Перші християни мали велику пошану до тіла християнина, вони вважали його святим. Святий Ігнатій Антіохійський писав до християн в Ефесі: „Ви – носії Бога, носії святині його, носії Христа”.
Коли римський імператор Траян з погордою висловлювався про християн, св. Ігнатій промовив до нього:
– Не вільно зневажати богоносця.
– Чи ти богоносець? запитав Траян, на що святий – відповів:
– Так, я богоносець.
– Чому ми називаєш себе богоносцем? – знову запитав імператор.
– Я – богоносець, бо я ношу в собі Бога, — мовив у відповідь святий Ігнатій.
Святий Леонід, батько славного христинського апологета Оріґена, одного разу не зміг бути на спільній літургії, тож похилившись над колискою свого сина, поцілував його і промовив до присутніх християн: „Я прославляю Бога, присутнього в тілі мого сина, бо від хвилини хрищення його тіло є святинею Божою”.
Святий Василій Великий пише: „Душа подібна до неба в ній Бог перебуває”. Отже тіло християнина освячене присутністю живого Бога. Святий Августин має дуже подібний вислів: „Носячи Бога Небесного ми є небом”. Ця чудова і радісна правда про мешкання Бога в серцях, освячених святими Тайнами, основується на Божому об’явленні, на Святому Письмі.
У першому посланні до корінтян святий Павло пише: „Хіба ж ви не знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, який живе у вас?” (1 Кр. 6, 19). У другому посланні до корінтян святий Павло пригадує християнам цю важливу правду словами: „Ми бо храм Бога живого” (2 Кр. 6, 16).
Святий апостол Іван звертає увагу на цю саму правду: „Хто визнає, що Ісус – Син Божий, Бог у тому перебуває, і він у Бозі. Бог є любов, і хто перебуває в любові, той пере буває в Бозі, і Бог перебуває в ньому” (1 Ів. 4, 15-16). Цими словами апостол повчає, що Бог мешкає в серці, в тілі кожного християнина, який справді вірить, що Ісус Христос в Сином Божим і, який живе так, як це вчить Христос у Євангелії. Такий християнин в правдивим богоносцем він носить Бога в своїм тілі, в своїм серці, в своїй душі.
Це підтверджує сам Ісус Христос: „Коли хтось мене любить, той слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло” (Ів. 14, 23). Вдумаймося в цю таємничу й одночасно найпевнішу і най- яснішу правду, об’явлену Божим Сином! Христос Спаситель гаряче бажає заключити чудову приязнь з кожною віруючою людиною. „Я люблю вас, а ви любіть мене! За цю вашу любов до мене я віддячуся вам чудесним способом. Я буду перебувати у вашому серці, у вашому тілі, немов у святині, немов у храмі, немов у церкві так, що ви будете живою церквою, живою святинею, живим кивотом”.
Важко повірити, що вічний, безконечний, всемогутній і найсвятіший Бог, у Трійці єдиний, мешкає в нас, у нашому серці, нашому тілі і в нашій душі. Але це свята правда, підтверджена словами Ісуса Христа, котрий навчає: „Я – дорога, правда і життя” (Ів. 14, 6). Яке це щастя, який Божий привілей і яка радість криється в словах Христового апостола: „Браття! Ми бо храм Бога живого” (2 Кр. 6, 16).
Кожна людина мріє про щастя, ми всі бажаємо щастя, ми тужимо за правдивим щастям, а його може нам дати лише один Бог. І ласкавий Господь заспокоює цю тугу нашого серця за щастям дивним чудесним способом – він мешкає в нас.
Це мешкання Бога в нас незамітне, ми не відчуваємо його нашим чуттям, бо ділання Божої ласки в серцях наших втаємничене. Божі дороги – не наші дороги. В Назареті, в день Благовіщення, сталося найбільше чудо у вселенній – друга особа Божа, Син Божий, чудесним способом замешкав у лоні Пренепорочної Діви Марії, але крім Божої Матері ніхто на землі не знав про це таїнство. У Вифлеємі Христос Бог, Спаситель світу народився з Діви Марії, але це народження відбулося тихо, незамітно, лише вибрані одиниці мали привілей бути свідками його народження. Під час Божественної Літургії звершується благословенне чудо, бо під час освячення Син Божий стає присутнім на наших престолах під видами хліба і вина, але це чудо Також невидиме, не сприймається нашими відчуттями.
