Eparchia Wrocławsko-Koszalińska Kościoła Greckokatolickiego w Polsce

17 СЕРПНЯ / 4 СЕРПНЯ – ПАМ’ЯТЬ СІМОХ СВЯТИХ ОТРОКІВ, ЩО В ЕФЕСІ.

17 СЕРПНЯ / 4 СЕРПНЯ – ПАМ’ЯТЬ СІМОХ СВЯТИХ ОТРОКІВ, ЩО В ЕФЕСІ.

Відбувалося це в часи одного з найбільших мучителів християн, імператора-кровопивці Деція(249-251). Потоками лилася християнська кров, у страшних муках гинули тисячі вірних, не згасаливогні, на яких їх спалювали живцем, і не зменшувалося число тих, хто сміливо і радісно йшов насмерть заради свого Бога і Спасителя.

Лютий Децій прибув до міста Ефесу. Серед багатьох інших привели до нього на суд сімох юнаків ізнайзнаменитіших родин міста – Максиміліяна, Діонисія, Ямвлиха, Мартина, Антонина, Йоана іМаркела. Вони сміливо визнали, що є християнами і що готові прийняти найтяжчі муки та смертьзадля Імени Христа Спасителя. Децій, дарма що лютий звір, дав їм час подумати до свогоповернення, він на кілька днів вирушав у дорогу і велів їх поки що відпустити на свободу. Усісемеро юнаків сховалися в печері на горі. Тут вони гаряче молилися до Господа Бога і готувалисядо мученицької смерти. Через кілька днів послали Ямвлиха купити хліба. Той, прийшовши з міста,сказав їм, що Децій уже повернувся і наказав привести їх усіх. Вони стали ще ревніше молитися доБога, а після молитви знеможені заснули.

Децій довідався, що юнаки переховуються в печері, і наказав вхід до печери закидати каміннями,щоб святих мучеників заморити голодом. Двоє слуг імператора, на ім’я Теодор і Руфин, що булихристиянами, за тодішнім звичаєм потай записали на табличці з олова житія, імена і день смертисвятих мучеників, і кинули ту табличку всередину печери, перш ніж її замурували.

Минуло близько двісті років. Хрест Христовий переміг поганство, свята віра вийшла з катакомб; намісцях, де стояли поганські божниці, тепер возносилися прекрасні святині. На престолі Царгородасидів імператор Теодосій II.

Однак Христова Церква завжди змушена була вести боротьбу. Замість поганства постали єресі; так, заріянської єресі виникла інша, що відкидала правду про воскресення мертвих. У 425 р. єпископом вЕфесі був Мемнон. Гора, в якій було замуровано отроків, належала тоді одному міщанину на ім’яАдолій. Він хотів коло гори поставити муровану кошару для овець, і велів рубати камінь з гори. Аробітники під час праці відвалили вхід до печери, в якій спало семеро святих братів. Братипрокинулися і стали до молитви, переконані, що спали одну ніч. А помолившись, стали радитися, щоїм робити, і вирішили скріпити себе молитвою, а потім добровільно стати перед Децієм і прийнятивінок мучеників. Та спочатку послали Ямвлиха купити хліба і звідати, що діється в місті.

Іде він й очам не вірить. При дорозі стоять хрести; люди, що ідуть назустріч, якось дивновдягнені, й усі голосно вітають його словами: “Слава Ісусу Христу!” І місто не те, що було: іншідоми, інші вулиці, видно церкви. Що сталося? Чи Бог чудесним способом переніс їх за ніч в іншуземлю, де вільно визнавати Христову віру? Узяв буханець хліба, заплатив срібним грошем, аторговці оглядають гріш і дивуються, бо ж гріш той старий, ще з давніх-давен. Збіглися люди,оглядають юнака, дивно одягненого й нікому невідомого; дивується й він, бо ж ще вчора знав майжекожну дитину, а нині не видно ні брата, ні батька, ні кого знайомого – скрізь чужі люди. Повелиюнака до старости міста, дали знати і єпископові. Питає староста юнака, хто він і звідки маєстарі гроші? А той відповідає, що він з Ефесу, а гроші має від свого батька, і називає йогоім’я. Та про такого чоловіка тут ніхто не чув. Одні почали думати, що він не при тямі, іншібачили тут щось підозріле, і вже хотіли взяти святого юнака на муки, щоб дізнатися правду. ТодіЯмвлих запитав: “Скажіть мені, чи живе ще імператор Декій?” І розповів їм свою і тих, що були зним у печері, історію. Єпископ перший зрозумів, що Бог чудесним способом показує і стверджуєтайну воскресіння мертвих; усі поспішили до печери, і там застали шістьох юнаків, що славилиГоспода, а ще знайшли табличку, яку написали Теодор і Руфин.

Послали зразу листа до імператора, а той хутко прибув подивляти силу Божу і поклонився святиммученикам, яких Бог через стільки років пробудив до життя. А вони, ті юнаки, не припинялимолитися і через кілька днів – здається, що через сім, – 22 жовтня (тому Христова Церквавшановує їх пам’ять також і в цей день) заснули вічним сном. Імператор наказав зробити сімсрібних домовин і в них покласти тіла святих. Він хотів забрати їх до Царгорода, та уві сні вониявилися йому і попросили лишити їх у печері. Так і зробили.

Святих сімох отроків почитали як на Сході, так і на Заході: багато церковних письменниківзгадують про це докладно. Західні письменники згадують, що бачили нетлінні мощі святих сімохюнаків, одягнених у тонкі шовкові і полотняні одежі. У підніжжя гори Пріон, поблизу Ефесу, ісьогодні показують печеру сімоx сплячих святих.

Тропар:

О велике чудо віри,* в печері, як у світлиці царській, святі сім отроків перебували,* і умерли без зотління;* і через довгий час устали, немов зі сну,* запевняючи воскресіння всіх людей.* Їх молитвами, Христе Боже, помилуй нас.

Кондак:

Відкинувши тлінне цього світу,* і прийнявши нетлінні дари,* умерли, перебуваючи нетлінними.* Тому й воскресли через багато літ,* поховавши все невірство лютих.* Вас у піснях нині вихваляючи, вірні, Христа прославмо.

Я. Луцик, “ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011

фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1490638858047972

о. Петро Фостик

Dodaj komentarz

Close Menu