Все підкоряється Божому велінню, тож чому не людина?
Коли апостоли послухали Христа Спасителя й закинули сіті на ловлю риб, хоч час був невідповідний, зловили стільки риб, що аж рвалися їхні сіти. Про це власне розповідає сьогоднішня свята Євангелія. Навчаючи людей при озері Генезаретському, Ісус Христос увійшов був у човник апостола Петра, щоб із нього навчати народ, що зібрався довкола Нього. Вони юрмилися, бо хотіли Його бачити, тому то й Спаситель увійшов у човен, казав відчалити на кілька стіп від берега, що підносився амфітеатрально від плеса водного, так що народ, сидячі на березі озера міг Його вигідно бачити; а й голос Христа, відбиваючись від спокійного плеса води, доходив до всіх слухачів. Коли Господь уже закінчив свою науку, тоді, щоб винагородити апостола Петра і його спільників, казав йому відчалити на глибше місце й там закинути сіті. Апостол Петро, досвідчений рибалка, який разом зі своїми товаришами ловив цілу віч, нічого не спіймавши, звернувся до Спасителя зі словами:
„Господи, всю ніч трудилися ми й нічого не спіймали, але на твоє слово закину сіті” (Лк 5,5). Як лише вони це зробили, „ піймали велику силу риб, так що їхні сіті почали рватися „ (Лк 5,6). Боявшись, щоб не прорвалися сіті, „вони кивнули на своїх товаришів, що були в другому човні, щоб ті прийшли й допомогли їм. Прийшли вони й наповнили обидва човни, аж почали потопати „ (Лк 5,7).
Ось вам приклад сили Божої й влади над нерозумними сотворіннями, над рибами. Апостоли, досвідчені рибалки, силкувались ловити рибу в відповідному до ловлі часі, тобто вночі, коли риба підходить і шукає за жиром – поживою, та й нічого не зловили. А тут, послухавши Творця вселенної, як тільки закинули сіті, хоч і час був невідповідний, зловили стільки, що наповнили обидва човни до краю. Немає чого дивуватись, бо тут діє палець Божий, всесильний Творець приказує, й усе сотворіння Його слухає!
Коли так глянемо довкола себе на оцей сотворений світ, зауважимо, який чудний лад панує в ньому. Від наймогутніших небесних світил, що їх подивляємо вночі на небозводі, до найменших частинок матерії, — все слухає приказу свого Пана й Творця. Тому й не диво, що все так справно й доцільно прямує до своєї мети, бо Господь Бог є Богом ладу й гармонії в усьому. Подібно як мертва матерія, так і рослини, птиці, риби й звірята підкоряються законові Божому, що об’являється в Їхньому інстинкті. Якщо людина не перешкоджує тому їхньому ладові, тоді все буде рости, помножуватись Й осягати свою мету, тобто взаємне вдосконалення й сповнення, чи пак осягнення Богом призначеної мети. Коли ж людина почне впроваджувати свій лад і перешкоджати Богом установленому ладові, тоді все заворушується й наступає замішання. Таке перше замішання в природі наступило в наслідок первородного гріха. Але Господь у своєму милосерді не прокляв свого вибраного сотворіння, не бажаючи його цілковито знищити, але замість нього прокляв землю, тобто природу, серед якої людина жила.
„І сказав Бог Адамові: За те, що ти послухав голос твоєї жінки й їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні твого життя. Терня й будяки вона родитиме тобі…” (Бут 3,17с).
Так і сталося, земля, яка раніш була така врожайна, що приносила Адамові добірні плоди, як тільки він щось на ній посадив, чи посіяв, після прокляття Божого спротивилась йому, хопту й будяки вирощувала йому, замість сподіваних плодів, так що він лише з великим трудом, уживаючи всього свого розуму, зумів видерти з неї потрібну для прожитку поживу.