В тайні святого хрищення Пресвята Трійця „входить” у душу дитини, але ніхто з присутніх не бачить цього чудесного діяння Божої ласки. Ця тайна закрита перед нашими очима, і лиш очима віри ми можемо пізнати цю тайну. Протягом нашого земного життя ніхто з нас не побачить Бога, людську душу і ніхто не побачить величі і краси освячуючої Божої ласки.
От візьмімо такий звичайний приклад із щоденного життя. Ви вийшли на вулицю і побачили двох чоловіків: один з них праведний перед Богом, його душа освячена Божою ласкою, в його серці мешкає Бог, він є храмом Бога живого. Другий злочинець, його совість обтяжена тяжкими – провинами, його душа далеко від Бога. Зовні ми не бачимо різниці між ними, але перед Богом вони віддалені від себе так, як віддалене небо від пекла, бо один із них є храмом Божим, мешканням Бога, а другий – справжнім мешканням диявола і сатани.
Тому святий Павло перестерігає віруючих християн словами: „Хіба ви не знаєте, що ви храм Божий, і що – Дух Святий у вас перебуває? Коли хтось зруйнує храм Божий, Бог зруйнує того, бо храм Божий святий, а ним є ви” (1 Кр. 3, 16-17).
Дорогі в Христі! Ніколи не забуваймо, що ми є мешканням Бога. Чоловік чи жінка можуть бути одягнені в стару, обдерту, жебрацьку одіж, їхнє тіло може бути вкрите боляками, але вони можуть бути чудовою святинею Божою, святим храмом Божим, якщо їхні душі прикрашені небесною Божою ласкою. І навпаки, людина може бути одягнена в дорогоцінні шати, може бути прикрашена золо тим намистом, перлами і брильянтами, але вона може бути мешканням сатани, якщо душа її обтяжена тяжкими провинами. Тому апостол Павло повчає: „Ми храм Бога живо го, як сам Бог сказав був: Я поселюся в них, і посеред них буду ходити. Буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом” (2 Кр. 6, 16-17). Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Якості доброї молитви – наполеглива й витривала молитва
Одного разу, як Ісус перебував в околиці Тиру й Сидону між гущею людей, які оточували Його й слідували за Ним, була й жінка хананейка, якої дочка була важко хвора, опутана бісом. Дізнавшись від людей, що Спаситель є могутнім чудотворцем, який може й бісів проганяти, вона наблизилась до Нього й просила про поміч такими словами:
„Змилосердись надо мною, Господи, Сину Давидів! Дочку мою біс страшенно мучить„ (Мт 15,22).
Хоч вона й визнала Спасителя Месією, чого навіть віруючі ізраїльтяни не хотіли визнати то Ісус, здавалося, начебто відмовлявся їй у тому її горю помогти. Вже навіть апостолам надокучила її просьба й постійне голосіння, тож вони приступили до Спасителя й просили Його:
„Відпусти її, бо вона кричить за нами” (Мт 15,23), Ісус однак, далі відмовляється, подаючи причину тієї відмови такими словами: „Мене послано тільки до загиблих овець дому Ізраїля „ (Мт 15,24).
Без сумніву, це була правда, що Небесний Отець послав Спасителя насамперед спасти вибраний нарід, яким опікувався від соток років, який, одинокий 3-поміж усіх тодішніх народів, ще до певної міри вірив в одного правдивого Бога; хоч і не слухав Його Божих Заповідей, яким обіцяв послух встановляючи завіт з Богом. На підставі того заповіту Ізраїльтяни зобов’язалися підкоритись Законові Божому й слухати його; взамін за це Господь Бог обіцяв дбати про них, боронити їх перед ворогами й завести до обітованої землі, що „текла медом і молоком”. Хоч і відповідає Спаситель відмовно на прохання жінки, все-таки ця відмова не має на меті відмовити допомогу, але радше скріпити її віру й посилити її намагання, щоб одержати поміч від того славного чудотворця, якого вона перед усіма визнає Месією, обіцяним Спасителем. Так ото, за допомогою віри тієї поганки, Христос бажав засоромити свій власний нарід, за його брак довір’я в Нього, незважаючи настільки чуд, які Він для них зробив.
