономірно люди, ласі на багатство, себе відчужують від духовних потреб, не приймають запрошення. Мають інші пріоритети.

Друга причина відмови – це бізнес, заробіток. П’ять пар волів купив я і йду їх спробувати; прошу тебе, вибач мені. Хто купує і продає, також не має часу на справи Божі. Він постійно зайнятий. Навіть не зважає, коли те, що купує і продає, є дуже шкідливим, як наркотики, а що вже сказати про трафік дівчат і дітей. І наші заробітки можуть бути перепоною до сприйняття Господнього запрошення. Багато разів я чув тут, в Італії: «Ми приїхали заробити гроші, а не ходити до церкви!». Приїхали на заробітки! Правильно! Проте заробіток не може стати перепоною до прийняття Божого запрошення. Може таке статися, що в неділю нам не дозволяють піти на Літургію, a це наша праця на «хліб насушний», проте можливо знайти інший час, а навіть інший день, щоб прийняти Господнє запрошення, щоб не залишитися поза Господнім бенкетом.

Третя причина – це женячка, життєві розкоші: Я одружився і тому не можу прийти. В цій самій главі, два уривки далі, Ісус говорить: «Коли хтось приходить до мене, і не любить мене більше від свого батька й матір, жінку, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути моїм учнем» (Лк 14,26). Жінка і чоловік не можуть бути перепоною для прийняття запрошення. Якщо перші два чоловіки цієї притчі ще просять вибачення, третій навіть не робить цього. Навіщо? Звичайно, життєві насолоди заглушують Боже запрошення, і людина не чує потреби думати про якість вищі пріоритети.

Отже, три причини відмови на запрошення – посілість, бізнес-заробіток і життєві розкоші. Іншими словами, ця притча перегукується з трьома спокусами диявола: спокусами хліба-багатства, влади і слави, які засліплюють людину, яка не здатна сприйняти запрошення до Божого Царства, до Царства любові, яке відображається діленням хліба, служінням одні одним, слуханням і відчуттям потреб одні одних.

Запрошені не прийняли запрошення на вечерю. Вони мають дуже серйозні справи. Приймають запрошення інші: «вбогі, каліки, сліпі, кульгаві». Приймають богобоязні, смиренні, голодні (пор. Лк 1,50-53), бідні, полонені, пригноблені (пор. Лк 4,16-19), плачучі, зненавиджені, зганьблені, викинуті та збезчещені людьми Сина Чоловічого ради (пор. Лк 6,20-23). Саме про таких багато говорить Папа Франциск. І ми маємо запрошення вийти таким назустріч!

Перед Господом всі люди однакові. Проте не всі здатні приймати, слухати голос Божий, не всі здатні приймати запрошення. Господь пропонує вічне життя усім, проте Господь не може нас спасти без нашої участі. Якщо не приймаємо дару спасіння, як тоді можемо спастися?

Ми запрошені до небесного бенкету. Якщо ми не приймемо запрошення, то приймуть інші. Всі люди мають той же шанс. Господь нікого не відкидає. Навпаки, всіх запрошує. Перед Господом не має різниці, хто ми, як це ми чули сьогодні в листі апостола Павла до Колосян: «Немає грека, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, ні варвара, ні скита, ні невільника, ні вільного», і далі можна продовжувати: «ні українця, ні бразильця, ні німця, ні росіянина», «а все і у всьому – Христос» (Кол 3,11).

Запрошені всі! Від нас залежить, чи дамо відповідь. Ми сьогодні прийшли на цей небесний бенкет, ми прийшли на Божественну Літургію.

Проповідь преосвященного владики Діонісія Ляховича в Неділю Праотців

ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОЛОСЯН 3, 4-11

Браття, коли Христос, ваше життя, явиться, тоді й ви з ним явитесь у славі.

Умертвляйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху похіть, зажерливість, тобто бовванопоклонство. За все це падає гнів Божий на неслухняних, між яким і ви колись ходили, коли жили між ними.

А тепер відкиньте й ви все те геть від себе: гнів, лють, злобу, наклеп, сороміцькі слова з ваших уст. Не говоріть неправди один одному, бо ви з себе скинули стару людину з її ділами й одягнулися в нову, що, йдучи до досконалого пізнання, відновляється за подобою свого Творця. Тому немає ні грека, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, ні варвара, ні скита, ні невольника, ні вільного, а все й у всьому – Христос.

————————

Говорячи до християн у Колосах, апостол Павло пригадує одну просту істину про те, що прийнявши Ісуса Христа, вони ще не закінчили змагання проти зла, передусім проти зла у своїх серцях.

