ПРЕПОДОБНИХ ОТЦІВ НАШИХ В СИНАЇ І РАЇТІ УБИТИХ. ПАМ’ЯТЬ ПЕРЕСТАВЛЕННЯ СВ. РІВНОАП. НІНИ, ПРОСВІТИТЕЛЬКИ ГРУЗІЇ.
Сьогодні 14 січня відданя свята Богогявлення Господнього, пригадаємо собі значення Тайни Хрещення для нас. Хрещення очищає нас від первородного гріха і дає доступ до інших Святих Тайн – джерел Божих дарів. Ми звільняємося у ньому від духовної темряви: незнання Бога і стаємо на дорогу правди – правдивого життя. Так отримуємо нове життя завдяки Божій ласці та любові: життя віри, життя духовне як улюблених дітей Божих. У Хрещенні народжуємося до нової родини християн, спільноти, яка носить назву – Церква Божа.
Через Хрещення приймаємо рішення, вибираємо Ісуса основою й скарбом свого життя і з Ним хочемо його будувати, наслідувати приклад Христа. Вибираємо новий спосіб життя відповідно до науки Ісуса, де на першому місці є Божа воля, а не людська. Таким чином довіряємо, віддаємо себе в руки Божі, щоб під Його надійною опікою йти у житті й впевнено прямувати до його мети – Божого Царства. Йдемо життєвою дорогою з Ісусом, за світлом Його правди та любові, щоб разом із Ним бути у Царстві Небесному, осягнути щастя вічне.
«Готуйте Господеві дорогу, Вирівняйте стежки його» (Мр. 1:3)
Хрещення Ісуса в Йордані – це приготування дороги у серці людини до Нового Єрусалиму, котрий можна побачити завдяки Божественному Світлу.
Богоявлення – це об’явлення Пресвятої Трійці людям. Хрещення Спасителя у Йордані від Івана, відкриває людям Ісуса як Сина Божого при свідоцтві Отця і Святого Духа. Господь охрестився тому, щоб люди прийняли особисте хрещення і так увійшли до Царства Божого. Кожна людина ставить перед собою питання: «Чи може вона через хрещення Святим Духом доторкнутися життя вічного та побачити Світло Боже?». Так може, тільки через особисту молитву та покаяння, котрі стають для неї духовним Світлом на дорозі до Царства Божого. Молитва і віра – це Світло Боже, яке допомагає побачити духовний сенс життя людини.
«Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його» (Мр.1:3). Головною перешкодою покаяння є диявол, який «осліпив розум, отих невіруючих, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, який є образ Божий» (ІІ Кр. 4:4). Він направляє усі зусилля людської душі на покращення умов життя, непримиренну битву із зовнішніми ворогами, але тільки не на боротьбу із власним гріхом. Молодий юнак зробив дуже багато для свого спасіння. Коли Христос сказав роздати все, що має та йти за Ісусом, тоді він засумував, бо не захотів відмовитися від внутрішнього комфорту і багатства. Справжній християнин веде битву з гріхом у власному сумлінні. Така боротьба віднімає всі сили, весь час, усі ресурси особи, не залишаючи жодної можливості і часу для осудження ближнього. Виправити і врятувати людину можна тільки ціною Христового подвигу.
Головним євангельським закликом став клич до покаяння, тобто перемінити самого себе. Мабуть, найважче змінити самого себе і перестати одного разу судити ближніх і далеких, сусідів і начальників та самому зайняти місце підсудного. Згадати страшно, скільки разів за своє життя кожен з нас голосно і при свідках, з повною упевненістю у власній правоті заявляв: «Ненавиджу!». Неважливо до кого це відносилося, бо Христос помер на Голгофі за всіх людей.
Непросто визнати на сповіді гріх осудження ближнього, проте набагато важче принести плід достойний покаяння і на практиці відмовитися від постійного очорнення усіх навколо себе. Це дійсно подвиг і насправді труд, бо вимагає важкої і виснажливої праці над очищенням душі. Тому Предтеча закликає: «Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його» (Мр. 1:3). Приготовляти дорогу Господеві нам якраз допомагає Церква у якій ми сьогодні посвятили престіл та відновили іконостас.
Посвячення престолу й відновленого іконостасу. Іконостас у нашому храмі показує теперішним людям життя праведних Старого і святих Нового Заповітів до нашого особистого воскресіння. Храм – це місце особливого навернення людини до Бога. Він поділяється на вівтар, який відповідає Божій природі Христа Спасителя, а також на храм вірних та притвор, які відповідають людській природі. Хочемо звернути увагу на достойну поведінку людей при вході до храму, підхід до тетраподу, прийняття Причастя та значення нині посвяченого іконостасу.
