Притча Ісуса Христа про милосердного самарянина дуже багата на різні біблійні символи. Тим самим її слова мають глибоке духовне значення, несуть нам важливу науку для нашого духовного життя. Відповідаючи на запитання законовчителя – хто мій ближній?, словами цієї притчі Ісус дав практичну і повну відповідь. Він пояснив не лише хто є моїм ближнім, а також як потрібно любити ближніх.
Перше, на що потрібно звернути увагу, це місце, де відбувається подія, про яку розповідає притча. Чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, тобто з Божого міста у світ. На цій дорозі його тяжко побили і пограбували розбійники. Через деякий час тією самою дорогою ішли священик і левіт. Побачивши потерпілого чоловіка, вони пройшли мимо. На перший погляд священик і левіт не зробили нічого злого потерпілому, але й не зробили нічого доброго.
Хоча євангеліст Лука не уточнює мети їхньої подорожі, правдоподібно вони верталися із служіння в Єрусалимському храмі, до дому, від Бога до світу. І що ж відбувається? Ті, що були покликані і посвятилися служити Богові і людям, побачивши на своїй дорозі потерпілого, відмовилися надати йому першу невідкладну медичну допомогу. Їхня поведінка показала правдивий стан їхньої душі, що вони прославляли Бога лише устами, а не серцем, тому не побачили Божого образу в потерпілому, їхня побожність виявилася пустою, не принесла бажаних плодів любові і милосердя до ближнього. Цю правду потвердив сам Ісус своїми словами:
„О лицеміри! Добре про вас пророкував був Ісая: Оцей народ устами мене поважає, серце ж їхнє далеко від мене” (Мт. 15, 7-8).
З однієї сторони відмова священика і левіта допомогти потерпілому є оправданою, бо вони дотримувалися обряду чистоти. Адже ізраїльський закон забороняв дотикатися померлого чи крові, бо хто це вчинив, ставав нечистим, не міг молитися, доки не пройшов обряд очищення. Однак причина їхньої відмови криється в іншому – їхньому самолюбстві. Зберігаючи релігійну чистоту, священик і левіт насправді думали про себе, про власне добро і славу, ніж про Бога і ближніх, про добро своєї душі.
Натомість самарянин, котрим євреї погорджували, виявився більш побожним, ближче до Бога, бо думав і дбав про потерпілого.
Іншим прикладом фальшивої побожності є законовчитель, котрий започаткував сьогоднішню історію про самарянина. Законовчитель звернувся до Ісуса з важливим запитанням: „А хто мій ближній?” Однак вже сама форма цього запитання викриває його підступність і нещирість. Питаючи Ісуса, „А хто мій ближній?”, законовчитель насправді шукає в ближньому передусім певної особистої вигоди: неначе питає – хто може бути корисний, вигідний мені. Таким чином він не шукав нагоди кому би міг безкорисливо послужити, виявити свою любов людині і Богові. Словами притчі про милосердного самарянина Ісус показав, що законовчитель насправді не шукав правди а особистої вигоди. А дух Господньої заповіді Люби ближнього свого, як себе самого, говорить інше: а для кого я можу бути ближнім, кому я можу стати у допомозі, бути корисним. Божі заповіді навчають нас про особисту ініціативу людини, готовність самостійно виявляти добро: любити Бога і любити ближніх, першим спішити на поміч тим, хто цього потребує, а не шукати тих хто творить добро нам.
Історія самарянина пригадує, якою є правдива жертва і любов Богові: що тільки щира молитва буде вислухана Богом:
„Жертва Богові – дух скрушений: серцем скрушеним і смиренним Бог не погордить” (Пс. 50, 19) – навчає цар Давид з досвіду власного життя. Роздуми над притчею про милосердного самарянина відкривають нам три важливі науки.
Перше. Звернення самарянина до Ісуса із запитанням – „А хто мій ближній?”, є у певній мірі молитвою. Щоб наша молитва була вислухана, вона має бути щира і покірна, про що запевнює нас апостол Петро: „Бог гордим противиться, а покірним дає благодать” (1 Пет. 5, 5). Бо коли ми у молитві шукаємо певного добра у Бога, ми шукаємо Його самого, або відкидаємо Його своєю зверхньою поставою, чинимо безплідними наші звернення до Бога.