З Хрещенням у наше життя входить сам Бог із своїм законом благодаті, який стає причиною того, що в наших серцях оселяється нове начало, немов засівається насіння нового життя, проте як і кожне насіння, задаток вічності потребує простору, потребує розвитку та зростання. Та це «вічне начало» зовсім не касує нашу людську природу, котра залишається слабкою та схильною до гріха. Саме звідси в нашому житті є порив до зла та саме це є місцем, куди злий дух приходить, щоби нас спокушати, а спокушає він нас тим, що ховається за примхами нашого гріха (ховається тому, що сам він є настільки гидким, що побачивши його обличчя хоча би раз, ми би впізнавали його ще здалеку і не дозволяли б йому ніколи наближатися до нас). Отже, наше серце стає полем боротьби, де я «новий» протистою немочі гріха в мені. Саме ця боротьба, а не підкорення цілого світу, стає найзапеклішою, яка забирає в нас найбільше сил, але яка одночасно забезпечує можливість «вічному началу» в нас зростати аж до потуги великого святого. І справді, святими є ті люди, які передусім зуміли з допомогою Господа покорити в собі обман і лукавство гріха.

Остаточно же перемогу над злом, в першу чергу в нашому конкретному житті, ми отримаємо тоді, коли вповні з’єднаємося із Богом в Його славі, в Його святості, де немає місця жодному злу.

Нехай отже сьогоднішні слова святого апостола Павла будуть для нас зміцненням та заохоченням до мужності в протистоянні злу та нехай розпалюють наші серця в прагненні породжувати у нашому житті щоразу досконаліші плоди вічності.

ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 14, 16-24.

 Сказав Господь притчу оцю: Один чоловік справив велику вечерю й запросив багатьох. Як настав час вечері, послав він слугу свого сказати запрошеним: – Ходіть, усе готове.

І зараз же всі вони стали відмовлятися.

Перший йому сказав: – Я купив поле й мушу піти на нього подивитись; вибач мені, прошу.

Другий сказав: – Я купив п’ять пар волів і йду їх пробувати; прошу, вибач мені.

А інший мовив: – Я одружився тому не можу прийти.

Вернувся слуга й розповів це панові своєму. Розгнівався тоді господар і каже до слуги свого: – Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих.

Озвався слуга: – Пане, сталось як ти велів, і ще є місця.

Сказав пан до слуги: – Піди на шляхи та огорожі й силуй їх увійти, щоб дім мій наповнився. Кажу бо вам: ніхто з тих запрошених не покуштує моєї вечері.

Бо багато покликаних, та мало вибраних.

Кл. 3, 4-11 «Умертвляйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху пожадливість, зажерливість – що є ідолопоклонство»

Знаємо, що кожна земна радість, якою б вона не була, – дочасна. Лише Бог є Джерелом вічної радості. Але цієї втіхи, яка лине від Господа, не зможемо відчути, доки не умертвлятимемо своїх гріховних схильностей, у яких найчастіше шукали і шукаємо радості.

Апостол Павло називає такі гріхи як розпуста, нечистота, пристрасті, лиха пожадливість, зажерливість – ідолопоклонством. Тобто тим, що часто в нашому серці займає місце Господа, а отже – місце Його радості!

Поборюймо ці гріхи у своєму серці та наповнюймось Господом.

Бо лише з Ним зможемо пізнати правдиву радість, яка не проминає, лише в Ньому зможемо знайти захист від спокус і витривати в чистоті до зустрічі з Господом!

Лк. 14, 16-24. «Один чоловік справив велику вечерю й запросив багатьох».

Цей уривок показує нам, що Бог кличе всіх йти за Ним. Слово «багатьох» означає – всіх. Це справді так. Покажіть мені ту людину, якої Бог би не кликав, якої б не хотів бачити у своєму Царстві! Бог кожну людину створив для вічності з Ним. А хто є вибрані? Це ті, які самі себе вибрали, бо вирішили відповісти на цей Божий заклик.

Бачимо, як усі ці троє осіб в різний спосіб відмовляються або, радше, знаходять виправдання, чому вони не можуть прийти на цей бенкет, не можуть відповісти на запрошення.

Погляньмо на наше життя: з одного боку – ми усвідомлюємо, як би мали жити, як нам треба чинити в певних обставинах, бо знаємо Божі Заповіді. А з іншого – що в нас виходить натомість? Бачимо, як ми відповідаємо на той Божий поклик. Завжди знаходимо причини, чому так не живемо, чому так не чинимо.