І справді Ісус не завівся в сподіваннях, бо жінка не зневірилась тією відмовою, але, навпаки, зі збільшеною вірою в Нього й Його поміч протискається крізь натовп до Спасителя, падає перед Ним на коліна й, маючи на гадці тільки свою хвору дочку й її добро, далі покірно просить:
„Господи допоможи мені! „ Щоб виявити її терпеливість до себе, в свою поміч, Ісус незвичайно різко відповідає їй, що не було в Його звичаю, словами: є Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам!„ (Мт. 15,25с).
Ці до певної міри образливі слова, не зупинили, однак, бідної матері, бо вона в покорі признає, що в порівнянні з Ізраїлем, вибраним народом Божим, вона наче та собака, що старається про поміч, яка їй не належить, бо вона невіруюча й не належить до вибраного народу, до якого післано Христа. Все ж таки вона бере Христом даний примір, покликається на звичай, де господарі дбають і про своїх псів, та й годують їх тим, що збуває їхнім дітям, і каже:
„Так Господи, зле й щенята їдять кришки, що падають зі столу їхніх панів„ (Мт 15, 27).
Розброєний тією великою покорою жінки та її неуступливістю, Господь каже до неї:
„О жінко, велика твоя віра! Хай буде тобі як бажаєш. І видужала її дочка від тої хвилини” (Мт 15,28).
Як бачимо, прохання жінки, або інакшими словами, її молитва виєднала їй у Ісуса сповнення її просьби. Розгляньмо тепер, чим відзначалася молитва хананейки, що випросила їй таке велике добродійство в Христа Господа. Отже перша риса її молитви — це покора. Хто просить чогось в іншої людини, доказує, що принаймні щодо тої речі залежить від неї. А тому що залежить, мусить цю залежність виявити, тобто мусить перед нею впокоритися. Коли ж ми звертаємось у молитві до Господа Бога в проханням про поміч, мусимо найперше усвідомити собі до кого звертаємося, хто Він є? Господь Бог — це наш Творець, який неначе видобув нас з небуття до реальності, зі світу можливого в дійсний світ. Своєю життєдайною силою Він утримує нас у існуванні й без тієї Його підтримки ми повернулися б у ніщо, чим ми були перед нашим сотворенням. Господь Бог далі співдіє з кожним нашим рухом, словом, гадкою й бажанням. Він дбає про все, що нам до життя потрібне, так що без Його помочі, Його ласки ми не мали б нічого. А тепер подумаймо: Хто ми такі? Ми ніщо, сотворіння під кожним оглядом залежне від Того всемогутнього Бога-Творця. Ми крім того грішники, що образили Бога Творця й нашого найбільшого добродія незліченними гріхами, тому часто в нашому житті заслуговували вічної кари в пеклі. Господь однак пощадив нас і задля свого милосердя не покарав нас, бо Він хоче бути не тільки нашим Творцем і найвищим паном, але також 1 нашим батьком. Тому Він звертається до всіх грішників і запевняє їх, що не хоче їхнього покарання, але поправи, навернення до Нього:
„Життям моїм клянусь, каже Господь Бог, – я не бажаю смерти грішника, але бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля? „ (Єзик 33,11).
Подумаймо тепер: ми грішники, ніщо перед Богом, звертаємось до Нього – всемогутньої Істоти, до всесвятого, безмежно досконалого Бога! Тому якими покірними ми повинні бути, і якими вдячними за ту ласку, що Він дозволяє нам говорити до Себе.
Ба що більше, дозволяє й бажає собі того, щоб ми, Його сотворіння, кликали Його-Отцем як цього навчив нас Божий єдинородний Син Ісус Христос у Своїй Господній Молитві – „Отче наш”. Без огляду на те, як Він відноситься до нас, бо ми на все своїми гріхами собі заслужили, без огляду як карає нас, ми завжди повинні бути Йому вдячними й дякувати, подібно як жінка хананейка. Чому? Бо ми повинні завжди бути переконані в ось чому: що б Він не робив, Він має на меті тільки наше щастя, наше добро. Подібно як хананейка, яка впокорившись перед Христом, осягнула, те про що просила. Так само й кожний з нас, коли підкориться волі Всевишнього, осягне те про що просить та, крім того вічне щастя в небі.