Друге. Спосіб, яким Ісус відповів законовчителеві на його запитання, показує, що ми знаходимо Ісуса не тільки в молитві, а також і в особі наших ближніх, зокрема в тих, що потребують нашої допомоги: „Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили” (Мт. 25, 40).
Третє. Шукаючи собі приятелів, люди природно вибирають добрих осіб, близьких собі за уподобанням, з котрими легко спілкуватися, приємно проводити час, від котрих маємо надію отримати якесь добро. Однак Бог створив всіх з любові і любить всіх однаково, не за зовнішньою ознакою, і хоче, щоб всі люди були його приятелями: „Називаю вас приятелями, бо все я вам об’явив, що чув від Отця мого” (Ів. 15, 15), адже Христос страждав і умер за всіх, що усіх спасти, вчинити учасниками своєї небесної радості: „Бог же показує свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками”. (Рим. 5,8). „Бог хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння істини” (1 Тм. 2,4). За прикладом Христа, як правдиві християни, учні і послідовники Ісуса Христа, ми повинні любити і допомагати всім, кого зустрічаємо у житті в якійсь потребі, у кожному віднайти образ і подобу Бога. Бо там де є поділ на вигідних і невигідних людей, там панує дух диявола, а Божий дух любові провадить всіх до з’єднання.
Наше життя подібне до бумеранга. Чим сильніше кинув, тим сильніше повернеться. Один маленький хлопчик в приступі гніву закричав до мами: „Я тебе не люблю!”, мама була розумною жінкою і сказала синові піти і вигукнути про це на подвір’ї, (а вони жили у гірській долині). Хлопчик побіг у долину і закричав: „Я тебе не люблю!” Луна відповіла: „Я тебе не люблю!”. Прибігає до мами і каже, що у долині сховався поганий хлопчик, який гукає, що не любить мене. Мама каже: піди і скажи, що ти його любиш. Хлопчик побіг вигукнув: „Я тебе люблю!”, і луна теж відповіла: „Я тебе люблю!” Наші слова і вчинки як луна – що говоримо і робимо – те до нас і повертається. Що людина сіє, те і буде жати.
Законовчитель, питаючи Христа, „А хто мій ближній?”, отримав набагато більше ніж просив. Ісус словами притчі пояснив йому не лише хто є нашим ближнім, а також показав як ми повинні любити наших ближніх, допомагати їм у потребі, незважаючи на особу. Отож, за прикладом Христа, стараймося щиро і в любові служити всім, єднаймося і зближаймося до Христа, а Господь наблизиться до нас, щедро поблагословить нас пізнанням і розумінням Божої правди, дарами Святого Духа, розумінням один одного, повнотою щастя божих дітей, яке панує у небі. Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
РЯД.: ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЕФЕСЯН 4, 1-6.
Браття, благаю вас я, Господній в’язень, поводитися достойно покликання, яким вам покликано, в повноті покори та лагідності, з довготерпіливості, терплячи один одного в любові, стараючись зберегти єдність духу у зв’язку миру. Одне тіло, один дух, як і ви були покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрищення! Один Бог і Отець усіх, що над усіма і через всіх, і в усіх.
АП.: ДО КОРІНТЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Браття, Бог поставив нас, апостолів, останніх, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем і світові, і ангелам, і людям. Ми нерозумні Христа ради, ви у Христі розумні, ми немічні, ви сильні; ви славні, ми без слави. До цього часу ми голодні і спраглі, і нагі, нас б’ють, ми скитаємось; ми трудимося, власними руками; нас ображають, і ми благословляємо; нас гонять, і ми терпимо; нас лають, і ми доброзичливі; ми стали сміттям світу, викидками всіх аж досі.
Пишу це не щоб осоромити вас, але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум. Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, але батьків небагато, я бо вас породив через Євангеліє у Христі Ісусі. Благаю, отже, вас: Будьте моїми наслідувачами, як і я Христа.
РЯД.: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 10, 25-37.
Одного разу законник підійшов до Ісуса, щоб випробувати і каже: – Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?
Ісус мовив до нього: – В законі що написано? Як там читаєш?
Озвався та й каже: – Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, всією душею твоєю і всією силою твоєї і всією думкою твоєї; а ближнього твого, як самого себе.
– Відповів тиси добре; – сказав він, – роби це і будеш жити.
Та що, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: – Хто мій ближній?
