Вроцлав, дня 13 вересня 2020 р.
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Дуже сердечно вітаю Отців, сестер та всіх присутніх у нашому вроцлавському соборі на Божественній Літургії у ХІУ Неділю після Зіслання Святого Духа. Вітаю також всіх наших служащих, головно Томка та Янка, які протягом часу пандемії, щонеділі лужили біля престола. Дуже дякую їм за це. При нагоді запрошую до служіння також інших хлопців з нашої парафії.
Користаючи з нагоди хочу пригадати, що особи які не можуть прийти до церкви з огляду на свій вік, чи серйозну недугу, мають можливість кожної неділі брати віртуально участь у Службі Божій, яка передається ранком, о год. 8.00, на антені Польського Телебачення, на каналі TVP Historia. Від минулої неділі трансяції передаються з архієпархіального Собору в Перемишлі. Пригадую також, що в нашому соборі є постійно включена камера, яка передає on-line всі наші богослуження, які тут служаться. Можна отже молитись з нами і слухати проповідей, які голосяться в часі кожної недільної Служби Божої. Доступ до передачі є за посередництвом нашого єпархіального сайту www.cerkiew.net.pl . Одночасно пригадую, що для осіб молодих, здорових, не перешкоджених серйозною причиною, недільна Служба Божа у телебаченні, чи інтернеті, не є альтернативою для цього, щоб іти до церкви. Бути в неділю в церкві на Службі Божій це один з головніших, загрожених гріхом, наших християнських обов’язків. Однак, як я скоріше згадав, для людей старших і хворих, це спасенна благодать, бо вони, хоча примушені залишитись у своїх хатах, мають можливість бути дальше чинними учасниками церковного життя. Тому дуже сердечно вітаю наших старших і хворих вірних, які, хоча не могли прийти до церкви, однак моляться тепер з нами.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Ми чули перед хвилиною притчу про гостей запрошених на весільний бенкет. Христову розповідь записав Євангелист Матей на початку 22 розділу. Цар, який справив весілля своєму синові, запросив багатьох знатних гостей, щоб спільно раділи з ним вінчанням його сина. Коли однак розпочиналось весілля, ніхто з запрошених гостей не зявився – всі були зайняті своїми справами і знехтували запрошенням, чим виявили легковаження до царя. Це повторилось вдруге. Знова всі відмовились та пішли до своїх зайнять і бізнесів. Дехто навіть побив слуг, яких послав цар, щоб пригадати запрошеним про весілля. Надто було цього цареві, який строго відомстився на невдячних гостях.
Тому однак, що все було вже приготоване для гостини, цар наказав своїм слугам запросити на весілля принагідних людей. Так і сталось. Весільна світлиця заповнилась гістьми, яких, несподівано та без жодної заслуги, стрінуло щастя бути учасниками радості царя та його сина. Трапляється однак ще одна прикра ситуація. Виявилось, що поміж гістьми присутніми у весільній світлиці знайшовся один чоловік, який не мав весільного одягу. Його викинули та строго покарали.
Без сумніву всі розуміємо представлену ситуацію. Ніхто, хто має дітей, та думає справляти їм весілля, не хотів би знайтись у такій ситуації. Зроблені великі зусилля, вкладені кошти, готове весілля а всі відмовляються прийти. Особливо для молодят був би це дуже прикрий та болючий досвід.
Люди, які прийшли послухати Христа, без проблем зрозуміли дослівний сенс притчі. Але мабуть також зрозуміли її другий, глибший, духовний сенс. Зрозуміли, що під картиною царя потрібно розуміти Бога, який запрошує свій Вибраний, тобто, ізраїльський народ, щоб мав участь у радості свого Господа. Зрозуміли також Христовий докір вчинений під адресою ізраїльського народу. Вибраний народ знехтував Сином Царя, тобто посланим на землю Спасителем. Відкинув його та знехтував можливістю стати учасниками весільної радості. Виглядало, що внівеч починається розсипати цілий Божий задум, якого метою було обдарувати ізраїльський народ даром і радістю пізнання Єдиного Правдивого Бога, дармовим заключенням союзу з Богом та призначенням членів цього народу до вічної слави з Богом.
Божий задум щодо Вибраного народу здійснювався протягом довгих століть а у його творення були включені великі одиниці та цілі покоління жидівського народу. Бог найперше вибрав Авраама, якого покликав з Ур Халдейського у Месопотамії та наказав йому іти до Палестини. Бог дав Авраамові обітницю, що з нього вийде великий народ, хоча в Авраама не було дітей. Авраам пройшов також пробу віри, коли мав скласти в жертву свого сина Ісаака, який народився власне з Божої обітниці. Син Ісаака, Яків, названий через Бога Ізраїлем, був батьком дванадцятьох синів, які дали початок дванадцяти поколінням Ізраїля. Коли пізніше народ жидівський знайшовся в неволі єгипетській, Бог послав Мойсея, щоб вивів його з цієї неволі та привів до Обіцяної землі. Бог передав Мойсеєві для жидівського народу Десять Заповідей, які Мойсей записав на кам’янних таблицях. Виповнювання Божих Заповідей мало ґварантувати актуальність чергового союзу заключеного поміж Богом та Жидівським народом. Бог пригадував про актуальність цього союзу посилаючи до Ізраїльського народу своїх пророків, царів і патріархів. Пророки заповідали прихід Божого Помазаника – Месії, який мав бути посланий Богом. Месія мав бути нащадком царя Давида та ідеальним царем. Він мав теж духовно й фізично врятувати народ Ізраїля та ціле людство.