Та здається немає краю тій нищівній діяльності людини. Вона, скінчивши з землею, звернулась до води й повітря, занечищуючи обидвоє, так що вони вже не надаються більше на житло для риб, птиць чи звірят, ба навіть для неї самої. Зараз учені, ті самі які своїми винаходами занечистили всю природу, намагаються завернути той процес назад і, до певної міри, привернути давній лад, або інакшими словами, зробити землю знову відповідною на житло живим сотворінням. Дійсно так воно є, як про це пише св. апостол Павло в листі до Римлян:
„Сотворіння було підпорядковане суєті не добровільно, а через того, хто його підкорив, у надії, що й саме сотворіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих. Бо знаємо, що все сотворіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках „ (Рм 8,21с).
Ціла природа терпить і страждає задля нерозуму й непослуху людини, задля первородного гріха. А тепер далі терпить задля наших власних гріхів і задля нерозумних потягнень, якими засмічуємо природу й перешкоджуємо законам Божим вести її до досконалости.
Як бачимо з чудесної ловлі риб, природа жива підкоряється велінням свого Господа, так само абсолютно й беззастережно, і то негайно, як і мертва природа, коли то вітер ущух і море вразу успокоїлось на звук голосу Творця, який, уставши, „ погрозив вітрові й розбурханим хвилям, і вони ущухли, і настала тиша „ (Лк 8,24). Існує однак між сотворіннями Божими одне сотворіння, яке не хоче слухати, яке відмовляється підкорятися приказові свого Бога й Творця – людина. Її Господь обдарував усякими привілеями, що їх не має жодне інше сотворіння на землі. Зробив її царем цього видимого світу, підкорив їй усе, що тільки живе на землі, словами:
„І сказав Бог: Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають по землі” (Бут 1,26).
Причиною й підставою того непослуху людини є її свобідна воля. Вона є для людини найбільшим даром Божим, воднораз же її прокляттям. Ми сказали, що свобідна воля є найбільшим даром Божим, бо нею людина уподібнюється до самого Бога Творця, який є абсолютно свобідною Істотою. Подібно й людина, завдяки своїй свобідній волі може робити що тільки захоче, тобто діяти, або не діяти, робити одне, або щось цілком протилежне до попереднього. Завдяки тій волі людина може свобідно підкоритися Божому законові, щоб осягнути святість, стати дитиною Божою. Так, це правда, людина, за допомогою ласки Божої може виконувати діла заслуговуючі небо, бо тією свобідною волею людина може свобідно обняти своєю любов’ю Бога й Спасителя Ісуса Христа. Всі інші земні сотворіння мусять почитати Бога, віддавати Йому зовнішню хвалу, але вони не можуть нічого іншого робити, бо в них немає свобідної волі. Єдино людина може свобідно рішитися служити Богові, Йому підкоритись і Його почитати. Задля своєї свобідної волі вона є подібною до ангелів, які також свобідно славлять і почитають свого Творця. Задля тієї свобідної волі людина може увійти в Царство Небесне. Тому людина може сказати, що задля свобідної волі, якій допомагає Божа ласка, заслуговує для себе вічну нагороду. Тому – то небесне щастя є її свобідно заслуженою нагородою. Так бо навчає нас св. апостол Павло, кажучи:
„Я боровся доброю борнею, біг скінчив – віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов’ю чекали на його появу „ (2 Тим 4,7с).
Подібно як св. Павлові належиться нагорода від найвищого судді Христа Спасителя, так само вона належиться кожній людині, яка свобідно рішиться підкоритись волі Божій і сповняти її протягом свого життя на землі.
Але, з другого боку, ця свобідна воля стала для людини прокляттям. Вона то спричинила те, що Адам переступив заповідь Божу, допустився гріха й утратив рай і всі ласки, зв’язані з ним, не тільки для себе самого, але також для цілого людського роду. Ця свобідна воля дає кожній людині нагоду противитися волі всемогутнього Бога. За всі Божі добродійства вона платить своєму Творцеві чорною невдякою. І лихо гріху, а З ним і нещастя грішника лежить у його свобідній волі. Якщо б у неї не було свобідної волі, вона не була б у небезпеці втратити своєї мети – Бога й вічного щастя в злуці з Ним. Свобідна воля неначе той суддя, що рішає в тій ніколи неустаючій борні між розумом людини та її пристрастями й жаждою, які потягають до грішних, земних розкошей. У тій борні, очевидно, людський розум дуже часто улягає, про що свідчить той сам апостол Павло такими словами:
„Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, але добро виконати — то ні; бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені. Отож знаходжу (такий) закон, що коли хочу робити добро, зло мені накидається; мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий, але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума й поневолює мене законові гріха, що є в моїх членах „ (Рм. 7,18-23).
