Eparchia Wrocławsko-Koszalińska Kościoła Greckokatolickiego w Polsce

PL UA EN

Проповідь Владики Аркадія у Празник Різдва Пресвятої Богородиці в Білому Борі (19.09.2021)

Проповідь Владики Аркадія у Празник Різдва Пресвятої Богородиці в Білому Борі (19.09.2021)

Різдво Пресвятої Богородиці, 2021 р. Білий Бір

Слава Ісусу Христу!

Преосвященіший Владико Володимире,

Всесвітліші отці Митрати, всечесніші отці Декани, Парохи, сотрудники, отче дияконе, преподобні сестри,

Дороги прочани з цілої нашої Митрополії,

Дорогі у Христі!

На початку проповіді дозволю собі подякувати Владиці Володимиру за запрошення, за довіря. Хочу також владико привітати Вас з ювілеєм 25-ліття Єпархії. Це такий срібний ювілей. Дякую Вам Владико за цей період, коли міг я служити в Єпархії і допомагати Вам. Дякую Вам за дар Вашого служіння і за це, що на різний спосіб Ви також вчили мене, як добре виповнювати священиче служіння.

Дякую також усім Вам, яким я міг тут служити на Західному Поморії, всім вірним Валча, Щецінка, Піли, усім вірянам Кошалінського Деканату, з якими я був ближче звязяний. Усім також зі Слупського Деканату, де міг я послужити у Тайні покаяння та у Божому Слові. Хочу усім Вам подякувати за всі вітання з нагоди призначення мене Єпископом ольштинсько-ґданським. Це було дуже зворушливе для мене. Час пандемії не дозволив на таку велику радість, на великі торжества. Не дозволив на участь у торжествах 23 січня в Ольштині усім хто цього бажав. Не могли ми зустрітися в Ольштині, але відчував я таку духовну єдність. Але відчував я Ваші молитви, підртимку, таку звичайну людську радість. І сьогодні усім Вам хочу щиросердечно подякувати. Цей празник є для мене нагодою усів вам – подякувати за ті всі роки нашої спільної праці. Дуже дякую і запевняю про мою молитву.

Дорогі у Христі!

Митрополит Андрій Шептицький, яких відійшов у вічність в першій половині ХХ століття написав чимало письм, листів у яких повчав народ про Божі правди. Його послання не втратили на вартості, його слова постійно актуальні. У одному з таких послань наш знаменитий Митрополит Андрей Шептицький писав та вчив: „Зразкова постава батьків в християнському житті приносить багато добра дітям і цілий родині і цілому народові. Святе, чисте, здорове і щасливе родинне життя, це єдине дочасне щастя людини. Заохочув, щоб боронити родину перед злом. Казав – християнські батьки, Ваш дім є першою і найважливішою школою,  в якій діти мають навчитися любити Бога і людей.” (Пастирське послання з 1900 р. до духовенства та вірних).

У західних країнах Європи багато ховориться про це, що у них бракує дітей. Журяться за своє існування, існування своїх народів, але одночасно самі до цього довели. Ця свого роду криза має багато причин. Перша то консумпцийний спосіб життя – думати тільки за себе і не мати дітей. Другий це модель родини: двас плус одни – обмежуються тільки до одної дитини. Вкінці очевидно, що є такі, які, на жаль не можуть мати дітей. І це їх, батьків велика драма. У такому підході до життя бракує також відкриття на Божу волю супроти людини. Можна сказати, що людина драматично закривається на Бога. Там де немає радості з життя, появляється егоїзм, песимізм, фрустрація, брак любови до ближнього. Сучасна людина вважає, що свобода без Бога, це найкраща дорога. Але свобода без вартостей провадить до занепаду. Тільки життя з Богом вчить правдивої свободи.

Папа Венедикт XVI-сеньор в опублікованих нотатках в 2019 р. писав: Світ без Бога може бути тільки сівтом без значення. Бо звідки взялося все, що існує? Хай там як, воно не мало б жодної духовної підстави. Просто є, і не має ані цілі, ані сенсу. Тоді немає жодних стандартів добра чи зла. Тоді переважає лише те, що є сильніше. Влада тоді – єдиний принцип. Правда не береться до уваги, її практично не існує. Тільки тоді коли речі мають духовну причину, коли хтось їх прагне і планує, тільки тоді, коли існує Бог Творець, який є добрий і хоче добра, також і людське життя може мати сенс. (…) Ми самі повинні навчитися визнавати Бога фундаментом нашого життя замість оминати Його як якийсь нереальний шаблон.