Ісус мовив, кажучі: Один чоловік зпустився з Єрусалиму до Єрихону і побив розбійників у руках, які обгорнули і побили тяжко, і пішли геть, залишивши його полумертвого. Припадково ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його, минув і пішов далі. Так само й левіт прибув на ту місце, глянув на нього і пройшов мимо. Але один самарянин, що був у дорозі, надійшов на нього і, побачивши його, змилосердився. Приступив він до нього, перев’язав йому рани, полив їх оливою та вином; потім посадив його на своє скотину, привів до заїзду і доглянув його. На другий день він вийняв два динарії, дав їх господареві та мови: доглядай його, а те, що витратить на нього більше, я заплачу тобі, коли повернусь.
Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тим, що впав розбійникам у руки?
Він відповів: – Той, хто вчинив над ним милосердя.
Тоді Ісус сказав йому: – Іди і роби ти так само.
АП.: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 9, 9-13.
В той час, ідучи звідтіля, Ісус побачив мимохідь чоловіка, на ім’я Матей, що сидів на митниці, і сказав до нього: – Іди за мною!
Той устав і пішов слідом за ним.
Коли Ісус був при столі в його домі, прийшло багато митарів і грішників, і посідали з ним і з його учнями. Побачивши це, фарисеї почали говорити його учням: – Чого ваш учитель їсть з митарями та грішниками?
Почувши те, Ісус озвався: – Здорові не потребують лікаря, лише хворі. Ідіть, отже, і навчіться, що значить: я милосердя хочу, а не жертву. Бо я прийшов кликати не праведних, а грішних.
Еф 4, 1-6. „Терплячі один одного в любові”
Ми завжди прагнемо, щоб змінилися ми, все для цього робимо. Також очікуємо, щоб інші змінилися, навіть намагалися змінити їх, якось їм допомагати, впливати, але часто це не дає якихось результатів. Інші так само прагнуть змінити нас, нам у чомусь допомогти, і також їм це не одразу вдається. Тому апостол вказує на цю площину відносин – терпіть одне одного в любові, терпеливо прийняти одне одного.
Це дуже важливо для наших відносин, бо Господь є довготерпеливим і довго терпить всіх нас. Господь не кидає прямо з неба каміння чи громи, коли ми чинімо якісь неправильні кроки, або ж робимо якісь гріхи. Він любить нас і очікує нашої зміни. Так само і ми повинні наслідувати Господу в наших відносинах – любов’ю покривай гріхи одних до одних, терплячи приймати одне одного, бо кожен з нас потребує часу, щоб змінитись, наближайтесь до Господа.
„Бог полюбив нас, коли ми були ще грішниками”, оттак стараймося приймати і любити ближніх, попри їхнім недосконалості!
Лк. 10, 25-37. „Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тим, що потрапив до розбійників у руки?” Він відповів: „Той, хто зробив над ним милосердя”
Напевно, не було такого дня в житті будь-кого з нас, коли б ми не мали нагоди чинити милосердя. Бог завжди посилає нам такі ситуації, де ми можемо виявити своє милосердя, тим самим уподібнюючись до Нього – хто один є досконало милосердним!
Звичайно, бути милосердним непросто, особливо тоді, коли перед нами людина, яка, за нашими мірками, на це милосердя не заслуговує. Однак, як часто ми самі не заслужені на Божому милосерді … Але як гаряча в своїй серці ми цього Божого милосердя прагнемо!
Тож істинно милосердні ми можемо бути тоді, коли пам’ятаємо, що ми теж не завжди заслуговуємо на милосердя нашого Господа, але Він все так милосердився над нами.
Якщо хочемо бути його дітьми, то у нас так само великодушно виявляти милосердя до інших, як це робить Він. Чинити милосердя тому, хто нам зробив щось добре, хто сказав добре слово, хто закрив очі на наші недоліки. Як також чинити милосердя тому, хто сказав нам неправду, хто підвів нас, хто повівся з нами несправедливо.
Так, як ми чекаємо на Боже милосердя і милосердя від ближнього, так і ближнього чекає, що ми будемо до нього милосердні.
Бог очікує, що це милосердя, яке Він виявляє до нас, ми подаруємо ближнім!