Ця борня, в якій розум дуже часто улягає пристрастям є прокляттям людської свобідної волі. Та тут приходить людині з допомогою ласка Божа й вона найкраще проявляється в безсиллі людини. Св. апостол Павло, збагачений досвідом, каже таке:
„А щоб я не згордів надмірно висотою об’явлень, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, щоб я не виносився вгору. Я тричі благав Господа, щоб він відступився від мене, та він сказав мені: Досить тобі моєї ласки, сила бо моя об’являється в безсиллі „ (2 Кор 12,7сс).
Тож віддаймося проводові Христа Спасителя, Він бо єдиний може замінити те прокляття нашої свобідної волі на благословення. Тоді ми, споможені Його ласкою, осягнемо мету, для якої Він нас сотворив, тобто вічне щастя з Ним і в Ньому в небі.
о. д-р М.І. Любачівський
Відчали на глибінь і закиньте ваші сіті (Лк. 5, 1-15).
Слухаючи слова сьогоднішнього Євангелія про покликання перших апостолів, бачимо, що Ісус зустрівся з Петром і його товаришами під час їхньої праці. Вони трудилися всю ніч, але не піймали жодної риби, а рибальство було їхньою основною працею і засобом забезпечення щоденного прожитку.
Петро і його товариші були досвідченими рибалками і знали коли, як і де добре ловити рибу. Добрі вміння і навики у цій роботі забезпечували їм поживу і запевняли нормальне життя. Однак їх безуспішна праця тієї ночі пригадує істину, що навіть великий життєвий досвід не захищає людський труд від помилок і невдач. І в цю сумну ситуацію рибалок входить Христос. Завершивши свою науку, Він пропонує Петрові відплисти на глибину озера і ще раз закинути сіті для ловлі риби. І стається чудо, серед білого дня Петро витягує сіті, повні риби, що навіть не помістилася у два човни.
Прислухавшись до поради Ісуса, Петро отримав не тільки матеріальну користь, а велике духовне добро, бо пізнав Божественну силу Христа і власну гріховність, недосконалість. З цього бачимо, яку важливу роль у житті людини відіграє глибокий релігійний дух.
Подібно і сьогодні люди стараються створити належний рівень і умови свого життя і забезпечують його своєю працею. Рівень життя залежить від якості праці, зокрема рівня свідомості і відповідальності у її виконанні. Якою є свідомість і мораль людини, таким є рівень її життя. Якими цінностями людина наповнює себе, за такими принципами будує своє життя.
Немає сумніву, що багато людей хочуть жити в добрих умовах, в достатку, щоб у житті панувала правда і справедливість, але самі бути добрими не завжди хочуть. Ми хочемо багато добра від Бога: здоров’я, житло, достаток, добру роботу, заробіток, але жити з Богом, за Божими заповідями не хочемо. Чудесним уловом риби Ісус запрошує нас до поглиблення свого духовного життя. Чим сильніший духовний зв’язок людини з Богом, тим більше земного і духовного добра людина зможе здобути у житті з Божою допомогою.
Бог входить у життя людини і наповнює його своїми цінностями – любов’ю, правдою і справедливістю мірою зв’язку людини з Богом. Збудувати цей духовний зв’язок можна лише з допомогою середників духовного життя, як Біблія, молитва, Святі Тайни і частого користання з них. На скільки людина є наповнена Божою ласкою, настільки Бог буде присутній у її житті, у відносинах з іншими людьми, а Його правда буде зміцнювати їх.
