НЕДІЛЯ СИРОПУСНА, ПРОЩЕННЯ. ЩО ТАКЕ „СИРОПУСТ”? ОБРЯД ПРОЩЕННЯ В СИРОПУСНУ НЕДІЛЮ
Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє лице. – Мт. 6, 14 – 21.
Сьогодні за календарем вже сиропусна неділя. Вона завершує наше приготування до Великого посту. Євангеліє цієї неділі своїм змістом підсумовує всі духовні поради цього приготування під час усіх попередніх неділь і вказує на основне завдання посту: це передусім внутрішня переміна людини, зміцнення зв’язку з Богом, котрі приведуть нас до основної мети посту і мети всього життя – з’єднання з Воскреслим Христом.
У цій недільній Євангелії Ісус Христос навчає, що піст не означає: нічого не їсти, не пити, не танцювати. Це було б дуже спрощене і примітивне розуміння посту. Піст, який ми починаємо завтра, не є якимось дієтичним ритуалом. Стримання в їжі є знаком того, що ми відмовляємося від всього, що нас робить спільниками в ділах злого духа. Справді постити, означає покинути його діла темряви та стати учасниками Божого життя любові.
Церква розпочинає Великий піст такими словами молитви: „Почнімо радісно час посту! Віддавши себе подвигові духовному, очистьмо душу, обмиймо тіло і стримуймося в їжі, і від усяких пристрастей, насолоджуючись духовними чеснотами. Зростаючи в них любов’ю, сподобимося всі побачити всечесні Страсті Христа Бога і святу Пасху в духовній радості”. (Стихира вечірні у сиропусну неділю).
Правдивий піст, це зміна серця людини, його відкритість на Бога і ближніх в дусі любові. Цю зміну духа Ісус подає у вигляді двох образів: намастити голову – тобто просвітити розум, наповнитись Божим світлом правди, Його дарами; умити лице – означає, що внутрішня зміна душі повинна проявитися також на зовні людини, у її вчинках, має відбутися зовнішня зміна поведінки, потрібно творити діла любові і милосердя, як знак справжньої подібності до Бога душі і тіла.
Зміна життя залежить від зміни духа, моралі людини, як казав Христос: „З повноти бо серця уста промовляють” (Мт. 12, 34). Проявами нового духа людини є скромність бажання, щирість, відкритість, покаяння, діла любові. Це наново віднайти роль і місце Бога у своєму житті. Зміна духа, це зміна мотиву вчинків: християнин повинен навчитися керуватися у житті не духом користі чи страху, а любові Бога і добра душі.
Ще одною важливою умовою і ознакою зміни серця, про яку згадує Христос, є прощення, тобто звільнення душі від тих внутрішніх перешкод (гніву, заздрості, підозри і т. д.), які порушують цю відкритість душі перед Богом, порушують доступ Божої ласки до неї і не дозволяють змінювати наше життя.
Тому прощення нам потрібне не для того, що без нього Бог нам не зарахує Великого посту, але задля власного добра, освячення, відкритості на Бога і його ласку, яка дає силу до духовної боротьби.
А обновлення, відкритість душі на Бога дає людині в кінці посту особливий скарб, дар Воскреслого Христа – джерело нового вічного життя.
У сирітському притулку був гарний образ, що зображував Благословляючого Христа. Одного разу вчителька після короткого пояснення запитала дівчинку: „Скажи мені, а чому Спаситель має простягнуті руки?” Вчителька сподівалася, що дівчинка відповість: „Він бажає благословити”. Але вона дала таку відповідь: „Бо Він бажає щось мені дати”. Очевидно, так дівчинка збагнула таємницю простягнутих рук Христових. Тож коли бачимо Христа, Який благословляє, Він, простягаючи свої руки, не тільки промовляє: „Прийдіть!”, але також: „Візьміть!” А що ж він хоче нам дати? Насамперед, спасіння, а відтак – все те, що потрібне для побожного життя…
Отож Великий піст є найкращою нагодою для обновлення душі. Це час переміни, навернення, обнови на краще. Це час молитви за себе, за інших, за народ і Церкву, просити прощення для себе, а також прощати іншим. Свята Церква у цьому часі буде безнастанно стукати до наших сердець, торкатися струн сумління кожної людини, щоб примирити її з Господом Богом через щиру Святу Сповідь.