Вхід до храму. Входячи до храму, християнин кладе на собі знак святого хреста, підкреслюючи тим самим, що він переступив поріг Божого дому і готовий розпочати молитву перед Господом. Це нагадує стародавній звичай, коли гість чи подорожній, зайшовши в дім, насамперед перехрестився у бік святих ікон, а опісля привітався з господарем.
На тетраподі – розміщена храмова ікона. Підійшовши до неї, кладемо на себе двічі знак святого Хреста, цілуємо ікону, робимо ще раз знак святого Хреста і відходимо на своє місце, де спокійно продовжуємо молитву. Підхід людини до тетраподу від притвору символізує наш життєвий шлях, на якому іде постійна боротьба зі злом, однак у наполегливій боротьбі ми осягаємо зустріч із Богом.
Пресвята Євхаристія – це початок божественного життя. Підходячи до Святих Тайн, завчасу робимо на собі знак святого Хреста із метанією (глибоким поклоном), приймаємо Пресвяту Євхаристію зі складеними руками на грудях. Відійшовши недалеко робимо на собі знак святого Хреста з метанією та відходимо на своє місце для подяки Богові, що сподобив нас свого Тіла і Крові.
Призначення храму вірних. Храм вірних призначений для мирян у якому християнин отримує всі Божі ласки через слухання Божого слова і Святі Тайни. Сюди дозволено заходити тільки охрещеним на молитву. Посередині храму вірних стоїть тетрапод – чотирикутний столик, на якому є хрест, ікона храму чи свята, по боках – свічки. При ньому відправляються Святі Тайни Хрещення та Вінчання, парастаси, панахиди, акафісти і різні чини освячення та благословення. На самому переді у храмі вірних по боках є так звані крилоси, тобто місця, призначені для дяків, співців і хористів.
Храм вірних є відділений від святилища іконостасом, який розміщений на підвищенні, що називається солея. На середині солеї є півкруглий випуск на храм вірних – і цей півкруг називається амвоном. Він нагадує камінь, що його ангел відкотив від гробу Христа Господа в Єрусалимі. На амвоні диякон чи священик читає Євангеліє, проповідує Боже слово та виголошує єктенії.
Розписи на стінах храму вірних наповнюють ікони чи епізоди зі Старого чи Нового Завітів, а також постаті святих подвижників, які своїм життям засвідчили відданість Богові. У наших галицьких храмах можемо побачити національних героїв, релігійних провідників і новітніх мучеників.
Святилище – головна частина храму. Саме в цьому місці приноситься Безкровна Жертва Нового Завіту. Найважливішим у святилищі є Престіл, що символізує самого Христа Спасителя, який сидить на Небесному Престолі. Свята Трапеза – це чотирикутний і рівнобічний стіл, який стоїть на середині святилища й на ньому відправляється Божественна Літургія.
Іконостас та його призначення. Іконостас – це висока стіна повна образів розміщених у відповідному порядку і подекуди сягаюча стелі. В іконостасі є троє дверей. Посередині є Царські Двері, що ведуть до престолу. Назва Царські Двері походить від того, що ними входить Христос – Цар Слова, щоб подати людям своє Пресвяте Тіло і Кров. Святими двері називаються тому, що ними входить сам Божий Син. Царські двері мають бути вирізьблені у формі колосків пшениці та китиць винограду. Посередині Царських дверей в осібних іконах є зображені Пречиста Діва Марія і Архангел Гавриїл у сцені Благовіщення. На чотирьох кутах дверей є звичайно ікони чотирьох євангелістів з їхніми емблемами.
Поділ іконостасу. Згідно із приписом, іконостас повинен мати п’ять рядів ікон, розміщених у певному порядку. Починаючи із самого низу, під намісними іконами дуже часто зображують сюжети зі Старого Завіту. Невеличка ікона жертвування Ісаака, вказує на ту добровільну жертву Ісуса Христа любові до людей. Другий сюжет свідчить про вигнання наших прародичів Адама і Єви із раю. Святилище – це місце перебування правдивого Бога, тобто Раю. Метою цієї ікони є застерегти людину від гріха так, щоб не позбавити себе участі у житті із Богом. На іконі зображений херувим із вогненним мечем, який проганяє першого чоловіка з жінкою із Раю.
