Eparchia Wrocławsko-Koszalińska Kościoła Greckokatolickiego w Polsce

19 ЧЕРВНЯ – I НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА – НЕДІЛЯ ВСІХ СВЯТИХ.

19 ЧЕРВНЯ – I НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА – НЕДІЛЯ ВСІХ СВЯТИХ.

I НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА – НЕДІЛЯ ВСІХ СВЯТИХ. ІСТОРІЯ СВЯТА. 1. СХІДНА ЦЕРКВА, 2. ЗАХІДНА ЦЕРКВА. СПОНУКИ ДО ПОЧИТАННЯ СВЯТИХ. НАШ ОБОВ’ЯЗОК ЗМАГАТИ ДО СВЯТОСТИ.

Подвижники добра

„ По всьому світі мучеників твоїх кров’ю, як багряницею та виссом, Церква твоя приокрасилася, ними ми кличемо до Тебе, Христе Боже: Людям твоїм щедроти твої зішли, спокій громаді твоїй даруй і душам нашим велику милість” (Тропар Нед. Всід Святих). Ось так співали ми сьогодні на св. Літургії, коли то Церква Христова в т.в. Неділю Всіх Святих, прославляє Святих не пойменно, а всіх разом, об’єднуючи їх в численні хори, – всіх, кого благодатю обдарував Святий Дух: Праотців і Патріярхів, Пророків й Апостолів, Мучеників і Священномучеників, Праведників та всіх інших безіменних Святих. Наша Церква вгадує і вшановує Святих, бо -вони на землі були „кивотами благодаті Божої”, а на небі стали „оселею слави Творця”. Пам’ять їх перебуває в роду в рід – з похвалами і благословеннями. Крім того, ми шануємо і звеличуємо Святих тому, що вони всі отці і брати наші духом віри Христової і любови, що нею вони нерозривно з нами з’єднані, становлять з нами одну Церкву Христову. Тож, уже від перших віків християнства Церква Христова прославляла подвиги, чесноти і страждання Святих, молилася на гробах мучеників, будувала в честь їх храми, встановляла свята, складала служби й пісні на спомин про них, зберігала побожно їхні мощі, призивала їх у молитвах і шанувала їхні святі ікони.

Стародавні праведники, Пророки, Апостоли, Мученики – під хрестом гонінь, проповідники Євангелії посеред ворогів християнства, пустинники, подвижники добра – в безнастанній боротьбі з пожадливостями й зіпсованим світом, взагалі, всі Святі, яких Церква Христова сьогодні прославляє, стали великими і святими перед Богом і людьми заради своєї віри в Бога-Творця всесвіту. Вони бо „ вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниці осягнули, загородили пащі левам, силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали „ (Євр. 11,33-34).

І ледве Христос відійшов з цієї землі, а вже захмарилося небо й почала лютувати буря над малою ще тоді громадкою визнавців Христових. Напевно всі ми чули про гоніння за перших трьох віків, коли то римські цісарі з завзялися були цілковито знищити християнство. Візьмім лише до уваги хоч би часи Нерона. Кожного вечора сходилися товпи римського народу на ігрища і дивилися на муки невинних християн, яких прив’язували до дерев облитих смолою; і вони горіли серед страшних мук. В тюрмах цирків чи колізею перебували старші і дівчата й молодці, а побіч них у клітках ревли виголоднілі дикі звірі. В льожах театрів і цирків сиділи кровожадні й звироднілі царі й старшина народу й приглядалися, як на арену виходять люди, як їх роздирають дикі леви, тигри, гієни. На цих мучеників здійснювалися слова Христові: „ви будете плакати, а світ буде веселитися”. Люди невинні, що не вчинили в житті найменшого зла, йшли на муки за Христа лише тому, що його любили, визнавали, що намагалися його наслідувати в своєму житті. Тому, що розуміли силу і вагу слів Христових, які ми чули в сьогоднішній святій Євангелії: „ Кожний хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречуся перед Отцем моїм небесним „ (Мат. 10, 32-33). А визнати Христа – це повнотою заявитися за нього, не боятися бути його визнавцем в серці і на ділі, вірити у правди, що їх він об’явив і його Церква навчав. Визнати Христа – це вірно зберігати його святі заповіді, без огляду на грішних людей. Визнати Христа – це захищати святу віру, її правди та її слуг перед тими всіма, хто нападає ка неї. Визнати Христа – це, ва нашою спроможністю, протиставитися наклепам проти релігії і культу-богопочитання.

