Слава Ісусу Христу!
Всечесніші Отці, Преподобні Сестри,
Дорогі у Христі Сестри і Брати,
Сьогодні, за юліянським календарем, вже ІІ Неділя Великого посту. Одночасно сьогоднішній день це вже також 25-ий день жорстокої війни на українській землі, викликаної збройною агресією російських військ на вільну та незалежну Українську Державу.
Дуже сердечно вітаю всіх присутніх сьогодні в нашому Вроцлавському соборі на цій Божественній Літургії св. Василія Великого. Особливо сердечно хочу привітати всіх, хто опинився на Долішній Сілезії та у її столиці – Вроцлаві, як втікач перед жахіттям війни в Україні. Радіємо Вашою присутністю та спільною з нами молитвою, хоча ця радість була б напевно дуже більшою, коли б українські міста не були обстрілювані, коли б не падали на них російські бомби та коли б не гинули там люди. Хочу заявити, що для цілої нашої єпархіяльної та парафіяльної спільноти Ви є не тільки мило баченими гістьми але просто братами і сестрами, яких зустрічаємо з радістю та з відкритим серцем. Пам’ятаємо у молитвах за Вас, за тих, хто залишився сьогодні на пораненій і окривавленій українській землі. Пам’ятаємо особливо за тих, хто захищає Батьківщину, будучи готовими віддати за неї навіть і своє життя. Всіх ще раз дуже сердечно вітаю.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Традиційно, у ІІ Неділю Великого посту читаємо фрагмент Євангелія від Святого Євангелиста Марка з початку другого розділу. Це розповідь про оздоровлення Христом розслабленого чоловіка, якого принесли до Спасителя якісь чотири мужчини. Не знаємо нічого більш точнішого про них. Мабуть були це або якісь його свояки, або товариші, які не могли вже дивитись на недолю цієї людини. Євангелист говорить, що хворий був розслаблений, тобто з причини своєї недуги не підносився вже з ліжка. Був лежачим. Був повністю узалежнений від допомоги, яку могли надати йому інші. Можемо уявити собі його нещасну долю. Навіть сьогодні, коли людина неспосібна піднестись сама з ліжка, опіка над нею є дуже важкою та складною. А що ж говорити про медичні стандарди дві тисячі років тому? Без сумніву цьому розлабленому чоловікові мусіло бути дуже важко. Важко напевно було також і тим, які ним займались.
Чотирьох мужчини вирішило скористати з нагоди, що до їхньої місцевості прибув мандрівний Вчитель, про якого чули, що він має силу та владу оздоровляти недужих та попробували шукати порятунку для свого нещасного товариша. Мабуть вело їх відчуття милосердя та скривана надія, що цим самим зможуть допомогти не тільки хворому, але також і собі. Бо, якщо хворий оздоровіє то не буде потребувати вже нічиєї опіки та сам зможе себе утримати.
Перешкодою до практичного здійснення цього задуму був великий натовп людей, який зібрався в хаті та біля неї і не хотів пропустити ближче Христа чотирьох мужчин, які на ношах несли розслабленого. Кожний думав тільки про себе самого, щоб краще бачити і чути Христові слова та щоб самому допхатись ближче Вчителя і може навіть скористати з Його божественної сили оздоровлення. Тому чотирьом мужчинам не вдалось донести хворого перед Христа. Здесперовані вирішили вийти разом з хворим на пласку стелю дому, частинно розібрати її та спустити хворого прямо перед Вчителя. Що задумали те й зробили. Заскочили тим самого Христа. Власне з огляду на їхню десперацію та передовсім з огляду на їхню глибоку віру Христос найперше заявив, що відпускає розслабленому гріхи а опісля, щоб підтвердити, що має силу це зробити, також привернув йому здоров’я тіла: кажу тобі: встань, візьми своє ліжко і йди додому (Мр. 2, 11). І як каже дальше Євангелист Марко: Устав той і зараз же взяв ліжко, й вийшов на очу всіх; і дивувалися всі, хвалили Бога й казали: – Ніколи ми такого не бачили (Мр. 2, 12).
Євангелист Марко виразно зазначує, що Христос був найбільше вражений поставою чотирьох мужчин, яким вдалось з великим зусиллям донести до Нього розслабленого чоловіка. З причини їхнього заангажовання та великої віри, виходить напроти їхнім очікуванням: Ісус, уздрівши їхню віру, каже до розслабленого: – Сину, відпускаються тобі твої гріхи (Мр. 2, 5). Привернувши хворому здоров’я душі щойно опісля привертає йому також фізичне здоров’я.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Нащодень, у звийчайному часі, радше рідко маємо можливість бути свідками такої безінтересовної людської жертовності. Дуже часто люди поводяться як цей натовп довкола хати в якій навчав Христос. Буває, що людина думає тільки і виключно про свою вигоду, про свій спокій та про свій партикулярний інтерес.