Однак у сьогоднішній час, завдяки жертві Ісуса Христа, Господь нікого не залишить без уваги. Він вже не проганяє людину, а бажає її повернення. Бог не хоче смерті грішника, а його спасіння. І, коли приходить Господь до нас через Євангелію та через св. Причастя, деколи люди не слухають його слова і не причащаються його Тіла і Крові. Тоді вони самі проганяють себе із Раю, позбавляють себе блаженного місця і життя.
Окрім цих двох ікон, у кожному ярусі іконостасу можна побачити ще ряд ікон – що представляють нам життя стародавніх праведників, а саме: потоп, перехід через червоне море, перехід вибраного народу через пустелю, передання Мойсеєві Божих заповідей, підняття мідяного вужа у пустелі і т.д.
Іконостас зображує цілу драму людського спасіння, яка переходить у воскресіння. Характер нашої Літургії є виразно пасхальний. Христос жертвує себе самого. Смерть Христа – це перемога життя над смертю. Пресвята Євхаристія – це найголовніше джерело преображення людини. Одначе вершиною цього культу є небесний Христос, друга Божа Особа, що «сидить праворуч Отця».
У Східній Церкві іконостас є символом Неба та Царства Пресвятої Трійці, який представляє прославлений всесвіт. Нині гріх підтинає коріння християнства та руйнує духовні вартості. Натомість іконостас повинен нагадувати воскресіння за вчинене покаяння і нагороду за те, «чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не прийшло, а що приготовив Бог тим, що люблять Його» (І Кор. 2:9).
«Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його» (Мр. 1:3). Ісус Христос нині продовжує бути мігрантом і політичним втікачем. Запитаймо кожний сам себе «Чи ми будуємо, а чи руйнуємо дорогу, якою Христос іде до наших душ?». Тільки покаяння має допомогти пізнати і вирівняти дорогу Господеві до наших власних душ та усунути всі перешкоди моєї правдивої віри і любові, покори і довіри Христові. Від часів Івана Хрестителя і довіку завжди буде актуальним заклик до покаяння і морального удосконалення людства і готовності почути голос Бога.
Нехай Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, за допомогою благословенних ікон допоможе прийняти Христа до свого життя.
Господи, допоможи нам розкаятися і прийняти Христа у своє життя Спасителя та благословити наших воїнів в окопах на Сході України.
Вл. Василь Івасюк в день Віддання свята Богоявлення
ПРЕПОДОБНИХ ОТЦІВ НАШИХ В СИНАЇ І РАЇТІ УБИТИХ
Діялося це в пустелі, поблизу гори Синай, тієї самої, на якій Мойсей розмовляв з Богом і де отримав скрижалі з десятьма Божими заповідями. Серед дикої, скелястої пустелі, в обителі на горі Синай та в іншій обителі, віддаленій двома днями дороги, в пустелі, званій Раїта, проживало багато монахів відлюдників. Там пустинножителі провадили ангельське життя, споживали лишень дикі плоди, а хліба не їли зовсім, упродовж тижня молилися в своїх печерах, а в суботу ввечері сходилися до спільної церкви, цілу ніч перебували в молитві, а в неділю, після богослуження і святого причастя, поверталися до своїх печер. Близько 371 р. в один день на обидві обителі напали дикі сарацини й убили в них по 40 слуг Божих. Вела їх спрага золота, вони думали, що монахи мають великі статки.
У пустелі Раїта наставником монахів був святий Павло. Коли він довідався, що наближаються сарацини (було то поганське плем’я, що жило в пустелі над Червоним морем), зібрав усю братію і запалив їх гарячими словами до великого подвигу, до мученицької смерти. “Ми кожного дня, – говорив він, – готуємося до смерти. А якщо Господь Бог хоче нині звільнити нас з кайданів цього бідного життя, то чи маємо сумувати і плакати? Ні, ми повинні тішитися і дякувати Богу. Тому віддаймо себе Божій опіці і сміло чекаймо смерти!”
І серед монахів панувала радість велика, що ось вони гідні будуть постраждати за Христа, віддати душу за Нього й отримати вінець вічної слави. Сарацини перелізли через високий мур, що оточував церкву, і першим убили старця монаха Єремію, бо той не хотів їм показати настоятеля обителі. Тоді святий Павло сам став перед ними і сказав: “Я той, за кого питаєте. Золота і достатків у нас нема; усе майно наше – ось ця стара одежу”. Розлючені погани схопили його і мучили цілу годину, стріляли в нього з луків, а в кінці розтяли йому голову надвоє. Потім вдерлися до церкви і вирізали всіх монахів, крім трьох, які чудом спаслися.