Далі молившись ми повинні вірити несхитно й надіятись, що Господь хоче дати нам те, про що просимо; очевидно, якщо воно не буде перешкоджати нам в осягненні нашої остаточної мети, тобто вічного, небесного щастя. На багатьох місцях, і то недвозначними словами запевняє нас Христос, що Господь Бог хоче нам допомогти:
„Просіть і дасться вам; шукайте й знайдете; стукайте й відчинять вам. Кожний бо, хто просить одержує; хто шукає знаходить; хто стукає тому відчиняють „ (Мт 7,7с).
А щоб нас тим більше упевнити у своїй доброзичливості супроти нас і своєї готовості нам допомогти, порівнює Себе, всесвятого Бога, до батьків, грішних, немічних людей, кажучи:
Чиж є між вами хтось такий, що коли син попросить у нього хліб, дасть йому камінь? Або коли попросить рибу дасть йому гадюку? Тож коли ви, злі бувши, вмієте давати дітям вашим добрі дари, то оскільки більш Отець ваш, що на небі, дасть дари тим, які його попросять „ (Мт 7,9сс).
Хіба можна знайти переконливіші слова, що запевнюють нам Божу допомогу? Та Божа мудрість це знаходить, бо при іншій нагоді каже Христос:
„І все, чого тільки проситимете в молитві з вірою, одержите „ (Мт. 21,22). „Тому кажу вам: Усе, чого будете просити в молитві віруйте, що одержите, й буде вам так” (Мр 11,24).
Якже Господь порівнює Себе з людськими батьками, то Він знає, що вони немічні люди й не завжди можуть своїм дітям те, про що ті просять, або те, чого їм потрібно. Але в Господа воно так не є. Він не лише найкращий батько, але воднораз і всемогутній батько. Він не лише хоче, але й може дати нам все потрібне.
Його ніщо не обмежує, тому Він може зробити все, що тільки захоче. Так бо говорить Спаситель про Бога:
„У людей це неможливо, — але не в Бога; у Бога бо все можливо „ (Мр 10,27; Лк 18,23). Просімо тільки з вірою й упованням на Його доброту, то й одержимо те, про що проситимемо.
Кожний з нас признає, що важко знайти більше запевнюючі слова про готовість нашого Бога вислухати наші просьби. Та міг би хтось закинути, кажучи: Коли воно так дійсно є, то чому ми не одержуємо того, про що не раз просимо? В більшості випадків ми не одержуємо тому, що невідповідно просимо. Признаймо самі, що дуже часто ми просимо, але самі не віримо в можливість одержання тих речей, про які просимо.
Хоч Ісус запевняє нас:
„ Направду кажу вам: Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться й нічого не буде для вас неможливого „ (Мт 17,20). Отже Христос домагається від нас віри, і то віри, яка не включає в собі жодних сумнівів, як про це згадує на іншому місці:
„ Направду кажу вам, що коли матимете віру Й не завагаєтесь, ви зробите не тільки таке зі смоковницею (коли Христос прокляв її, вона всохла з корінням), але й коли горі цій скажете: Двигнися й кинься в море, воно станеться. І все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите” (Мт. 21,21). І в Марка: „ Направду кажу вам, що хто скаже горі цій: Двигнися й кинься в море, та не сумніватиметься в своїм серці, лише віруватиме, що станеться те, що каже, то буде йому так „ ( Мр 11,23).
Отже, як виходить зі слів св. Євангелії, причиною того, що нашої молитви не вислухано, є брак віри в нас, що те про, що просимо, одержимо. Дуже часто однак ми просимо про речі, які є для нас шкідливі чи навіть грішні. Очевидно, що таких молитов Господь не вислухує, бо вони є радше богохульством, коли просимо, щоб помагав нам ображувати Себе, чи зло робити Його власному сотворінні. Тому просімо нашого небесного Отця, про все, чого нам тільки потрібно. Очевидно, не годиться нам просити про щось суперечне з Божою волею. А навіть, коли просимо про те, що не суперечить Божій волі, тоді треба просити, подібно як Христос Спаситель просив у Оливному саді:
„Отче мій, якщо можливо, нехай мине мене ця чаша. Однак не як я бажаю, лише як ти” (Мт 26,39).