Були хвилини в історії Церкви, коли вдавалося, що вороги перемогли. Ось Діоклетіян казав вибити монети з написом: „ Номіне крістіянорум делето „ – на пам’ятку знищення християн! Але Христос чував над своїм стадом. Визнавці і мученики за Христа гинули, але після них, немов зі землі, виростали нові, які не страхалися ваявляти: „я є християнин!”

Дорогі брати і сестри! Хто й сьогодні хоче посеред нового поганства залишитися вірним заповідям Божим, мусить бути вірним своїй святій вірі, Церкві; мусить мати відвагу перших християн! Хоч тепер на вірних визнавців Христових не напускають диких звірів, проте є інші, куди страшніші засоби знущання і катування. Окрім фізичних тортур, вживають часто моральних: легковаження, кпин, насмішок, і т.д. Поборювання християнського світогляду триває й сьогодні в усіх закутинах світу; тільки нам бракує деколи тієї відваги, яку мали перші християни. Вони бо віддавали своє життя за Христові ідеали, а ми не раз страхаємося чи стидаємося зайти до храму Божого, де він ще є відчинений, щоб помолитися, вклякнути перед утаєнним Євхаристійним Христом. Душа наша потребує святої Тайни Покаяння, Євхаристійного корму – святого Причастя, однак ми не приймаємо його, – бо що скажуть люди? Знаємо, що непристойні, безбожні чи неморальні бесіди ображають Бога, що зла книжка чи газета руйнує зір нашої віри і затроює наші думки та серце, що її читання заборонене, все ж таки читаємо, бо скажуть люди, що ми назадники. Робимо це чи те, хоч знаємо, що не вільно, – щоб лише нас не висміяли.

Значить, якщо ми слабкі супроти своїх пожадливостей, коли ми морально не зростаємо, то це тому, що в нас нема такої віри, для якої, за словами Спасителя, немає нічого неможливого (Мат. 18,26). Бо правдива віра не в вірою тільки розуму, вона є живим полум’янним почуттям, яке захоплює волю і виявляється в ділах. Володіючи всіма силами душі, віра – це животворне начало всього життя християнства. Господь – єдиний Владика природи і благодатного царства, – вимагає від своїх послідовників перш за все віри і їй дає Він велику силу в ділі християнської звершенности. Тож хто має віру і охреститься, спасенний буде (Мат. 16,16), бо без віри не можна догодити Богові (Євр. 11,6) – – каже св. Апостол Павло. Чому? А тому, що де немає віри, там немає відданости задумам Божим, і немає благодатної помочі для нашої слабкої волі. В Чому ж ми можемо знайти силу для виконування заповідей Божих, щоб працювати для свого освячення і йти вузьким шляхом до царства Божого? Здорового нашого розуму і природного нашого сумління нам не досить у життєвій боротьбі з нашими пожадливостями і спокусами грішного світу. Розум, не підкріплений вірою в Бога, дає нам малу підмогу в цій боротьбі. Навіть сумління наше, не освітлене вірою, – або замовкає перед словами лукавства, що виправдують гріх, або судить згідно з поглядами світу, або ж говорить без переконання, як це буває сьогодні в мільйонів визнавців Христа. Отже, хто галувку своєї віри не з’єднує з ловою – Христом, той безплідний і мертвий бо „без мене ж – каже Ісус – ви нічого чинити не можете” (Ів. 15,5).

Хто правдиво вірує, що Господь є присутній скрізь, що він бачить кожний наш крок, знає наші думки і почуття, хто переконаний в тому, що всяке беззаконня є великою образою всемогутнього і пресвятого Бога, тому годі грішити. Хто вірує, що людина є предметом любови і піклування великого Бога, той не похилить голови ні в яких терпіннях і нещастях життя а буде своєрідним мучеником, ісповідником Христа аж до загину, як це довершило багато Святих.