Скористаймося із цього важливого часу, який кожного року приходить до нас, щоб очистити наші душі, щоб ми всі стали гідними дітьми Божими і спадкоємцями щасливої вічності!
о. Михайло Чижович, редемпторист
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО РИМЛЯН 13, 11 – 14, 4.
Браття, тепер ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували. Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчиники темряви й одягнімось у зброю світла. Як день, поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварні та заздрощах; але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло в похотях.
Слабкого у вірі приймайте, не вступаючи з ним у суперечки. Один вірить, що можна все їсти, а слабкий їсть городину. Хто їсть, хай тим, що не їсть, не гордує; а хто не їсть, хай того, що їсть, не судить, бо Бог його прийняв. Ти хто, що чужого слугу судиш? Своєму господареві стоїть він або падає; але він стоятиме, бо Господь може підтримати його.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 6, 14-21.
Сказав Господь: Коли ви прощатимете людям їхні провини, і Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, і Отець ваш небесний не простить вам провин ваших.
Коли постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє лице, щоб було видно людям, що вони постять. Істинно кажу вам: вони вже мають свою нагороду.
Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє лице, щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що в тайні; і Отець твій, що бачить у тайні, воздасть тобі.
Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробаки нищать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ні хробаки не точать і де злодії не проломлюють стін і не крадуть.
Бо де твій скарб, там і твоє серце буде.
Рм. 13, 11 – 14, 4. «Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла»
Апостол Павло говорить категорично, щоб ми відкинули діла темряви. Якщо задуматись, то зрозуміємо, що кожне, навіть найменше, діло темряви віддаляє нас від світла! А часто в житті ми дозволяємо собі на двозначні вчинки, на двозначні слова. Не виконуємо домовленостей, дозволяємо собі прогрішення, гріховні думки, слова. І це все нас підточує. Одна думка до іншої приходить і складає велику проблему, один вчинок допасується до другого і починаються великі труднощі в нашому житті.
Ніколи і в ніякий спосіб не можемо погодитись на найменший гріх. Маємо одягнутись у зброю світла і завжди поступати за голосом Божим, за своєю совістю. Тільки так зможемо бути справжніми воїнами Божими.
Мт. 6, 14-21. «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш Небесний простить вам».
Відповідно до фізіології наші очі розташовані так, щоб бачити інших людей і всю перспективу. Тому побачити себе складніше, а без дзеркала практично неможливо. Подібно й з нашими «духовними очима»: ними дуже добре бачимо інших, як вони живуть, де помиляються, чим ображають нас, але значно менше бачимо себе, що більше – часто замість подивитися на себе в істині, ми здебільшого ідеалізуємо себе.
Ми дуже вимогливі до ближніх, засуджуємо їх, немовби прокурори, але водночас дуже поблажливі до себе, виправдовуємо себе, як адвокати. Але перед Богом всі ми однакові й рівні, незалежно від становища, в якому перебуваємо. І чия правда, а хто помиляється, Бог бачить незалежно від того, як бачимо це ми.
Важливо, щоб кожен із нас пам’ятав, що ми всі подібні у своїй боротьбі з недоліками, вадами, проблемами й труднощами. Коли я падаю, то шукаю розуміння в очах інших, – так само й інші, зазнавши упадку, очікують від нас поблажливості.
Стараймося ставитися до інших так, як ми хочемо, щоб вони ставилися до нас, і в такому смиренні Бог, як у дзеркалі, покаже нам те, чого ми не можемо побачити самі.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Що таке „сиропуст”?