Духовний зріст потребує знання середників духовного життя і вміння користати з них. Нажаль багато християн не знають всіх щоденних молитов, не хочуть вивчити основ катехизму: Божі і церковні заповіді, правди віри, основні чесноти, святі тайни, не вміють розпізнати і назвати власних гріхів. Чи можна на такій основі збудувати надійний дім людського життя?
Спробуймо ближче придивитися до духовного життя сучасних християн, щоб побачити, чи його стан може запевнити нам високий рівень людського життя. Звернемо увагу на три основні його рівні.
Побожний християнин старається добре виконувати всі релігійні обов’язки, бо бачить в них власне добро і славу Божу. Глибока духовність поширює Божі, об’єктивні принципи життя: життя і здоров’я людини важливіше від матеріальних речей, людських інтересів; об’єктивні норми, засади життя: правда, справедливість, гідність людини, рівність прав, дбання про спільне добро.
Коли духовне життя християнина зводиться до практикування релігійних традицій і звичаїв, йому загрожує брак належного духа. Їх виконання переважно є механічне через брак духа віри і любові і приносить людині мінімальну духовну користь, слабкий моральний рівень. Хоч людина старається бути доброю, але дбає передусім про власне добро, яке переважає над добром ближніх. Життям таких осіб часто керує принцип: моя хата скраю. Вони не переймається добром, проблемами інших людей: мені добре, все інше, їхня особиста справа, це їхні проблеми. Така людина є замкнена у колі своїх інтересів.
Третій рівень духовного життя творять особи віруючі, але не практикуючі. Їхнє життя зводиться до задоволення основних потреб тіла: пожива, одяг, відпочинок, гроші. Про Бога і про власну душу вони згадують лише тоді, коли приходять важкі життєві проблеми, духовні кризи.
Недбале виконання ними духовних обов’язків стається через незнання правд християнської віри, молитов, чеснот і гріхів, брак пізнання Бога і себе, добра і зла. Наслідком цього є низький рівень моралі: перевага віддається матеріальним речам, дбання про власне добро, особиста вигода. Такою людиною керує користь і приємність тіла, а не добро душі і ближніх. Вона діє за людським принципами, а не об’єктивними нормами.
В одному місті всі дуже дивувались одному купцеві, який завжди був задоволений. Одного разу його запитали: „Яка цього причина?” А він відповів: „Кожного разу я маю звичай поглянути на при речі. Найперше підношу свої очі до неба. Це найважливіша справа у моєму житті і мета всіх моїх старань. Далі свій погляд звертаю на землю і пригадую, що небагато потрібно для мого тіла. Нарешті оглядаюсь навколо себе, щоб переконатись, що іншим живеться набагато гірше, ніж мені”. Так і нам потрібно частіше звертати свої очі на ці три речі, щоб переконатись, скільки нам потрібно для земного і вічного життя.
Отже, рівень моралі людини залежить від рівня її духовного життя, наскільки воно опирається на фундаменті Божого закону – заповідей і проявляється у доброму виконанні християнських обов’язків. Це приносить людині високий моральний рівень, наповнюючи її глибоким духом віри і любові. Справжній християнин дбає про своє духовне життя не тільки з метою жити спокійно і в достатку, а дбає про вічне добро своєї душі, наповнює кожен вчинок духом любові до Бога і ближніх, дбає про спільне добро, подібно як апостоли працювали на морі разом.
Брак духовності, моралі у людини породжує брак відповідальності за Церкву, за державу, культуру. Такі особи часто перекладають відповідальність на священиків, керівників держави, установ і т.д. Перекладаючи на них відповідальність, вони віддають їм право визначати і будувати спосіб і рівень життя. А керівник будує життя ближче до своїх потреб, добра, норм, які йому відповідають. Кому ми віддаємо відповідальність за життя, на такий рівень, спосіб життя погоджуємося.