Христос Спаситель виразно предсказав: „ Ви будете плакати і ридати”, але той сам Ісус сказав, „що смуток наш у радість обернеться „; що „ярмо його солодке і легке”; „бадьоріться, я переміг світ!” Цісар Адріян казав побудувати на Голготі пам’ятник Венери, а над гробом Спасителя-Ісуса – пам’ятник Зевса; та чи сьогодні хтось віддає там ще шану цій Венері або Зевсові? Про них пам’ять вже давно загинула, а мільйони визнавців Христових рік-річно, по нинішній день, спішать з поклоном до місць освячених кров’ю Спасителя.

Саме в Неділю всіх Святих Ісус домагається від нас любови – міцної, сильної, щирої, – яка підносилася б високо понад усе сотворене; любови, готової на терпіння, хрести, противності. „ Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене „, – каже Ісус'(Мат. 10,38). А взяти свій хрест – значить: переносити все без нарікань, лементувань, зневіри, що більше: переносити всі негоди життя з подякою для Господа. Йти за Христом – значить терпіти задля нього і так як він терпів, з тими самими чеснотами і заради тієї самої мети, яку Він мав, єднаючи наші терпіння з терпіннями Христа Спасителя. Бо власне тут вони черпають свою заслугуючу силу і вчиняють нас святими. З ними й ми колись спільно приймемо прославу борців і героїв споконвічного Бога. Амінь.

о. Софрон Мудрий ЧСВВ

Як виходить iз сьогоднішньої святої Євангелії, згідно з навчанням Христа Спасителя, життя правдивого християнина, тобто дійсного учня Христового – це постійна боротьба проти зла, проти гріха. Так бо каже Він:

„Не думайте, що я прийшов принести мир на землю. Не мир прийшов я принести на землю, але меч” (Мт 10,34).

Коли так перенесемось у часи, в яких жив наш Спаситель Христос, у яких Він навчав і творив чуда, то мусимо признати, що це були дійсно невідрадні часи. З-поміж усіх людей єдино євреї вірили в одного правдивого Бога. Але й вони, під проводом фарисеїв і книжників, звихнули здорову Божу науку. щоб вона служила їхньому, а не боговгодному життю. Ісус Христос дуже часто вказує на розбіжність навчання ізраїльських учителів з Його Божою наукою. Він Божа Мудрість називає їх сліпими провідниками сліпих, які своєю ложною наукою зводять народ на манiвцi, тому й не диво, що заведуть його на погибель. Лишіть їх (фарисеїв). каже Христос, „це сліпі проводарі сліпих! Коли ж сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму” (Мт 15,14).

Як ми це знаємо з історії ізраїльського народу, їхні провідники дiйсно довели народ до морально й політичної руїни. Інші народи блудили ще гірше, бо вони навіть не знали правдивого Бога. Вони на протязі багатьох років цілком забули про Нього; замість Нього вони поклонялись Його сотворінням, силам при роди: сонцю, місяць, зорям, воді, вогневі й вітрові. Ба навіть iз сотворiнь вони робили собі божків і почитали бикiв, левiв, а то й людей, що володіли над ними. Очевидно, що маючи таких „богів” їхня мораль була цілковито знищена. Всі вони дбали тільки про одне, а саме, щоб ужи вати туземного життя наскільки можливо, без огляду на те, кого скривдили чи вбили, кого ошукали чи знищили. Та й не диво, бо їхні божки, в яких вірили і яким жертви зі звірят, а то й з людей приносили, згідно з їхньою мітологією, жили таким самим розгнузданим життям як і вони. Та пощо вертатися дві тисячі років назад. Гляньмо на наш нинішній світ. Мораль така сама, а то до певної міри ще й нижча, ще більше злочинна. Багато людей дотримується тепер цієї засади: Чоловіче, уживай життя скільки можеш, бо після смерти немає нічого! На основі такої філософії вони вживають усіх засобів, які в для ïхньої диспозиції, щоб туземне життя зробити якнайбільше розкішним, якнайкраще задоволити всі свої пристрасті й низькі пожадання. Вони вживають різ них наркотиків, вони ж бо приносять їм певного роду вдоволення. Для них подружжя й родина, це вже перестарілі речі. Тож вони пропагують статеву сваволю й на чесноту чистоти не тільки не звертають уваги, або радше ïï висьмiвають, так що деякі ще до ґрунту не зіпсовані молоді люди стидаються, що вони шанують ще цю чесноту. Не диво, чому так поширилися в останніх часах брехня, обман, наркотики, венеричні хвороби, розводи, зігнання плоду, бо судиною журбою тих модерних людей є в усю повноту мати особисте задоволення, без огляду на права чи обов’язки супроти ближнього.