Владика Венедикт (Алексійчук)
† СВЯТОГО АПОСТОЛА І ЄВАНГЕЛИСТА МАТЕЯ
Святий апостол Матей був родом з Галилеї, з міста Капернаума. Батько його називався Алфей, і мав він брата Якова Алфеєвого. Матей, за жидівським звичаєм, мав ще й друге ім’я – Леві, і був він митарем, тобто стягав податки з людей, бо римляни, що володіли тоді жидівською землею, віддавали стягання податків в оренду. Митарів народ ненавидів, бо вони зазвичай обдирали людей до нитки. І ось одного із тих митарів Христос Спаситель покликав до себе, щоб показати, як далекі є суди Божі від судів людських. Про покликання апостола Матея однаково розповідають він сам (див. Мт. 9, 9-13), євангелист Марко (див. Мр. 2, 14-18) і євангелист Лука, який каже, що Христос “побачив митника, Леві на ім’я, що сидів на митниці, і сказав до нього: «Ходи за мною!» І той, кинувши все, встав і пішов за ним” (Лк. 5, 27-28). Матей запросив Христа Спасителя на обід, на якому були також інші митарі. Коли ж це побачили фарисеї, то стали гіршитися і картати учнів, що Христос їсть із грішниками. “Ісус у відповідь сказав їм: «Не ті, що при добрім здоров’ї, потребують лікаря, лише – хворі. Я прийшов, не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних»” (5, 31-32). “Ідіть, отже, і навчіться, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви. Бо я прийшов кликати не праведних, а грішних” (Мт. 9, 13).
Христос Спаситель покликав Матея на одного з дванадцятьох своїх апостолів, а він, згадуючи про це, в покорі називає себе: “Матей, митар” (Мт. 10, 3), тим часом як інші євангелисти називають його коротко: Матей або Леві.
Після Зішестя Святого Духа він навчав у Єрусалимі і в Юдеї, не зважав на заборони злобних книжників, переніс бичування та інші переслідування й наруги. Коли ж апостоли розійшлися проповідувати Євангеліє, тоді Матей пішов до Етіопії і Персії, де голосив слово Боже, а сам, – як згадує Климентій Олександрійський, – провадив дуже строге життя, споживав лиш ярину, а м’яса не їв ніколи. Згідно з найдавнішим переданням, апостол Матей прийняв мученицьку смерть в Єраполі Сирійському, де його було замучено вогнем. Святий Матей перший написав своє Євангеліє, він хотів довести жидам, що Христос насправді Син Божий і обіцяний Месія, на якому сповнилися всі старозавітні пророцтва. За одними джерелами, він написав своє Євангеліє через вісім років після Вознесення Христа Спасителя, згідно з іншими – через п’ятнадцять років. Євангеліє від святого Матея було перекладене з арамейської на загальновживану тоді книжну, грецьку, мову, вірогідно, під наглядом самого автора. Це святе Євангеліє було дуже поширене на Сході, у третьому столітті проповідники Христової віри знайшли його в Індії, куди його приніс святий апостол Вартоломей. Євангеліє від святого Матея починається з переліку поколінь, з якого походить Христос як чоловік.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає„. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Тропар воскресний, глас 8:
З висоти зійшов Ти, Милосердний, * погребення прийняв Ти тридневне, * щоб нас визволити від страстей. * Життя і воскресення наше, * Господи, слава Тобі.
І апостолові, глас 3:
Ти щиро від митниці пішов слідом за Владикою Христом,* що з-за доброти з’явився людям на землі і покликав тебе.* Як вибраний апостол і голосний благовісник Євангелія вселенній з’явився ти.* Ради того почитаємо чесну пам’ять твою, Матею богогласний.* Моли Христа Бога, щоб відпущення гріхів подав душам нашим.
Кондак воскресний, глас 8:
Воскресиш з гробу, * умерлих воздвигнув Ти * і Адама воскресив Ти, * і Єва ликує в твоїм воскресенні, * і світу кінці торжествують * востання Твоє, * Многомилостивий.
Слава: Кондак апостолові, глас 4:
Митарства ярмо відкинувши,* запряг ти себе в ярмо правди* і з’явився ти, як купець найособливіший,* принісши багатство – з висоти премудрість.* Від тоді-то проповідував ти слово істини* і воздвиг єси душі млявих, написавши час суду.
I нині: Богородичний, глас 4:
Йоаким і Анна з неслави бездітности* і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста,* у святім Різдві Твоїм.* Його празнують люди Твої,* з провини прогрішень ізбавлені,* як кличуть до Тебе:* Неплідна родить Богородицю* і кормительку життя нашого.
о. Петро Фостик