Якщо хтось хоче виправдатися, то завжди шукає причини, а хто хоче відповісти на запрошення Бога, то завжди знайде можливість.

НЕДІЛЯ СВЯТИХ ПРАОТЦІВ

Хто лиш погляне на історію людського роду, той має пізнати правду, ясну як сонце, що Бог від початку по всі часи чував над людським родом, і без обмеження його волі провадив до пізнання правди й осягнення чесноти, щоб рід той, маючи і правду, і чесноту не лишень тут, на землі, був щасливий, але також – оскільки призначення людини сягає далі і вище, поза межі дочасні, – осягнув вічне щастя. Коли чоловік через гріх покинув свого Сотворителя, Бог не залишив його, а в своєму безконечному милосерді хотів його привести назад, до правди і чесноти, й приготувати його до осягнення призначеної людині мети.

Це Боже навчання і приготування людського роду називається об’явленням.

Об’явлення само в собі завжди було одне й те ж саме, але у зовнішньому проголошенні його світу, в плині часу були різні його вияви, завдяки яким воно набирало все більшої чіткості й повноти, аж доки врешті не дійшло до свого остаточного розвою і вияву.

Свята Церква в другу неділю до Різдва Христа Спасителя вшановує пам’ять цих святих і праведних, які “ходили перед Богом” у невинності життя, в першій добі Старого Завіту, аж до часу, коли Мойсей проголосив Божий закон. Мужів цих ми називаємо Праотцями, або патріярхами. Чудесні дороги, якими вело їх Боже Провидіння, – це один великий доказ того, про що ми сказали вище: Бог від віків чував над праведниками і буде чувати.

Святі Праотці – патріярхи – свято жили і свято померли. Але.їхні душі після смерти не могли оглядати Бога. В осібно призначенім на те місці вони вижидали приходу Спасителя і щойно по Його смерті, коли Христос вступив до аду, тоді відчинилося для них небо, і тоді щойно вони лицем в Лице побачили Сотворителя свого, і Господа, котрому нехай буде вічна слава, і честь, і поклоніння.

Пам’ять святих патріярхів Адама, Авеля, Сета, Еноха, Ноя, Сима, Яфета, Авраама, Лота, Ісаака, Мелхіседека, Якова і Йосифа сьогодні почитаємо окремою службою, яка є немовби початком того торжества, з яким свята Церква святкує Різдво Христове.

—————————

Неділя, що є за два тижні до свята Різдва Христового, називається неділею Праотців. Що це за Праотці? Хто вони? У наших молитовних співах згадуємо імена осіб, котрих називаємо Праотцями. Тут знаходимо перших Адама, Авеля та Еноха, згадано про Сита з Ноєм та священика Мелхіседека. У стихирах Вечірні оспівуємо також імена Авраама, Ісаака, Мойсея та Арона, Самуїла, Давида, Ісаю та Даниїла, Іллю з Єлисеєм та Захарію з Іваном Хрестителем і ще багато інших, котрих перелічено у стиховних співаннях Вечірні. Це надзвичайно важливі особи, життя котрих знаходимо у Святому Письмі, -вони були провідниками свого народу, вірними слугами Бога, царями, священиками та пророками в народі за волею Творця. Їхні життя надзвичайно змістовні, глибокі й різні. Чому різні? Не хочу розуміти під словом “різні”, що одні були багатші, а інші – бідніші; той був цар, а цей – пророк, котрий поневірявся, був переслідуваний і не мав нормального місця проживання. Під словом “різні” бажаю розуміти їхнє духовне життя, міру послуху Богові та виконання Його святої волі. Святе Письмо не замовчує промахів, що їх чинили ці особи, їхніх гріхів та спротиву, котрий вони виявляли, не бажаючи коритися Господові. Треба багато часу, аби бодай коротко охарактеризувати кожного, тому вибираю святого пророка Іллю, аби роздумати над деякими сторінками його життя та подвигами, котрі він виконував перед Всевишнім.