Як у своєму часі Христос, так і в наших часах Церква Свята проголошує невпинну боротьбу проти такої звироднілої моралі, бо вона приводить усіх, що її практикують, до відкритої пекельної пропасти. Тому що побіч добрих людей живуть і лихі люди, Ісус проголошує роздiл мiж тими двома родами. А він настане навіть у родинах між най ближчими членами тієї самої родини:

„Я прийшов, каже Ісус, порізнити чоловіка з його батьком, дочку з її матір’ю, невістку з її свекрухою. І ворогами чоловіка будуть його домашні (Мт 10,35c).

Згідно зі словами Ісуса немає для людини можливості вибору, коли йдеться про спасіння і душі. Навіть такi тiснi родинні зв’язки не можуть бути оправданням для людини, коли вона бажав спасти свою душу. Та доконечно треба відректися цього зіпсованого світу й стати на прю зі злом – з гріхом. Батьки мусять виректися своїх дітей, а діти батьків, брати сестер, а сестри братів, коли йдеться про осягнення вічного щастя. Ісус висловлюються про те цілком виразно такими словами:

„Хто любить батька або матір більше ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше ніж мене, той недостойний мене. Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене” (Мт 10,37).

З цього виходить, що Спаситель не лишав нам ніякої можливості вибору, так що ми мусимо в усякому випадку вибрати Христа, коли хочемо спастися й не запропастити нашої душі. Бо це рiч неможлива служити двом панам, слова Ісуса Христа:

„Ніхто не може двом панам служити, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а другого знехтує” ( Мт 6,24).

I дальше каже Вiн:

„Хто не зі мною, той проти мене й хто зі мною не збирав, той розсипає” (Лк 11,23).

Ось нам „вiз i певіз” Під цим оглядом немає двох можливостей. Чому? Треба нам знати, що Господь Бог ненавидить одну-дину річ на світі, тобто грiх, бо гріх в образою Божого Маєстату Отця, а також і образою його єдинородного Сина. Та й Ісус тому прийшов на цей світ, щоб знищити гріх і його спричинника – диявола. Тому той, хто не хоче цiлковито вiдректися гріха, не може бути учнем Христа; допускаючись гріха, він може бути тільки ворогом Христовим і приятелем диявола. Щоб нам помогти в тому виборі між ним і гріхом – чи грішним світом, Ісус Христос об’являє, що станеться з тими людьми, які рішать ся іти за світовими розкошами й забаганками та й відречуться його і Його науки й заповідей:

„Кажу вам: Кожен, хто визнає мене перед людьми, і Син чоловічий визнає такого перед ангелами Божими. Хто ж мене відречеться, того я відречуся перед ангелами Божими” (Лк 12,8c).

На страшному суді буде остаточна вiдплата всім тим, якi вибрали цей грішний світ і його розкоші та й покинули Христа Господа. Зате, що вони перейшли на бік. Його вiдвiчного ворога диявола, Христос від кине їх навіки від свого Божого лиця у вогонь пекельний, як про це говорить Вiн в описі страшного суду:

Тоді скаже тим, що ліворуч: „Ідіть від мене геть, прокляті в вогонь вічний, приготований дияволові й його ангелам” (Мт 25,41).