Свята Церква, помалу готуючи нас до посту, у М’ясопусну неділю наказала не їсти м’ясні страви. У часі сиропусної або сироїдної седмиці Церква дозволяє споживати тільки молочні страви. Та в Сиропусну неділю треба й від цих страв відмовлятися. Звідси й назва „сиро-пуст”, тобто відпущення сира. Цей тиждень називався в народі сирний або масляний, а Сиропусна неділя мала назву пущення, тобто утримання від усіх молочних продуктів. У цю неділю в нас справляли „запусти”, тобто останні передпісні забави.
У Західній Європі наші „запусти” називалися „карнавалом”, що означало те саме, що й м’ясопуст, від італійського „карне-вале” — дослівно: прощай м’ясо! У латинській Церкві Великий піст починається щойно в середу нашого першого тижня посту, у т. зв. Попільну середу, коли посипають голови попелом на знак покути. До того дня в латинській Церкві ще можна їсти м’ясо й робити забави, що подекуди бувають дуже гучні.
Практика сиропусного тижня і неділі дуже давня. Про неї згадує вже олександрійський патріярх Теофіл († 412), а перед тим установлена М’ясопусна седмиця й неділя. Синаксар на сирну суботу каже, що, на думку декого, сиропусний тиждень став законом за грецького цісаря Гераклія (610-641). Той шість літ воював з перським царем Хозроєм і дав обітницю, що коли виграє війну, то не буде їсти м’яса цілий тиждень перед Великим постом.
У суботу перед Сиропусною неділею свята Церква, щоб дати нам приклад і заохотити до посту й покути, відзначає пам’ять усіх святих мужів і жінок, що від найдавніших часів провели своє життя в молитві, пості й покуті. Тут передовсім ідеться про тих, хто протягом віків жив життям посту й покути чи то по монастирях, чи на пустині одинцем.
Богослужба Сиропусної седмиці прибирає щораз більше пісний вид, особливо в середу, п’ятницю і в неділю при кінці вечірні. У вівторок на вечірні вже починаються поклони, що тривають цілий піст.
ОБРЯД ПРОЩЕННЯ В СИРОПУСНУ НЕДІЛЮ
У давнину в монастирях Сходу був гарний звичай: відбувати обряд взаємного прощення в Сиропусну неділю. Цей обряд виконувався ввечері після скромної вечері. Усі монахи у присутності вірних просили один в одного прощення за свої провини, обіймалися і давали поцілунок миру. Миряни також просили один в одного взаємне прощення. Подекуди при обряді прощення співали стихири Пасхи: „Пасха священная нам днесь з’явилася… „. Остання стихира закінчується закликом до взаємного прощення: „… і друг друга обіймім! Промовмо: „Браття”, — і тим, що ненавидять нас; простім усе… „. Цей спів стихир Пасхи мав означати, що як у дні Христового Воскресення, так і тепер, на вступі до Великого посту, треба один одному все пробачити задля Христа, що задля нас постив, терпів і воскрес.
Цей дуже зворушливий обряд прощення зберігався ще в Києво-Печерській Лаврі до часу приходу влади комуністів. І тут усі монахи мали спочатку скромну передпісну вечерю. Потім усі, настоятелі й звичайні монахи, одягалися в монаші мантії і йшли до церкви. Усі настоятелі Лаври, від найвищого до найнижчого, ставали поряд посередині церкви, а вся братія Лаври, яких кількасот осіб, підходили до настоятелів, падали на коліна один перед одним і зі словами: „Прости мені, Отче”, — чи — „Прости мені, Брате”, трикратно цілували один одного. А митрополичий хор співав при тому стихиру з великої вечірні Сиропусної неділі: „Сіде Адам прямо рая, і свою наготу ридая плакаше… „. Після обряду прощення всі мовчки розходилися.