Сучасний стан світу узалежнений від стану нашої людяності, від нашої релації з Господом Богом і наших взеємних відносин, тих всіх, які з`єднані з Ісусом Христом, який є для нас досконалим чоловіком. Цей стан узалежнений також від цього, як ми віднаходимо себе у Церкві, в якій дає себе нам сам Ісус Христос, і який з нами аж до кінця світу. Світ узалежнений від стану нашого християнства.

Папа Франциск сказав, що людина, яка шукає Ісуса Христа, але поза Церквою, тратить час. Це дорога, яка до нічого не допровадить людини. Може провадити лише до розчарування. Такі розчарування люди неодноразово переживають навіть у моментах найбільшого життєвого успіху. Це виразно показує нам, що метою і сенсом життя не може бути тільки спання, споживання їжі, робота, матеріальні турботи, пошук слави. Кінцевою метою і сенсом життя не може бути навіть людська любов, дружба, подружжя, сімя, батьківство чи материнство. Будь-яка людська любов, позбавлена глибшого джерела, у момент конфлікту, кризи чи зради породжує нестерпні біль і страждання.

Дорогі у Христі!

Сьогодні відзначаємо свято Різдва Пресвятої Богородиці. Ми підчеркуємо тим святом важливість довіря до Бога і народження дитини у людей, яким вже здавалось, що не досвідчать такого чуда, радості з приходу на світ їх дитини. Сьогоднішнє свято, це свято життя. Народження дитини, це велика вартість, це свідоцтво, що людина відкрита для життя, що має бажання виповнити Божу волю, яка записана на сторінках Святого Письма, напочатку Старого Завіту, в Книзі Буття, коли то Бог благословив  сказав:  Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі (Буття, 1,28). У цьому святі бачимо, як здійснюються молитовні прохання Йоаким та Анна. У цьому вимірі життя, відкритими на Божу волю є батьки Марії.  Вони є світлом і образом довіря. Не зневірилися, але приходили до Бога і молилися. Батьки святої Марії були побожними людьми, плекали молитву й не прив’язувалися до багатства, котре посідали. Життям святих була молитва, в котрій вони освячувалися, черпали силу до терпіння, вчилися прощати, бути щедрими, покірними, простими людьми.

Тому й думаю нам також треба оновлювати питання молитви в нашому житті.  Бо навіть Син Божий часто молився і не тому, що цього потребував – він Бог. Його бажанням було навчити нас молитися до його Небесного Отця. «І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися на самоті». Хтось може сказати, що молитва – прерогатива духовних осіб, а ми і так маємо багато справ, клопотів, на молитву не вистачає час. Можливо знеохочуємося, тому що не бачимо ефективності нашої молитви. Можливо небагато має спільного з нашими теперішніми проблемами і болячками. Але хіба тільки духовні особи потребують спасіння? «Кожний, хто призове ім’я Господнє, спасеться», повчає апостол Павло(Рм. 10,13).

Бог сотворив усіх нас такими, що потребуємо відпочинку, їжі, сну. Він знає про наші життєві клопоти, отже не думаймо, що він нічого не розуміє в наших щоденних турботах. Ми – творіння його рук. Тому знає нас і знає, що ми, крім того всього потребуємо духовної їжі та одягу, інакше наш дух стане мертвим. Є багато причин, через котрі молитва може не вдаватись: брак місця, часу, багато шуму, важко розпочати, нудно від молитви, фізична втома, неохота.  Потрібно розібратись, що насправді нам заважає і усувати ті причини, котрі залежать безпосередньо від нас.

Ми повинні наповнювати свій розум роздумуваннями про Бога, щоб не дати йому можливості наповнитись злими думками, а таким чином руйнується й робота диявола. Думаю, що і ті, у яких проблеми в особливий спосіб повинні приходити до Господа Бога і просити о поміч. Щоб не було таких місць без Бога, постійно треба заносити молитву до Господа Бога. Тим світлом на землі була Пресвята Богородиця і тому величаємо сьогодні її народження.

Перші люди, що жили в раю з Богом, не усвідомлювали до кінця щастя, яке дає їм життя з Богом, люблячим Небесним Отцем. Тільки попавши через гріх в неволю злобного диявола, який знущався над людьми, вони зрозуміли те щастя, що дає їм життя з Богом. В людей росло бажання знову повернутися до життя з Богом. Вкінці Бог у своєму задумі вибрав єврейську дівчину, щоб вона стала матірю нашого Спасителя. В цей спосіб виповнюється Божа заповідь, що Бог не залишить людей.