Тому що вони добровільно вибрали спосіб життя противний Божий волі, жили грішно не зважаючи на остороги Христа, не зостається для них нiчого іншого як вічна мука в пеклі. Так то грішники будуть платити справедливості Божій за свої гріхи, за нехтування Божих заповідей, за всi тi образи, що їх завдають безмежному Божому маєстатові своїми проступками. З другого ж боку всі тi, якi протягом туземного життя воставались вірними Боговi а сповняли Його святу волю, приймуть нагороду ва свою вірну службу Богові! На запит св. Петра

„Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?”

Ісус вiдповiв їм: я направду кажу вам:

„Ви, що пі шли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий засяде на престолi своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля. І кожний, хто задля iмени мого по кине дiм, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вiчне матиме в спадщину” (Мт 19,27сс).

Якже Господь наш Ісус запевняє нас так наполегливо про безконечну нагороду для кожного, хто Йому в туземному житті служив, можемо бути певними, що всемогутність Творця зуміє винагородити без міри кожного, хто рiшився служити Йому тут на землі.

о. д-р М.І. Любачівський 

Ряд.:ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЄВРЕЇВ 11, 33 – 12, 2.

 Браття, всі святі вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, вогненне полум’я гасили вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, зрікшися від них звільнитись, щоб осягнути ліпше воскресіння. Інші зазнали наруг і бичів, кайданів і в’язниці; їх каменували, різали пилою, брали на допити; вони вмирали смертю від меча, тинялися в овечих та козячих шкурах, злиденні, гноблені, покривджені; вони, яких світ був невартий, блукали по пустинях, по горах, по печерах та земних вертепах. І всі вони, дарма що мали добре свідчення віри, не одержали обіцяного, бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли завершення.

Тому й ми, маючи кругом себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко пристає до нас навколо, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, дивлячися пильно на Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що була перед ним, витерпів хрест, не звертаючи уваги на сором, і возсів праворуч Божого престолу.

Ряд.: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 10, 32-33; 37-38; 19, 27-30.

 Сказав Господь своїм учням: Кожний, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. А хто мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним.

Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той мене недостойний. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той мене недостойний.

Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той мене недостойний.

Тоді озвавсь Петро і сказав до нього: – Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?

Ісус відповів їм: – Істинно кажу вам: ви, що пішли за мною, як новий світ настане, коли Син чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять колін Ізраїля.

І кожний, хто задля імени мого покине дім. братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину.

Багато з перших будуть останніми, а останні – першими.

Євр. 11, 38-12, 2 «Маючи навколо себе таку велику хмару свідків… біжімо витривало до змагання, що призначене нам, вдивляючись пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри»

Усі ми віруємо в Бога, але у слово «вірую» кожен вкладає своє поняття, розуміння, кожен з нас по-різному зростає у цій «своїй» вірі. Тому важливо, щоб ми мали когось, хто є прикладом віри для нас. Церква окреслює цих осіб як святих, тобто тих, які своїм життям, не зважаючи на зовнішні обставини, попри типи характеру, які вони мали, були витривалі в вірі, слідували, вірували і йшли за Господом і уподібнились до Нього у святості.

Так само і ми, вдивляючись у подвиги святих, будьмо витривалі в цій дорозі за Господом. І тоді отримаємо свою нагоду, як і усі ті свідки, які вдивлялися пильно в Ісуса Христа.  

Владика Венедикт (Алексійчук)

ІСТОРІЯ СВЯТА

  1. Східна Церква

Почитання святих зароджується зі смертю перших мучеників християнської ери. Культ мучеників у пізні віки охоплює ще культ апостолів, єрархів і аскетів, тобто монахів і монахинь. Цісар Костянтин Великий († 337) збудував у Царгороді церкву в честь дванадцяти апостолів.

До культу новозавітних святих долучається також культ старозавітніх святих. Святий Кирило Єрусалимський († 386) у своїй П’ятій містагогічній катехизі говорить, що в часі святої Літургії після освячення “ми згадуємо тих, що уснули перед нами, найперше, патріярхів, пророків, апостолів, мучеників, щоб за їхніми молитвами і заступництвом Бог прийняв наші молитви, а відтак святих отців і святителів, що уснули перед нами… “. Наша Церква святкує старозавітніх святих в неділі Праотців і Отців перед Христовим Різдвом. Деякі з них мають свої окремі дні в році.