Христос, коли прийшов на світ, проголошує, що Він є власне тим Месією, посланим Богом, щоб рятувати Жидівський народ від гріха, сатани та від вічної смерті. Однак Ізраїльський народ не хотів прийняти цього до відома. Жиди, які добре знали Книги Старого Завіту, зрозуміли дуже швидко, що притча про запрошених на весільний бенкет гостей це історія їхнього народу. Жидівський народ був вибраний Богом, але не прийняв Божого запрошення. Очікуваного Месію, якого послав Бог, він відкинув, не прийняв. Мало цього, ізраїльтяни розп’яли Його на хресті. Сталась трагедія, народ розминувся зі своїм покликанням. Одночасно Христос дає чітко зрозуміти, що Бог може в кожній хвилині, на місце Ізраїля, покликати собі інший народ, який заповнить весільну світлицю та буде учасником радості Царя та його Сина. Це мусіло дуже заболіти ізраїльтян, які мали сильне почуття свого вибрання, своєї вийнятковості, мали свою гордість і уважали себе за кращих від інших, поганських, народів.
Споглядаючи з нашої, історичної, перспективи, знаємо, що так справді сталось. В місце Вибраного, на початку, народу, Бог покликав собі Новий народ, складений з людей які знаходились на роздоріжжях. Вибраними стали поганські народи, які прийняли хрешення. Поміж ними знайшовся також й наш народ. Протягом двох тисячів років до цього нового Вибраного народу приєднювались чергові народи Європи, Азії, Африки та всіх інших континентів. Вони заповнили весільну світлицю і мають участь у радості Небесного Царя.
І тут можна було б поставити крапку, говоривши, що для нас все закінчилось гепі-ендом. Так однак не сталось. У Христовій притчі є ще кінцевий, згаданий скоріше, момент, який говорить про гостя, який не мав весільної одежі. Його викинули з весільної світлиці та на доручення царя строго покарали: Тоді цар промовив до слуг: Зв’яжіть йому ноги і руки та й киньте геть у темряву кромішню! Там буде плач і скрегіт зубів. Багато бо покликаних, але вибраних мало (Мт. 22, 13-14).
Можемо бути здивовані такою жорстокістю царя. Але з цієї події випливає дуже сильне повчання для нас. Не можна нам повторити помилки Вибаного народу. Вони були переконані, що саме їхнє походження від дванадцяти поколінь Їзраїля, є ґваранцією Божого благословення у дочасності та ґваранцією участі у вічній Божій гостині. Виявилось однак, що саме походження не вистарчить. Подібно ситуація мається з нами. Належимо до Нового Вибраного Божого Народу, тобто до Церкви, але саме Хрещення та визнання, що Христос є Божим Сином, не вистарчить щоб стати учасником Божого Царства. Саме покликання до Божого Царства не є однозначним з його здобуттям. Не вистарчить визнати, що Ісус є Спасителем, не вистарчить запізнтись з Його вченням а навіть прочитати всі чотири Євангелії. Щоб стати учасником Божого Царства потрібно сповнювати Божу волю, яку голосить Спаситель. Не вистарчить вибрання, потрібно власного активного заангажування у своє спасіння.
Це дуже важне повчання. Якщо Бог покликав Новий народ, залишаючи той, який був покликаний і вибраний як перший, то може покликати собі також і тепер інший Новий народ, якщо ми виявимось негідними Божого вибрання, невірними та невдячними. Таке було вже в історії. Зникали цілі християнські народи а на їхнє місце були покликувані нові. Немає запевнення, що наш народ залишиться довічно християнським. Спостерігаємо сьогодні явище, що старі християнські народи Європи повторно стають поганськими. Відходять від віри в Ісуса Христа, Спасителя. Старий Європейський континент розминається зі своїм християнським покликанням. Може і справді колись забракнути в Європі християн, але християнство може жити новим життям в інших частинах світу.
Це, що стосується народів, стосується також поодиноких осіб. Ми покликані стати учасником весільного бенкету з Царем – Богом та Його Сином, Ісусом Христом – Спасителем. Але ми зобов’язані також до власного заангажування у постійній боротьбі за Боже Царство. Про це потрібно нам завжди і всюди пам’ятати. Ми не є звільнені з обов’язку жити Євангелієм та з обов’язку зберігати Божі Заповіді, незалежно від часу та місця в якому приходиться нам жити. До цього зобов’язані місцеві члени нашої Церкви, але також і новоприбулі до Польщі вірні з України. Не можна взяти собі відпустки від християнського життя на час закордонних заробітків. Євангельський цар має дуже широкий жест. Запрошує на гостину і приятелів і принагідних людей, добрих і злих. Однак каже покарати того, який не вдягнув весільної одежі, тобто не вклав жодного зусилля у власне спасіння. Пам’ятаймо про відкрите серце Царя, але не забуваймо також про його караючу справедливість.