Ім’я цього пророка знаходимо не тільки в Старому Завіті, а й багато разів про нього згадують тексти Нового Завіту. Пам’ятаємо добре: коли Син Божий переобразився на горі Таворі, тоді з’явилися

Мойсей та Ілля, що розмовляли з Господом. Чому Ілля? Тому, що багато людей говорили про Христа як про Іллю й очікували на його прихід (пор. Мт 11, 14; Мр 6, 15; Лк 9, 8; Йо 1, 21). А коли Христос розмовляв з Мойсеєм та Іллею, тоді вже не можна було твердити, що Ісус – Ілля. У розмові на горі з’явилися дві різних особи представників Старого Завіту, котрих поважали юдеї. Інша причина – розмова з Іллею заперечувала закиди юдеїв, які звинувачували Христа в порушенні законів та в богохульстві: тут пророк розмовляє з Христом, а що Ілля був дуже ревний за Божий закон та славу Творця, він не провадив би бесіди з тим, хто є противником Всемогучого й робить себе рівним Богові, тобто з Ісусом Христом (пор.: св. Ів. Золотоустий, Бесіда 56 на Матея, п.1).

Ілля був малий на зріст, але піднісся до небесних висот, як згадує Учитель Церкви (пор.: св. Ів. Золотоустий, “Слово про ап. Петра та пророка Іллю”, п. 2). Він молився до Господа, щоб не було дощу: “Так певно, як живе Господь, … якому я служу, цими роками не буде ні роси, ні дощу, хіба на моє слово” (1 Цар 17, 1). І Господь вислухав молитви пророка, що був дуже строгий супроти грішників, а нам слід подумати про силу молитви, котру чинить людина, стаючи перед Богом. Коли помер син вдови із Сарепти сидонської, Ілля взяв мертвого, простягнувся над хлопчиною і так молився до Творця: “Господи, Боже мій, вчини так, благаю, щоб душа цього хлопчика повернулась до нього!” (1 Цар 17, 21). І мертвий на молитву Іллі ожив, а жінка промовила: “Тепер я знаю, що ти – чоловік Божий”. Пригадаймо, що пророк приймав їжу від крука, хоч закон проголошував цього птаха нечистим, і той, хто споживав їжу, мав би бути нечистим, але Ілля не вважав жодного створіння Божого нечистим, тому спокійно приймав їжу від птаха, що присилав йому Господь.

У той час Ахав був царем в Ізраїлі, що взяв собі за жінку Єзавель, дочку Етбаала, царя сидонського. Вони поклонялися божкові Ваалові, котрому збудували жертовник, і тим самим дуже гнівили Бога (пор. 1 Цар 16, 33). Потім жорстокий цар наказав повбивати всіх правдивих пророків, і залишився тільки один – Ілля. Пророків Ваала було – 450, Ашери – 400, що годувалися зі столу цариці Єзавелі (пор. 1 Цар 18, 19). Ілля картав царя та народ, що відступили від правдивого Бога, а стали служити гидким божкам. Згодом на звернення Іллі Ахав скликав фальшивих пророків на Камель-гору, де приносили жертву богові. Приготували “пророки” Ваала та Ділери жертовник, поклали свою жертву й молилися з ранку до обіду до свого бога, кричали голосно, робили на собі мечами нарізки, кололи себе списами за звичаєм, що аж кров дзюрчала (пор. 1 Цар 18, 28), але вогонь не зійшов на їхній заклик та не спалив жертви.

Коли Ілля поклав свою жертву на жертовник, що його сам відбудував, наказав три рази поливати його водою, так що вода стікала звідусіль, а навкруги жертовника в рові було повно води. Приносячи жертву, молився Ілля, аби Господь вислухав його як правдивого свого слугу та щоб народ зрозумів, що Господь – Бог, котрий навертає їхні серця (пор. 1 Цар 18, 37). І спав вогонь з неба, спалив жертву, дрова та каміння й висушив воду, що була в ровах. А люди, що були присутні, припали зі страху обличчями до землі і вигукували: “Господь є Бог! Господь є Бог!” (там само). Тоді люди повбивали усіх фальшивих пророків, а Ілля, припавши до землі, молився, “нахиливши лице аж між коліна” (пор. 1 Цар 18,42). Після цього линув потужний дощ, котрого не було три роки і шість місяців. Ілля був строгий чоловік: хоч бачив велике нещастя, не хотів просити Бога про дощ, бо усвідомлював, наскільки великі гріхи, котрі чинили люди. Звичайно, Господь міг послати дощ без молитви пророка, але “він не хотів образити свого раба, показавши його винним у всіх бідах, а себе (Бога) – подателем благ, й очікував молитви раба” (пор.: св. Ів. Золотоустий, “Слово про ап. Петра та Іллю” п.2). Творець бажав послати дощ, але пророк не показував любові до людей, тому Господь хотів навчити свого раба любові до ближнього й очікував його молитви. Всевишній послав його в довгу дорогу від Кріт-потоку до Самарії, аби той бачив біду людей, голоднечу, плач дітей, ридання матерів, ревіння худоби, висохлу траву та сухі голі дерева, але все це не вчинило м’якшим серця Іллі. Він залишався твердим, йому бракувало милосердя.