Як колись човен апостола Петра був заповнений рибою, так кожний наш день повинен бути заповнений думкою про Бога і добрими вчинками. Мудро використовуймо час нашого життя, виділений Богом для нашого спасіння, щоб колись стати перед Богом із руками, повними заслуг, і почути від Ісуса Христа слова: „Християнине, ти все життя трудився, але твоя праця була благословенною, тож нехай твоя нагорода буде великою в Небі!” Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
Свв. Отців VII Вселенського Собору
Ти – із Отця несказанно возсіявший Син – з жени родився подвійний єством. Його видячи, не відрікаємося виду зображення, але його, благочесно написавши, вірно почитаємо. І ради того Церква, держачи істинну віру, цілує ікону вочоловічення Христового. (кондак Отців 7 Вселенського Собору)
Пам’ятні події завжди відзначені в наших календарях іншим кольором чи шрифтом. Для нас це є певним знаком, щоб звернути увагу і пригадати собі, про що воно пригадує. І ось сьогодні Церква споминає Святих Отців сьомого Вселенського Собору, оскільки саме вони підтвердили правдивість вшанування ікон Господа та святих.
У VIII столітті у Візантії поширився рух, прихильники якого почали викидати зі своїх домівок зображення Бога та святих на іконах. Вони почали наголошувати на тому, що жоден образ не може відтворити реальну сутність в усій її повноті. Проте, завданням зображення (ікони) не є повне відтворення цієї сутності, воно використовується лише як знак (символ), як засіб, який полегшує сприйняття сущого, подібно до того, як люди для цього використовують букви і тексти. Ось тому 787 року в м. Нікеї були зібрані єпископи на Вселенський Собор, який проголосив:
- іконошанування узгоджується з євангельською проповіддю, воно є доказом того, що Бог-Слово втілився істинно;
- ікони (зображення Ісуса Христа, Марії, ангелів, святих) мають пропонуватися віруючим для вшанування й поклоніння;
- споглядання ікон-образів спонукає віруючих згадувати про первообрази, вклонятися саме їм;
- проте, вшановуючи ікони, слід утримуватися від такого поклоніння, яке належить одному лише Богові.
Такі події пригадують нам про те, що і в минулі віки Христова Церква була зневажувана різними богословськими течіями, які відтягували людей від Бога. Чи в наш час нам таких «героїв» не бракує? Чи і сьогодні «пастирі» не провадять хибною дорогою?
В Євангелії від Івана (17, 1-17) чуємо Архиєрейську молитву Ісуса Христа за усіх нас: «Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких ти передав мені, бо вони – твої» (Ів. 17,9). Господь звертає свою молитву до Небесного Отця за усіх нас. І саме Йому ми завдячуємо тій правді про Бога, саме Йому ми поклоняємося в іконах. Звертаємося своїми думками чи словами до Всевишнього у всіх своїх потребах, труднощах чи радощах, засмучені чи втішені…
Нехай сьогоднішній спогад про Отців VII Вселенського Собору наповняє наше серце радістю та вдячністю за те, що можемо сьогодні прославляти Бога єдиного, можемо «держачи істинну віру, цілувати ікону вочоловічення Христового».
о. Іван Горбань, редемпторист
Ряд: Апостол: ДРУГЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 9, 6-11.
Браття, хто скупо сiє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро буде жати. Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо. Бог може вщерть збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви всього мали завжди подастатку та щоб вам ще зосталось на всяке добре діло, як написано: Розсипав, дав убогим; щедрість його триває вічно.
Той, що дає насіння сіячеві і хліб на поживу, помножить і ваше насіння та зростить плоди вашої щедрости , щоб ви у всьому збагатилися всякою щедротою, яка через нас складає Богові дяку.
Отців: Апостол: ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Браття, пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки.
Не дайте себе звести різними та чужими науками; воно бо добре укріпити серце благодаттю, не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що їх тримались. У нас є жертовник, з якого не мають права їсти ті, що при наметі служать. Бо м’ясо тих звірят, кров яких первосвященик вносив у святиню за гріхи, палиться за табором. Тому й Ісус, щоб освятити народ власною кров’ю, страждав поза містом. Вийдімо, отже, до нього поза табір, несучи наругу його, бо ми не маємо тут постійного міста, але майбутнього шукаємо. За його посередництвом приносімо завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його ім’я. Добродійства та взаємної щедроти не забувайте: такі бо жертви Богові приємні.