Справді, яке велике значення для нашого духовного життя мають ті чотири передпісні неділі. Хто разом з митарем бився в груди й учився від нього покори; хто з притчі про блудного сина навчився довір’я до Божого милосердя; хто в М’ясопусну неділю з розважання про Страшний Суд набрав боязни перед Божою справедливістю, яка так сильно діткнула наших прародичів, про що говорить Сиропусна неділя, — для того тепер піст не буде страшний. Він радше буде для нього потребою його серця й душі. Він тепер сам бажатиме постити й бити поклони, знаючи, що молитва, піст і жаль за гріхи найкраще приготує його душу до зустрічі світлого празника Христового Воскресення.
o. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд
Стихири на „Господи, взиваю я”
Творець мій і Господь,* узявши земний порох,* оживив мене життєдайним подихом* і вшанував як начальника* всього видимого на землі,* та співжителя ангелів.* Але підступний сатана,* послужившись амієм як орудником,* обманув їжею, відлучив від Божої слави* і віддав смерті в глибинах землі.* Ти ж, як Владика добросердий,* знову призови мене.
Боготканну одежу скинули ми, окаянні,* за намовою ворога,* переступивши, Господи, твоє божественне веління;* у смоковне листя та в шкіряну одежу ми зодяглися;* нас засуджено в поті гіркий хліб добувати,* а землю проклято,* щоб нам родила будяки й тернину.* Але ти, воплотившись останніми днями з Діви,* призови нас і знову введи в рай.
Раю всечесний, преславна красо,* Богом створена оселе,* безконечна радосте й насолодо,* славо праведників, пророків окрасо* і святих житло! Шумом листя своїх дерев моли Творця всього,* щоб відчинив нам брами, які ми зачинили переступом,* та сподобив нас спожити з дерева життя* і прийняти радість, якою ми раніш насолоджувалися в тобі.
Сидить Адам навпроти раю, ридаючи,* й оплакує свою наготу:* Горе мені, обманеному й окраденому,* та й обезславленому лукавою спокусою!* Горе мені, що через свій нерозум став нині нагим і бідолашним!* О раю, вже не скуштую твоєї насолоди,* вже не побачу Господа Бога мого і Творця!* Піду бо в землю, з якої взятий!* Щедрий і милостивий, благаю тебе:* Помилуй мене упалого.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар воскресний, глас 4:
Світлую воскресіння проповідь* від ангела взнавши, Господні учениці,* і прадідне осудження відкинувши,* апостолам, хвалячися, мовили:* Повалилася смерть, воскрес Христос Бог,* даруючи світові велику милість.
Слава: Кондак Тріоді, глас 6:
Премудрости наставнику, розуму подателю,* немудрих учителю і нищих захиснику,* утверди, врозуми серце моє, Владико.* Ти дай мені слово, Отче Слово,* бо оце устам моїм не забороню, щоб звали Тобі:* Милостивий, помилуй мене, падшого.
I нині: Богородичний, глас 6:
Заступнице християн непостидна,* молитвенице до Творця незамінна,* не погорди голосами молінь грішників,* але випереди як благая з поміччю нам, що вірно співаємо Тобі:* поспішись на молитву і скоро прийди на моління,* заступаючи повсякчас, Богородице, тих, що почитають Тебе.
ОБРЯД ВЗАЄМНОГО ПРОЩЕННЯ
Після Заамвонної молитви
С.: Благословіть, брати і сестри, і простіть мені грішному, чим згрішив я в цей день і по всі дні життя мого словом, ділом, думкою і всіма почуттями моїми.
Л.: Нехай Бог простить і помилує тебе, чесний отче. Благослови і прости, чесний отче, і нам грішним провини наші добровільні і недобровільні.
С.: Помолімся за тих, що ненавидять нас, і за тих, що нас люблять.
Л.: Бог нехай простить і помилує.
Всі: Отче наш … .
Після молитви Отче наш усі нехай подадуть собі руку на знак взаємного прощення і одержать благословення на закінчення Божественної Літургії.
о. Петро Фостик