А коли Єзавель погрозила Іллі через посланця, що вб’є його, пророк злякався за своє життя і втікав сорок днів та ночей до Хоривгори. Святий Іван Золотоустий зауважує малодушність пророка, пригадуючи, що своєю молитвою та довірою до Бога він закрив небо від дощу, викликав вогонь із неба на жертву, воскресив померлого, не дав можливості спорожніти посудові з борошном та опустіти глечикові з олією…, а тут погроза жінки – і він втікає, падає (пор.: св. Ів. Золотоустий, там само, п. 4 ). Не просить Господа про захист, не молиться про якусь корисну зміну, а боїться і втікає. Господь Бог допустив падіння на нього для того, аби він не був таким жорстоким до інших, а, навпаки, виявляв милосердя та співчуття. З іншого боку, слід було запобігати тому, аби Ілля часом не приписав собі всіх чудес, а пам’ятав, що в цьому сила Бога. Ось так буває з кожною людиною, котра то падає, то піднімається, а для нас це добрий урок, аби не виноситися понад інших і завжди мати довіру до Бога, коли б нам довелося впасти навіть у тяжкі провини. Маймо відвагу прибігати до Господа, коли бачимо, що й великі святі мали нещастя впадати в певні провини, хоч перед тим робили чудеса. Тому з

† Ігор (Возьняк) Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Стихири на „Господи, взиваю я” 

Спогадуючи, вірні, сьогодні пам’ять Праотців,* прославляймо Христа Визволителя,* що звеличив їх між усіма народами,* і Господа, що, як могутній Владика, наявно зробив преславні чудеса.* Через них він показав нам свою силу* – єдину, пренепорочну Божу Діву, Марію чисту, з якої виріс квіт − Христос,* що дав усім життя й невичерпну поживу, і вічне спасіння.  

  По всіх краях світу поширилась пам’ять Праотців,* сповнена істинним світлом й опромінена зорями благодаті.* Бо Христос, як промінне Сонце, засіяв з висоти* і здалеку веде з собою ясне сузір’я, яке він засвітив.* Наближається Різдво Богочоловіка у Вифлеємі,* тож вірою ликуймо, побожно оплескуючи його народження,* як хвалу передсвяткову.

  Красуються славою божественної співучасти:* Адам радіє нині, як основа й сила мудрих Праотців;* співликує Авель і веселиться Енох;* радіє Сит із Ноєм, співає з патріярхами славний Авраам,* а Мелхіседек бачить сьогодні чудесне народження.* Тому і ми, звершуючи пам’ять Христових Праотців,* молимось за спасіння душ наших.   

  Похвалімо, вірні, всіх Отців, що були перед Законом:* боголюбивого Авраама й Ісаака, зродженого з обітниці,* і Якова з дванадцятьма патріархами та лагідного Давида,* вимолюючи для нас прощення від Христа Бога*, що у святих своїх славиться.   

  Як нам не дивуватися, Всечесна, твоєму богочоловічому родженню?* Бо ти, Всенепорочна, не знавши мужа,* породила тілесно без батька сина,* зродженого в вічності від Отця без матері,* що не зазнав ніякої зміни чи змішання, чи розділу,* але в цілості зберіг прикмети обох природ.* Тому Мати-Діво, Владичице, моли його,* щоб спас душі тих, що православно визнають тебе, як Богородицю.

   „Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011   

Тропар, глас 4: 

Світлую воскресіння проповідь* від ангела взнавши, Господні учениці,* і прадідне осудження відкинувши,* апостолам, хвалячись, мовили:* повалилася смерть, воскрес Христос Бог,* даруючи світові велику милість.

I Праотців, глас 2: 

Вірою праотців оправдав Ти,* з народів через них Ти Церкву наперед заручив.* Хваляться у славі святі, бо з сімени їх є плід благословенний* – та, що без сімени родила Тебе.* Їх молитвами, Христе Боже, помилуй нас.

Слава, і нині: Кондак Отців, глас 6: 

Рукописаному образові не поклонившися,* але неописанним єством захистившись, триблаженні,* в подвизі вогню ви прославилися,* і посеред нестерпного полум’я стоячи, Бога ви призвали:* Поспішись, о, Щедрий, і скоро прийди як милостивий нам на поміч,* бо Ти можеш, якщо воля Твоя.

о. Петро Фостик

Dodaj komentarz

Close Menu