Ряд: Євангеліє: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 5, 1-11.
Одного разу, коли стояв Ісус біля Генезаретського озера, побачив два човни, що стояли край озера; рибалки вийшли з них і полоскали сіті. Він увійовов в один з човнів, що належав Симонові, і попросив його відплисти трохи від землі, а сам, сівши, з човна почав народ навчати.
Коли він перестав говорити, сказав до Симона: – Відчали на глибінь і закиньте ваші сіті на ловитву.
Озвався Симон і каже: – Наставнику, всю ніч ми трудились і нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті.
Так вони й зробили, і пеймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися. Тоді вони кивнули до своїх товаришів, що були в другім човні, щоб ті прийшли й помогли їм. Прийшли вони й наповнили обидва човни, аж почали потопати.
Побачивши це Симон Петро, припав до стіп Ісуса й каже: – Іди від мене, Господи, бо я грішний чоловік.
Ах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, від ловитви риб, що їх поймали, як також і Якова та Івана, синів Заведея, які були спільниками Симона. Ісус промовив до Симона: – Не бійся! Віднині будеш ловити людей.
І витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за ним.
Отців: Євангеліє: ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
В той час Ісус, підвівши очі до неба, сказав: – Отче, прийшла година. Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, згідно з владою, яку ти дав йому над усяким тілом: дати життя вічне тим, яких ти дав йому. Це – вічне життя, щоб пізнали тебе, єдиного істинного Бога, та Ісуса Христа, якого послав єси. Я прославив тебе на землі: виконав діло, яке ти дав мені виконати. Тепер, отже, прослав мене, Отче, у себе, тією славою, яку я мав у тебе, перш ніж постав світ.
Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти дав мені зо світу. Вони були твої, і ти дав їх мені, і вони зберегли твоє слово. Тепер вони зрозуміли, що все, що ти дав мені, від тебе походить; слова бо, що ти дав мені, я дав їм, і вони прийняли й таки справді зрозуміли, що я від тебе вийшов, і увірували, що ти мене послав.
Я молюся за них, не за світ молюся, а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої. І все моє – твоє, і твоє – моє, і я прославився в них. Я більше не у світі, але вони у світі, і я йду до тебе. Отче святий, ради імени твого бережи їх, тих, яких ти дав мені, щоб вони були одно, як і ми. Коли я був з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; я стеріг тих, яких ти дав мені, і ніхто з них не пропав, крім сина погибелі, щоб збулося Писання. Тепер же йду до тебе й говорю це у світі, щоб вони мали у собі радість мою повну.
2 Kr. 9, 6-11. «Нехай дає кожний, як дозволяє серце»
Майже всі ми, коли час до часу задумуємось, що я можу зробити у цьому світі, як я можу перемінити когось, як я можу змінити моральну, політичну чи економічну ситуацію, почуваємось безпорадними. Святі давно дали нам відповідь як це робити, а с и мо ми маємо найперше змінювати себе, і тоді все навколо нас зміниться. Як також через зміну усвідомимо й те, чого Бог від нас хоче у тей чи тій життєвій ситуації. У кожній ситуації ми щось здатні зробити, як дозволяє серце. Кожен може зробити щось, що є в його силах, а тоді Бог це помножить. Тому не турбуймося про великі речі. Дивімось, що ми можемо зробити в конкретній ситуації, з конкретною людиною. А ми завжди щось можемо і на щось здатні.
Коли зробимо хоч щось, то Бог зуміє це помножити. Стараймось робити малі речі, бо з них неминуче вийдуть великі справи!
Лк. 5,1-11. «На Твоє слово закину сіті».
У житті, буває, настають хвилини зневіри, відчаю, коли опускаються руки. ,Асто, коли зустрічаємо людей у відчаї, нам здається, що ми нічого не можемо для них зробити. І, з людського погляду, це часто буває правдою.
Апостоли не зловили риби, це їм не вдалося, замість зневіритись і впасти у відчай, апостол Пляженные слово Ісуса Христа знову закидає сіті. Тобто він иде супроти того, що підказує йому людська логіка, а чинить за вірою, довірою до Спасителя. Ми також маєми жити вірою в наших реальних обставинах, навіть якщо ця реальність виглядає безнадійною.
