Житіє преподобного отця нашого Олексія, чоловіка Божого.
Жив у Римі багатий вельможа Євфиміян, а жінка його звалася Аглаїда. Бог благословив це подружжя, вислухавши їх молитви, і дав їм сина, якого вони назвали Олексій. Дитя зростало в благочесті, а ставши юнаком, Олексій побажав посвятити себе служінню Богові. Він потай носив на собі волосяницю й умертвляв своє тіло. За волею родичів він одружився з дівицею чесною і багатого роду, але зразу ж після вінчання потай залишив свою палату і в убогій одежі поїхав до Лаодикії, а звідти в Месопотамію, до міста Едеси, де поклонився нерукотворному образові Христа Спасителя і як бідний жебрак стояв серед убогих у притворі церкви Пресвятої Богородиці. А в Римі, в його палаті, панував плач і сум’яття. Ніхто не знав, де подівся Олексій;мати плакала, побивалася молода жінка, а батько розіслав усюди слуг на його пошуки.
Деякі з них були в Едесі, навіть дали йому милостиню, та в убогому жебраку не впізнали свого пана. Через 17 років, які святий Олексій провів у молитві та пості, Бог об’явив людям його святість, а Олексій, щоб уникнути людської похвали, сів на корабель, щоб у Тарсі, при церкві святого Павла, закінчити своє життя. Однак на морі корабель потрапив у бурю, яка прибила його до однієї італійської пристані, поблизу Риму. Святий Олексій побачив у цьому Божу волю і рушив до дому свого батька, якого зустрів, коли в супроводі численних слуг той виходив з дому. Преподобний Олексій став його так просити:“Дозволь мені, бідному і нужденному, стояти в кутку коло брами твоєї палати і годуватися рештками твого столу, і Бог нагородить тебе, а якщо маєш кого в дорозі, то поверне його до твого дому!”
Пригадав собі Євфиміян при цих словах свого сина Олексія і просльозився. Він наказав влаштувати біля брами кімнатку для жебрака і доручив одному зі слуг приносити йому їжу. А святий Олексій, ніким не впізнаний, прожив тут ще 17 років. Дні і ночі молився, жив лишень хлібом, усяку страву, яку приносили йому з палати, роздавав бідним. Слуги не раз насміхалися з нього, штовхали, били, обливали водою, а він усе зносив терпеливо, без жодного нарікання. У неділю завжди ходив до церкви і приймав святі таїнства. Часто чув також плач матері і жінки, які через стільки років не забули про нього, і пам’ять його обливали рясними слізьми.
А коли Бог об’явив йому, що наближається година його смерти, він записав на папері усе своє життя і в гарячій молитві готувався до смерти. Папою тоді був Інокентій I. Під час Служби Божої, яку папа правив в присутності імператора Гонорія в церкві святих Апостолів, Бог об’явив йому, щоби в домі Євфиміяна шукали чоловіка Божого, святого. Папа і цар поспішили в дім Євфиміяна й запитали його, чи часом серед його слуг немає кого, хто б святістю свого життя перевищив усіх. Тоді слуги звернули увагу на святого Олексія, бо ж, як казали, той жебрак постить, молиться і терпеливо зносить усякі зневаги. Євфиміян побіг до келії слуги Божого і побачив, що той уже лежить неживий, лице його сяє, як сонце ясне, а в руках тримає папір, якого, однак, Євфиміян витягти з-поміж пальців не зміг. Довідавшись про це, цар наказав посеред палати поставити коштовне ложе і на ньому покласти тіло Божого чоловіка.
Папа, імператор і всі решта припали на коліна, а папа просив, щоб святий дозволив їм пізнати його ім’я. І тоді папір вже легко вийняли з його руки, прочитали і дізналися, що тим святим слугою і чоловіком Божим був син Євфиміяна – Олексій.
А сивоголовий батько його припав на коліна і з плачем став обнімати святе тіло. І мати його Аглаїда зросила сльозами мощі свого сина, і заплакала жінка преподобного Олексія, яка тепер залишилася вдовою. Народ з усього міста оточив палату, так, що коли папа і цісар несли святе тіло до церкви, не можна було пропхатися, і хоч навмисне кидали посеред натовп гроші, щоб завдяки цьому звільнити дорогу, та ніхто не лакомився на гріш, а всі хотіли побачити святі мощі.
Впродовж семи днів лежало тіло преподобного у церкві святого Боніфатія, в якій вінчався колись святий Олексій, а потім поховано мощі святого у цій же церкві, в дорогоцінному гробі. Господь прославив св. мощі численними чудами та зціленнями. Святий Олексій помер 17 березня 411 р.
„Олексій, чоловік Божий” Роман Василик, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua – Джерелo: https://prayer-service.online/m/#20240317&vita
прп. Олексія, чоловіка Божого – Джерелo: https://ies.ucu.edu.ua/saints-life/prp-oleksiya-cholovika-bozhogo/
Тропар (г. 4):
Возвисившись до чесноти і ум очистивши,* бажане і остаточне осягнув єси.* Безстрастям же прикрасивши життя своє* і піст особливий прийнявши совістю чистою,* в молитвах як безплотний перебуваючи,* возсіяв єси у світі як сонце,* преблаженний Олексію.
Кондак (г. 2):
Дім батьків своїх як чужий сприймаючи,* оселився ти у ньому як жебрак,* і після переставлення вінець слави прийнявши,* дивним на землі явився єси, Олексію,* чоловіче Божий, ангелів і людей радосте.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
о. Петро Фостик