Та кара Божа не довго дала чекати себе. Буря, яка піднялася в часі цього злодійства, розбила кораблі поган-мучителів, що стояли при березі, а мешканці поблизького міста Фаран напали на них і всіх вибили до одного. Потім принесли з домів своїх дорогі одежі, укрили ними тіла св. мучеників-монахів, і поховали в спільному гробі.
У п’ятому столітті сарацини знову напали на обитель Синайскої гори. Ці події описує святий Ніл. Погани вбили тоді багато монахів і їх наставника Теодула. Так само звався і син святого Ніла, що прийшов з ним на гору Синай, щоб прийняти монаше життя. Ніл під час нападу сарацин утік з разом з іншими монахами, і цим врятували собі життя, а сина Теодула погани забрали в полон і хотіли принести в жертву ден- ниці, котру уважали за свого божка, та потім передумали і продали його в неволю до міста Єлюзи. З допомогою мешканців міста Фаран монахів, що потрапили в поганську неволю, звільнили. Теодула викупив єпископ Єлюзи і відпустив на волю.
Друге мучеництво святих слуг Божих на горі Синай відбулося також 14 січня і Церква того дня поминає пам’ять всіх мучеників, убитих у тих пустелях.
Згідно з грецькими джерелами, вже за імператора Диоклетіяна, близько 310 р., на горі Синай проживали відлюдники, тоді-то вперше напали на них сарацини і всіх убили. Так кров святих мучеників обильно зросила те місце, та попри все кількість монахів, що тут, серед пустелі, каялися у своїх гріхах або усамітнювалися в печерах, щоб уберегти себе від нагоди до гріха, зовсім не зменшилась.
Фото – https://ies.ucu.edu.ua/saints-life/prpp-ottsiv-u-synayi-i-rayiti-povbyvanyh/
Тропар, гл. 4:
Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але молитвами їх у мирі направ життя наше.
Кондак, гл. 2:
Від слави світу втекли ви і до тихого пристановища переставились кров’ю мучеництва і постів трудами увінчані, тому й явились мучеників і преподобних співгромадянами.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
ПАМ’ЯТЬ ПЕРЕСТАВЛЕННЯ СВ. РІВНОАП. НІНИ, ПРОСВІТИТЕЛЬКИ ГРУЗІЇ
Свята рівноапостольна Ніна, просвітителька Грузії, народилася приблизно 280 року в місті Коластри, що в Каппадокії, де було багато грузинських поселень. Її батько Завулон походив із знатного роду. Мати святої Ніни, Сусанна, була сестрою Єрусалимського Патріарха (деякі називають його Ювеналієм).
Дванадцятилітньою свята Ніна разом з батьками, у яких була єдиною дочкою, прийшла до Єрусалиму. За їх взаємною згодою і за благословенням Патріарха Єрусалимського, Завулон присвятив своє життя служінню Богу в Йорданських пустелях, Сусанна була поставлена дияконісою при храмі Гробу Господнього, а виховання святої Ніни було доручено благочестивій Ніанфорі. Свята Ніна проявила слухняність і старанність, і вже через два роки з Божою допомогою дотримувалась правил віри і зі старанністю читала Святе Письмо.
Дізнавшись від Ніанфори, що Грузія ще не просвічена світлом християнства, свята Ніна вдень і вночі молилася до Пресвятої Богородиці, щоб та допомогла їй побачити Грузію християнізованою. Здійснивши своє апостольське служіння в Грузії, свята Ніна була сповіщена про близьку смерть. У посланні до царя Міріану вона попросила його прислати єпископа Івана, щоб він приготував її в останню дорогу. Не тільки єпископ Іван, але і сам цар, разом зі всім духовенством, відправилися в Бодбе, де біля смертної постелі святої Ніни стали свідками багатьох зцілень. Прийнявши Пресвяту Євхаристію свята Ніна заповідала, щоб її тіло похоронили в Бодбі, і мирно відійшла до Господа в 335 році.
Текст і Фото – https://ies.ucu.edu.ua/saints-life/pam-yat-perestavlennya-sv-rivnoap-niny-prosvitytelky-gruziyi/
о. Петро Фостик