Врешті, наша молитва повинна бути наполеглива й постійна. Під цим оглядом наслідуймо жінку хананейку. Ніщо її не стримало. Вона просила так довго й так настійливо, аж доки Спаситель, розброєний її неуступливістю, покорою й довір’ям, не сповнив її просьби. Вона мала перед очима свою хвору дочку, тому ніщо не могло відвести її від наміченої цілі — здоров’я дочки. Не звертає увагу на людей, які напевно забороняли їй слідувати за Христом, бо вона була хананейка – поганка й не належала до вибраного народу; не слухала напевно Й апостолів, яким надокучили її крики; ба навіть не зневірюється відмовою Спасителя. Вона невпинно просила й просила, аж доки не одержала те, про що просила. Якже Спаситель вислухав її, коли вона просила про земне добро, здоров’я дочки, то найменшого сумніву немає, що Він вислухає нас незмінно, коли ми проситимемо про те, про що Він сам каже просити словами:
„Шукайте перше Царство Боже й його справедливість, а все проче вам додасться „ (Мт 6,33).
о. д-р М.І. Любачівський
ДО КОРІНТЯН ДРУГОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ряд.: 2 Кор. 182 зач.; 6, 16 – 7, 1.
Браття, ви – храм Бога живого, як сам Бог сказав був: Я поселюся в них і серед них буду ходити, буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом.
Вийдіть, отже, з-між них і відлучіться, каже Господь.
Нечистого не дотикайтесь, і я вас прийму.
Я буду вам Отцем, ви ж будете мені синами та дочками, каже Господь Вседержитель.
Маючи такі обітниці, о любі, очистьмо себе від усякої скверни тіла й духа, довершуючи наше освячення в Божому страсі.
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Свята: Євр. 320 зач.; 9, 1-7.
Браття, перший завіт мав також свої установи щодо служби і мав святиню земну. Споруджено бо перший намет, де були світильник, стіл і хліби предложення; він зветься Святе. За другою завісою був намет, званий Святе святих, зо золотим жертовником для палення пахучого кадила та кивотом завіту, що був увесь покритий золотом; у ньому був золотий посуд з манною, розцвіле жезло Арона й таблиці завіту. Зверху же над ним були херувими слави, що крильми отінювали престол умилостивлення. Але про це не час тепер говорити докладно.
І от як усе це так було уряджено, в перший намет увіходили завжди священики, виконуючи службу; в другий же раз на рік – лише первосвященик, і то не без крови, яку приносив за свої і людські провини.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Мт. 62 зач. 15, 21-28.
Того часу ввійшов Ісус у сторони тирські та сидонські. Аж ось жінка хананейка вийшла з тих околиць і стала кричати:
– Змилуйся надо мною, Господи, сину Давида! Біс тяжко мучить мою дочку.
Він не озвався до неї і словом. Тут приступили його учні й почали його просити:
– Відпусти її, бо вона кричить за нами.
Він у відповідь сказав: – Я посланий лише до погиблих овець дому Ізраїля.
Вона підійшла і, вклонившись йому в ноги, каже: – Господи, поможи мені!
Він відповів їй: – Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам.
А вона каже: – Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх.
Тоді Ісус у відповідь сказав їй: – О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш.
І видужала її дочка від тієї години.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Свята: Лк. 54 зач. 10, 38-42; 11, 27-28.
В той час увійшов Ісус в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. Була у неї сестра, що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. Марта ж клопоталася, услуговуючи всіляко. Підійшла вона й каже: – Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені помогла.
Озвався Господь до неї і промовив: – Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.
Коли він говорив це, якась жінка підняла голос з-між народу і сказала до нього: – Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.
Він озвався:– Щасливі ті, що слухають слово Боже і зберігають його.