Наш церковний календар має на кожний день в році одного або й кілька святих. Та є дуже багато святих у небі, чиїх імен нема в церковному календарі, про них ніхто не знає, а їхні імена записані тільки в небесних книгах. Тож бажанням святої Церкви було, щоб усім святим, що в небі, знаним і незнаним, віддати належний культ. І так постає перший празник на честь святих, але ще не всіх, а тільки всіх мучеників. У грецькій Церкві празник Усіх мучеників був уже за часів святого Йоана Золотоустого 407). Від нього навіть маємо похвальну бесіду на їхню честь в першу неділю після П’ятдесятниці. “Ще не минуло сім днів, — каже він, — як ми відбули священне торжество П’ятдесятниці, і знову нас прийняв хор мучеників, вірне ополчення і військо, що нічим не уступає ополченню ангелів, що його бачив Яків, але співревнуюче й рівне йому”.

Найдавніший сирійський календар з 411 року подає п’ятницю після празника Пасхи як поминальний день Усіх мучеників. Календар халдейців-католиків і сирійців-несторіян у той сам день поминає Всіх ісповідників. У IV ст. в Едесі, сьогоднішня Туреччина, 13 трав­ня святкували день Усіх мучеників. Цього дня на честь мучеників святий Єфрем Сирин († 373) склав окремий гимн.

Із сказаного випливає, що свято Всіх мучеників первісно не святкували скрізь того самого дня та що в одних Церквах воно було рухомим, а в инших нерухомим святом. У якому столітті свято Всіх мучеників перейшло в празник Всіх святих і перша неділя після П’ятдесятниці стала його днем, годі щось певного сказати. Відомо, що за цісаря Льва Мудрого (886-911) цей празник вже святкували на Сході, бо саме він збудував величний храм на честь Усіх святих. Князь Максиміліян каже, що на Сході празник Усіх святих святкували раніше, ніж на Заході (Виклади про східні Літургії).

  1. Західна Церква

Західна Церква святкує празник Усіх святих 1 листопада. І тут, як і на Сході, спочатку було в практиці свято Всіх мучеників, що його Церкви різних країн святкували у різний час. Святий Максим з Турину (V ст. ) має проповідь на честь Усіх мучеників у першу неділю після П’ятдесятниці. У 609 або 610 році папа Боніфатій IV одержав від цісаря Фоки римський Пантеон і присвятив його Пречистій Діві Марії і мученикам. Посвячення Пантеону відбулося 13 травня. Річницю цього дня відтак щорічно святкують з великим торжеством. Деякі бачать у тому початок свята Всіх святих.

Папа Григорій III (731-741) у базиліці святого Петра посвятив каплицю на честь Усіх святих. Дату посвяти цієї каплиці не знали, але від того часу в деяких країнах починають святкувати день Усіх святих 1 листопада. У IX або X ст. 1 листопада стає на Заході загальновизнаним празником Усіх святих. Папа Григорій VII (1073-1085) остаточно переносить святкування дня Всіх святих з 13 травня на 1 листопада.

СПОНУКИ ДО ПОЧИТАННЯ СВЯТИХ

Маємо багато спонук, чому ми повинні почитати і просити помочі у святих. Тут згадаємо деякі з них. Прославляючи святих, ми прославляємо Господа Бога, бо вшанування святих приводить до прославлення Бога. Святі не стали такими власною силою, але вони і їхня святість є справою Божої благодаті. Усе, чим вони є, Богові завдячують. “Почитання святих, — каже слуга Божий митрополит Андрей Шептицький, — не тільки ніяким способом не противиться культові, що належить Богові, але спричиняється до прославлення Бога. Почитаємо святих як Божих слуг, як наших небесних опікунів, які нас оберігають і від Бога випрошують нам прощення гріхів і небесну благодать” (Про почитання святих).