Кожен із нас через своїх батьків отримав від Господа дар життя. Це означає, що ми народилися з Божої любові, що Він хоче, аби ми існували. І кожна людина як витвір Божої любові є неповторною, єдиною; кожна людина має призначення чи якесь особливе запрошення від Господа Бога посісти певне місце в людській спільноті і на тому місці за допомогою всіх інших Господніх дарів терпеливо виконати своє завдання. Життя це велика святість і тому кожний з нас повинен докладати багато зусилля, щоб його захищати та зміцнювати добром.

Дорогі у Христі!

Папа Франциск сказав, що маємо тепер час Богородиці. ЇЇ прихід на світ визначує також і нам напрямок життя. Ми маємо від Неї набрати того, що найкраще віддає риси її вдачі, що найкраще допоможе нам слухати Бога і виповнити його волю супроти нас в нашому житті.   Слухання, рішучість, дія – три слова, які за словами Папи Франциска підсумовують поведінку Пресвятої Богородиці. Три слова, які «також нам показують дорогу».

Дорогі у Христі!

У цей складний час ми шукаємо для себе підтримки. Думаю, що свято Різдва Богородиці вписується в такий знак надії. У цьому святі віднаходимо для себе такі лова: Духа не гасіть! Різдво Богородиці  пригадує нам, щоб ми вміли з довірям приймати запрошення від Господа Бога. Батьки Марії виявили велику покору.

Запитаймо себе, чи і ми вміємо приймаємо з покорою Добру Новину в тому до чого ми покликані: в священичому або чи то в подружньому та родинному житті? Як я своєю щоденною поставою відповідаю на це?

Життя це дар. Вміймо це життя будувати на добрих вартостях. Не шукаймо тількі свого, але бажаймо добра нашого ближнього. Можемо життя прийняти з радістю, але також можемо і його відкинути. Все залежить від нас. Бог дає нам свободу, щоб ми самі вирішили, що хочемо зробити з нашим життям. Життя, це великий талант. Задбаймо, щоб його розвивати якнайкраще.

Св. апостол Павло у своєму листі до Ефесян пише ост так: „Відкинувши брехню, говоріть кожен правду своєму ближньому; ніяке погане слово нехай не виходить з ваших уст, лише гарне, що може збудувати в потребі, і що вийшло б на користь слухачам; Будьте добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив.”

Вибераючи  Бога людина завжди стає мудріша і богатша в духовні вартості. І саме на них ми маємо будувати наше життя. Не шукаймо того що відводить нас від Господа Бога, але того, що нас наближує до Нього.  Бог запрошує, а ми вміймо  не змарнувати того нашого людського покликання. Бог запрошує нас вибирати добро, вибирати спасіння, бо зло появляється там де немає Бога в людині. Бог вибирає нас, щоб ми молилися, щоб ми несли надію. Маймо в собі силу, щоб відкриватися на Божу правду. Вона вимоглива, але завжди виходить на користь нашій душі. Вона вчить нас пошани до себе. Тоді є любов а не ненависть. Починаймо то від своїх родин.

Дорогі у Христі!

Ще раз на закінчення Митрополит Андрей Шептицький.  Заохочував та ставляв запитання: як будувати рідну хату. Це його питання повертає і сьогодні. Певно можна використати чужі проекти, але вони надалі будуть чужими. Такий дім  потребує фундаменту, який саме починається з віру в Бога та віднайдення свойого місця в церковній спільноті. Митрополит наголошував на те, пригадував, тому і називали Його Добрим Пастирем а також і символічно Українським Мойсеєм, який провадив українців греко-католиків через пустелю культурного та духовного знищення, що панувало на Україні.

Дух  жертви в родині для Бога і своєї Церкви є дуже важливим чинником у вихованні дітей. Майбутнє Церкви і народу залежить від того, як будемо виховувати дітей, нашу молодь. Потреба і жертви і любови Божого слова. А сьогодні, думаю, поняття – жертва для Церкви і народу стає дуже чужим словом.  Дух матеріялізму й секуляризму щораз більше й більше проникає в наші родини, тому щораз менше й менше маємо молоді, охочої на жертву й посвяту для Бога, своєї Церкви й народу. Сьогоднішнє свято пригадує нам, щоб ми користаючи з усього, не занедбали виховання на основі Божого слова і також молилися за покликання в нашій Церкві.

Наше виховання починаймо з Церкви і рідної хати, це є мій особистий обов`язок, як і кожних батьків. Це наша, моя, кожного з нас зокрема  відповідальність. Божий Закон вчить шанувати своє, то що рідне, але також шанувати чуже. Хай наше життя буде життям з Богом, а коли падаємо то пам`ятаймо що Бог дає нам своє милосердя. Бажаймо собі і знаходьмо час на слухання Божого голосу, а тоді завжди досвідчимо милосердя. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Dodaj komentarz

Close Menu