Однак кілька останніх тижнів, особливо в Україні, у Польщі а також в багатьох інших країнах світу, показало зовсім інший, дуже позитивний, образ людини. Маю на думці ставлення людини до людини в контексті війни в Україні. З причини війни, викликаної російською агресією, кілька мільйонів українців були примушені покинути свою рідну землю та свій дім і втікати в чужі краї, щоб рятувати те, що мають найцінніше, тобто своє життя.
Від 24 лютого цього року у Польщі опинилось понад два мільйони воєнних втікачів з України. Кілька додаткових мільйонів людей зі Сходу України опинилось в Галичині, на Заході України. Були там прийняті дуже щиро та сердечно. Несподіваний зріст числа населення на Заході України спричинив, що в деяких регіонах Галичини почало навіть бракувати харчів, так для місцевих, як і для новоприбулих. В тамті околиці, були відправлені з Польщі, в тому числі також з Вроцлава, окремі транспорти з харчами для потребуючих людей.
Протягом останніх днів ми також бачимо, що до воєнних втікачів з України дуже відкрито та тепло ставиться населення у Польщі а численні добродійні установи, так церковні, як і мирянські, несуть допомогу всюди там, де вона потрібна. Це стосується так поляків, як також українців, які приймали та дальше приймають під свій дах воєнних втікачів. Дивлячись на людське нещастя громадяни Польщі а також громадяни України, яку прибули до Польщі скоріше, дають пристановище цілим українським родинам. Також численні наші родини, так у Вроцлаві, як теж у цілій Польщі, приймають під свій дах воєниних втікачів. Таких родин, які діляться з іншими всім, що мають, є дуже багато. Їм належиться сьогодні щира подяка та признання.
Потреби, головно тих, які втікали безпосередньо перед російськими обстрілами, часто тільки в тому, у що були зодягнені, дальше є дуже великі. Потрібним є не тільки гідний дах над головою, але в довшому плані передовсім потрібна буде праця, яка б дозволила воєнним втікачам утримати себе і цілу свою родину. Потрібна є школа для дітей та садочок для наймолодших. Потрібними є також особи, які допомогли б новоприбулим все це полагодити у новому та чужому для них середовищі. Дальше потрібні є також матеріальні пожертви в цьому числі харчування, одяг та медикаменти, головно такі, які допомагають тамувати кров та закривати рани.
Дякую всім, хто вже заангажувався у несення допомоги потребуючим. Не знаємо як ще довго буде тривати в Україні війна. Сьогодні Україна, разом зі своїм народом подібна є до розслабленого чоловіка з сьогоднішнього Євангелія, який потребує допомоги других людей, щоб станути перед Христосм, який має владу і силу визволити з його душевного і фізичного нещастя та біди.
Варто звернути увагу на те, що розслабленого принесло до Христа чотирьох мужчин а не одна особа. Вони діяли спільно. Тому теж їхній задум став успішний. Одна людина не змога б успішно довести цього нещасного чоловіка перед самого Христа. Також і сьогодні Україна та її народ потребують різної допомоги, з різних джерел. Ширина цих потреб є дуже велика. Кожний, хто буде старатись бодай щось зробити, буде вписуватись в колективну дію на користь України, в її перемогу, подібно, як цих чотирьох мужчин, яким спільно вдалось принести розслабленого перед лице Спасителя, Переможця зла.
Щоб однак така постава була можливою у щоденному житті, потрібно постійно плекати і розвивати в собі любов Бога і ближнього, потрібно мати чітке розрізнення добра і зла, правди і брехні, любові і ненависті, миру і злоби проти другої людини. Якщо цього не буде в нашому серці, можемо залишитись сліпими та остаточно, дивлячись не бачити та не мати справжньої оцінки того, що діється у світі, в цьому також в Україні. Сьогоднішня дійсність показує, що, нажаль, така постава є можливою.
Всім нам, особливо Україні, бажаю, щоб несправедлива та жорстока війна на українській землі, чимскоріше закінчилась. Бажаю, щоб кожний з втікачів міг повернутись на рідну землю а найкраще також у рідний дім, якщо він не зруйнований. Бажаю, щоб не мусіли гинути люди, ані цивільне населення, ані також ці, хто захищає свою землю. Бажаю перемоги, яка буде гарантом справедливого миру в Україні.
Ми всі, які на даний час не досвідчаємо жахіття війни, пам’ятаймо, щоб наслідувати чотирьох мужчин з сьогоднішнього Євангелія, які спільним зусиллям дали нещасному, розслабленому, хворому чоловікові увільнення від недуги та причинились до створення йому можливості спокійно і щасливо прожити решту свого життя. Нехай на цьому шляху всіх щедро благословить Господь.
Слава Ісусу Христу!