2 Кор. 6, 16 – 7, 1. «Ми бо храм Бога живого»
Апостол вказує, що кожна людина – храм Бога живого. І немає різниці, чи ходить вона до храму, чи не ходить, чи вірить у Бога, чи ні. Але кожний створений на образ Божий. Навіть людина, яка нам неприємна, також храм Бога живого. Коли б ми були свідомі цього, то з яким благоволінням і страхом мали б ставитись до інших!
У житті святих добре видно розуміння цієї істини. До кожної людини, яку вони зустрічали на життєвій дорозі, вони ставились із повагою! Якщо ми так ставитимемось до інших людей, якими б вони не були, то інші люди самі змінюватимуться.
Саме ця наша постава пошанування в них, цього храму Божого буде змінювати людей, з якими маємо стосунки, попри те, що вони чинять і якими вони є.
Мт. 15, 21–28. «Він же не озвався до неї і словом»
Цей вислів немовби суперечить нашим знанням про Бога: ми завжди твердимо про Боже милосердя над кожним грішником, про Божу любов до кожної людини, а тут бачимо, що Ісус Христос не звертає уваги на цю жінку, так, ніби Йому цілковито байдуже до неї.
Щось подібне можемо відчувати деколи в нашому житті, адже переживаємо різні турботи, падіння, пристрасті. Здавалось би, і молимося, і каємося, але часом зовсім не відчуваємо, що Бог є поруч з нами. Однак маємо бути людьми віри, тобто можемо відчувати чи не відчувати, що Бог нас чує, але покликані вірити в Божу присутність. Господь чує нас, коли ми Його про щось просимо, і зі свого великого милосердя, зі своєї великої любови до нас Він відповість нам тоді, коли ми справді матимемо в цьому потребу. Якщо Бог не відповідає, то часто це Його велика педагогіка, щоб нас змінити, зміцнити, перевиховати. Знаємо, що й батьки деколи ставлять випробування для дітей, щоб діти дорослішали. Адже саме складні та проблематичні ситуації дають нам нагоду зростати. Тому деколи й Господь може не відповідати, дасть можливість, щоб ми зростали у витривалості, в мужності, в упованні на Нього.
Що б не відбувалося, завжди й повсякчас звертаймося до Бога й вірмо: коли буде потрібно, Він нам відповість! Не переставаймо ж взивати до Нього!
Вл. Венедикт Алексійчук
Тропар (г. 8):
З висоти зійшов Ти, Милосердний,* погребення прийняв Ти тридневне,* щоб нас визволити від страстей.* Життя і воскресіння наше,* Господи, слава Тобі.
Тропар (г. 4):
Днесь, благовірні люди, світло святкуємо,* отінювані Твоїм, Богомати, пришестям,* і спозираючи на Твій пречистий образ, покірно мовимо:* Покрий нас чесним Твоїм покровом* і ізбав нас від усякого зла,* молячи Сина Твого, Христа Бога нашого,* спасти душі наші.
Слава: Кондак (г. 8):
Воскресши із гробу,* умерлих воздвигнув Ти* і Адама воскресив Ти,* і Єва ликує в твоїм воскресінні,* і світу кінці торжествують* востання Твоє,* Многомилостивий.
І нині: Кондак (г. 3):
Діва днесь предстоїть у церкві* і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу.* Ангели з архиєреями поклоняються,* апостоли з пророками ликують,* бо ради нас молить Богородиця превічного Бога.
Прокімен (г. 8): Помоліться і воздайте Господеві, Богу нашому (Пс. 75,12).
Стих: Відомий у Юдеї Бог, в Ізраїлі велике ім’я його (Пс. 75,2).
Прокімен, пісня Богородиці (г. 3): Величає душа моя Господа і возрадувався дух мій у Бозі, Спасі моїм (Лк. 1,46-47).
Стих: Бо зглянувся на смирення раби Своєї, ось бо віднині ублажать Мене всі роди (Лк. 1,48).
Алилуя (г. 8): Прийдіте, возрадуємося Господеві, воскликнім Богу, Спасителеві нашому (Пс. 94,1).
Стих: Ідім перед лицем його з ісповіданням і псалмами воскликнім йому (Пс.94,2).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1).
Другий: Чашу спасення прийму і ім’я Господнє призову (Пс. 115,4). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, якої Покрову сьогодні торжественний празник світло звершуємо, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1760273601084495
о. Петро Фостик