І як апостоли довірили цю ситуацію Христові й кинули сіті , тому й зловили багато риби, так і в нашому житті: якщо будемо діяти всупереч обставинам і довіряти Богові, то здобудемо багато!
Йо. 17, 1-13. «Отче святий! Заради імени Твого бережи їх, тих, що їх Ти мені передав».
Хоча ми знаємо, що Христос об’явив правду про Бога – про Отця, Бог явив нам Сина, але й знаємо також, що людина завжди схильна дивитися на правду суб’єктивно, зі своєї «дзвіниці». І тому це об’явлення про Христа люди починали час від часу трактувати по-своєму, з’являлися єресі, що є і дотепер.
Отці Першого Вселенського собору, яким присвячена сьогоднішня неділя, проголосили певні догми – Символ віри, зокрема його першу частину, щоб окреслити нашу віру: що ми віримо в Бога, в Сина Божого Ісуса Христа, що маємо ту віру, яку Христос нам передав.
Стараймося цю нашу віру пізнавати, щоб могти передавати наступним поколінням Добру Новину, яку явив нам Христос, цю віру, яку досвідчили апостоли й передали іншим учням, а ті – іншим поколінням.
Маємо нашу віру знати, щоб її у чистоті передати іншим!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Тропар (г. 1):
Хоч камінь запечатали юдеї* і воїни стерегли пречисте тіло твоє,* воскрес Ти, тридневний Спасе,* даруючи світові життя.* Ради цього сили небесні взивали до Тебе, Життєдавче:* Слава воскресінню твоєму, Христе,* слава царству твоєму,* слава промислові твоєму,* єдиний Чоловіколюбець.
Тропар Отців (г. 8):
Препрославлений Ти, Христе Боже наш,* світила на землі – отців наших оснував Ти* і ними до істинної віри всіх нас направив Ти.* Багатомилосердний, слава Тобі.
Кондак (г. 1):
Воскрес Ти як Бог із гробу у славі* і світ із собою воскресив,* і людське єство як Бога оспівує Тебе,* і смерть щезла.* Адам же ликує, Владико,* і Єва нині, від узів ізбавляючись, радується, взиваючи:* Ти, Христе, той, хто всім подає воскресіння.
Слава:Кондак Отців (г. 6):
Ти – із Отця несказанно возсіявший Син* – з жени родився подвійний єством.* Його видячи, не відрікаємося виду зображення,* але його, благочесно написавши, вірно почитаємо.* I ради того Церква, держачи істинну віру,* цілує ікону вочоловічення Христового.
I нині:Богородичний (г. 6):
Заступнице християн непостидна,* молитвенице до Творця незамінна,* не погорди голосами молінь грішників,* але випереди як благая з поміччю нам, що вірно співаємо Тобі:* Поспішись на молитву і скоро прийди на моління,* заступаючи повсякчас, Богородице, тих, що почитають Тебе.
Прокімен (г. 1): Будь, Господи, милість твоя на нас, бо уповали ми на Тебе (Пс. 32,22).
Стих: Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1).
Прокімен Отців (г. 4):
Благословен єси, Господи, Боже отців наших, і хвальне, і прославлене ім’я Твоє на віки (Дан. 3,26).
Стих: Бо праведний єси в усьому,що створив Ти нам (Дан. 3, 27).
Алилуя (г. 1): Бог, що дає відплату мені і покорив народи мені (Пс. 17,48).
Стих: Ти, що величаєш спасення царя і твориш милість помазаникові своєму Давидові і сімені його до віку (Пс. 17)
І Отців: Бог богів, Господь мовив, і призвав землю від сходу сонця до заходу (Пс. 49,1).
Стих: Зберіть Йому преподобних Його, що заповідують завіт Його в жертвах (Пс. 495).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1).
Другий: Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм і свв. Отців VII Вселенського Собору яких сьогодні пам’ять торжественно звершуємо, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1290452038066656
о. Петро Фостик