Святі — це найближчі Божі приятелі, тож почесть, яку вони віддають, Богові мила, бо вони любили Бога понад усе. Другий Ватиканський Собор, заохочуючи нас до почитання святих, каже: “Тому в найвищій мірі годиться, щоб ми любили тих приятелів та співнаслідників Ісуса Христа, а наших визначних братів і добродіїв та складали за них належну подяку Богові, і молитовно їх призивали та прибігали до їх молитов, заступництва й помочі… ” (Догматична Конституція про Церкву, § 50).

Усі святі нам дуже близькі, бо вони, як і ми, були колись громадянами нашої землі і вийшли з нашої крови й кости. Вони члени тієї самої Церкви, що й ми, але Церкви вже прославленої. Наше добро і спасення їм не байдуже. Тому нема сумніву, що вони радо вислуховують наші просьби і радо заносять наші молитви до Божого престолу.

Диякон Костянтин у вищезгаданій проповіді — цю проповідь схвалив Сьомий Вселенський Собор (787) — славить опіку й заступництво святих: “Ви бо поставлені над цілим людським родом як опікуни душ, зцілителі тіл, колона віри, досконалість священства, відпущення гріхів, основа й підпора церков, лік на недуги, відпочинок для подорожніх, керма для плаваючих, поміч для бідних, охорона для воюючих, підойма для падаючих, покріплення для терплячих, провідники для заблудших, опіка для праведних, потіха для сумуючих, для всіх могутня поміч і захорона сильної надії”.

НАШ ОБОВ’ЯЗОК ЗМАГАТИ ДО СВЯТОСТИ

Ми зобов’язані не тільки почитати святих і до них звертатися, але й їхнє життя і святість наслідувати. До святости покликані всі християни силою святого таїнства хрещення. Кожна людина, усякого стану і серед усяких обставин може бути святою й зобов’язана прагнути святости. До всіх нас каже Господь наш Ісус Христос: “Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий” (Мт. 5, 48). І святий апостол Павло пригадує нам про обов’язок святости: “Це ж саме воля Божа — святість ваша” (1 Сол. 4, 3).

Що таке святість? Святість — це життя за Божими і церковними заповідями, це щоденне сповнювання Божої волі, це постійна вірність обов’язкам свого стану, або коротко: святість це святе Євангеліє в практиці. Наш слуга Божий митрополит Андрей Шептицький гарно сказав про значення святого Євангелія для нашого життя і святости. “На мою думку, — каже він, — причиною наших невдач і усіх язв нашого церковного й національного життя є те, що християнство, вчення Євангелія замало відносимо до себе і замало передаємо його як святість душі… Євангеліє це дорога до неба, це життя без плями, без закидів, без пороків, це життя чисте, невинне, святе, в якому смертна людина зривається до того, щоб ревнувати з небесними ангелами. Євангеліє це хресна дорога на гору Голготу. Християнське життя це життя, в котрому людина двигає хрест, терпить і йде слідом за Ісусом Христом… Життя по Євангелію це надприродне життя Божої благодати, це життя Божої любови й жертви для Бога, або одним словом: це життя, в якому людина шукає і змагає до святости” (Про виховання).

Так, отже, святі в небі — це Божі любимці і приятелі, а наші опікуни, заступники й добродії, наші провідники та зразки на дорозі до чеснот і святости.  . Катрій Юліян, , ЧСВВ, Пізнай свій обряд. Свічадо, 2004

Стихири на Господи, взиваю я

  Духовні красномовці* й учні Спасові,* завдяки вірі ставши оргáнами Духа,* розійшлись по всій землі* і посіяли боговгодну й правовірну проповідь.* Від них божественним земледільством і благодаттю полки мучеників проросли* і різнорідними муками,* і ранами й вогнем відобразили святу страсть* та сміливо моляться за душі наші.

Розпалені вогнем Господньої любови,* святі мученики знехтували вогнем* і, як божественне вугілля, спалахнули у Христі.* Спаливши хмиз підступної чванливости,* вони пащі звірів загородили побожним призиванням;* прийнявши ж присуд на смертну кару,* посікли всі ворожі полчища* і, мужньо проливши потоки крови, напоїли Церкву, просвітивши її вірою.

Боровшись із звірами,* убивані мечем,* розривані пазурами,* руками задавлювані й мучені,* нещадно палені жарким вогнем,* проколювані та січені на кусні,* непохитні мученики мужньо витривали,* передбачаючи майбутню нагороду,* нетлінні вінки і славу Христа,* та сміливо моляться до нього за душі наші.

Апостолів, мучеників, богомудрих священиків,* священне зібрання чесних жінок,* що по всіх країнах вірно страждали,* священними піснями достойно звеличаймо.* Бо поєдналося земне з небесним,* і за муки, Христовою благодаттю, прийняли безболісність,* і нині, немов блискучі зорі,* освічують нас та сміливо моляться* за душі наші.

Об’єднані однією вірою,* святкуймо духовно всесвітнє торжество тих,* які від віку сподобались Богові:* Славу патріярхів і хор пророків,* апостолів окрасу, збір мучеників,* посників похвалу і пам’ять усіх святих;* бо вони безустанно моляться,* щоб дано було мир світові* і душам нашим велику милість.

Прийдіть усі вірні,* і похвалімо в псалмах, співаннях і піснях духовних* всеславну пам’ять усіх святих:* Христителя Спасового, пророків, апостолів і мучеників,* священних ієрархів, учителів і преподобних,* посників, праведників і боголюбний хор святих жінок.* Побожно прославляючи їх, одноголосно заспіваймо:* Предобрий Христе, Боже наш!* Їхніми моліннями подай мир своїй Церкві, перемогу над супротивниками,* а душам нашим велику милість.

Мученицький божественний хоре,* осново Церкви, Євангелія звершення!* Ви ділом здійснили Спасові навчання.* Вами замкнено пекельні брами, які розкрилися на Церкву;* пролиттям вашої крови висушились ідольські жертвоприноси;* ваша жертва зродила Вселенську Церкву;* ви здивували ангелів і стоїте перед Богом увінчані, як переможці.* Тож безустанно моліть його за душі наші.

„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011

Тропар (г. 8): 

З висоти зійшов Ти, Милосердний,* погребення прийняв Ти тридневне,* щоб нас визволити від страстей.* Життя і воскресіння наше,* Господи, слава Тобі.

I тропар святим (г. 4): 

У всьому світі мучеників Твоїх кров’ю,* як багряницею і вісоном, Церква Твоя прикрасилася* і через них воскликує Тобі, Христе Боже:* Людям Твоїм щедроти Твої зішли,* мир громаді Твоїй даруй* і душам нашим велику милість.

Слава і нині: Кондак святим (г. 8): 

Як початки єства насадителеві творіння * вселенна приносить Тобі, Господи, * богоносних мучеників. * їх молитвами в мирі глибокому * Церкву Твою, громаду Твою, * Богородиці ради, збережи, * Многомилостивий.

Прокімен (г. 8):

Помоліться і воздайте Господеві, Богу нашому (Пс. 75,12).

Стих: Відомий у Юдеї Бог, в Ізраїлі велике ім’я його (Пс. 75,2).

I святим (г. 4):

Дивний Бог у святих Своїх, Бог Ізраїлів (Пс. 67,36).

Алилуя (г. 4):

Візвали праведні, і Господь вислухав їх, і від усіх скорбот їх ізбавив їх (Пс. 33,18).

Стих: Багато скорбот у праведних і від усіх них ізбавить їх Господь (Пс.33,20).

Причасний:

Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1).

Другий:

Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1). Алилуя, тричі.

Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм, святого прп. Висаріона, чудотворця, прп. Іларіона Нового, ігумена Далматської обителі, ісповідника, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.

фото https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1449066745538517

Недільна проповідь 19 червня 2022

Пропонуємо Вашій увазі проповідь, що була виголошена під час Святої Літургії 19 червня 2022 року.

Щонеділі та в деякі свята з каплиці Благовіщення у Ватикані транслюється Свята Літургія в українсько-візантійському обряді. Пропонуємо Вашій увазі проповідь, яку в неділю, 19 червня 2022 р., виголосив о. Яків Шумило, ЧСВВ:

https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2022-06/nedilna-propovid-19-chervnya-2022.html

о. Петро Фостик

Dodaj komentarz

Close Menu