Не віддаляйся від Церкви, тому що немає нічого сильнішого за Церкву. Твоя надія – Церква, твій притулок – Церква. Вона вища від неба, ширша землі. Вона ніколи не старіє, але завжди цвіте. Святитель Іоанн Златоуст
В сьогоднішній день Церква звершує віддання Преображення Господнього, яке святкувалося 19 серпня. Завдання цього празника — звеличувати славну подію Преображення з життя Ісуса Христа, яке деякі святі Отці називають другим Богоявленням. Важливість події видно з того, що її записали аж три євангелисти: Матей, Марко й Лука. Тож погляньмо на подію Преображення, на установлення празника та на дух його богослужби.
ПОДІЯ ПРЕОБРАЖЕННЯ
Христова прилюдна діяльність закінчується. Невдовзі наступлять Його муки і смерть. Хоча апостоли вірили, що Ісус це Богом посланий Месія і ту віру прилюдно визнали устами апостола Петра, все-таки їхня віра ще не була укріплена. Христос хоче скріпити їхню віру надзвичайним актом. Тому через кілька днів після того, як предсказав їм свої страсті і смерть, Він бере із собою Петра, Якова й Йоана, виходить з ними на гору Тавор і тут на молитві привідкриває перед ними промінчик Свого божества. Святий єван гелист Матей про чудесну Христову переміну каже: „І преобразився перед ними: Обличчя Його засяяло наче сонце, і одежа побіліла наче світло” (17, 2). Коло Христа явилися старозавітні пророки Мойсей і Ілля і розмовляли з Ним про Його смерть. Апостол Петро, захоплений блиском Христової слави, вигукує: „Господи, добре нам тут бути!” А втім, як при Христовому хрещенні в Йордані, так і тут почули голос з неба: „Це — мій улюблений Син, що Його я вподобав: Його слухайте” (Мт. 17, 5). Святе Євангеліє нічого не говорить про місце Христового Преображення. Зате християнська традиція з IV ст. загально приймає, що тим місцем була гора Тавор.
Чому Ісус Христос тільки трьом вищеназваним учням показав славу свого божества? На думку святого Йоана Дамаскина, Христос узяв із собою Петра, щоб той, хто прилюдно визнав Христове божество, почув підтвердження свого визнання і від Небесного Отця. Господь узяв на Тавор Якова, бо той мав бути першим єпископом Єрусалима і першим з апостолів повинен був віддати своє життя за Христа. Укінці Спаситель зробив свідком Своєї переміни й апостола Йоана, бо той був його улюбленим учнем і дівственник. Євангелист Йоан, збагнувши Христове божество на Таворі, опісля у своєму Євангелію писав: „Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було — Бог” (1, 1).
Усі три апостоли, свідки Христової слави на Таворі, будуть опісля свідками і Його агонії в Оливнім Городі. Як глибоко Христова переміна записалася в їхніх серцях видно з того, що вони писали про неї через багато років. Апостол Петро у другому посланні віру в Христа скріплює згадкою про Його славне Преображення, кажучи, що вони були „наочними свідками Його величі. Бо Він прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до Нього прийшов такий голос від величної слави: „Це мій Син любий, якого я вподобав”. І цей голос ми чули, як сходив з неба, коли ми були з Ним на святій горі” (11, 1, 16-18). А святий євангелист Йоан із захопленням писатиме у своєму Євангелію: „І ми славу Його бачили — славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого” (і, 14).
Перший антифон
Воскликніте Господеві, вся земля,* співайте ж імені його, віддайте славу хвалі Його (Пс.65,2).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Голос грому Твого в небокрузі,* освітили блискавки Твої вселенну, здригнулася й затремтіла земля (Пс.76,19).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
У славу й велич зодягнувся Ти,* приодівся світлом, наче ризою (Пс.103,1-2).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові,* і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Другий антифон
Гори сіонські, ребра північні,* город царя великого (Пс.47,3).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що преобразився на горі, співаємо Тобі: Алилуя.
І увів їх до гори святині Своєї,* гори тієї, що здобула правиця Його (Пс.77,54).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що преобразився на горі, співаємо Тобі: Алилуя.
Гору сіонську, яку возлюбив,* і збудував, як однорога, святилище Своє (Пс.77,68-69).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що преобразився на горі, співаємо Тобі: Алилуя.
Третій антифон
Прийдіте, возрадуємося Господеві, воскликніть Богу, Спасителеві нашому.
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що преобразився на горі, співаємо Тобі: Алилуя.
Ідім перед лицем його з ісповіданням і псалмами воскликнім йому.
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що преобразився на горі, співаємо Тобі: Алилуя.
Бо Бог – великий Господь і цар великий по всій землі.
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що преобразився на горі, співаємо Тобі: Алилуя.
ДО КОРІНТЯН ДРУГОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТАННЯ.
Браття, маючи той самий дух віри, про який написано: Я вірував, тому й говорив, і ми віруємо, тому й говоримо; бо знаємо, що той, хто воскресив Господа Ісуса, воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами побіч себе. Бо все це ради вас, щоб благодать, множачись через багатьох збагатила дяку на славу Божу.
Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, та наша внутрішня обновлюється день-у-день. Бо те, що одну мить триває, наше легке страждання, готує нам вічну вагу слави понад усяку міру, нам, що дивимося не на видиме, а на невидиме: видиме бо дочасне, а невидиме – вічне.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТАННЯ.
Сказав Господь своїм учням: Як блискавка, що на сході блисне і вмить аж на самім заході сяє, так буде й прихід Сина чоловічого. Де бо є труп, там і орли зберуться.
Негайно по тих днях скорботних сонце затьмиться, місяць не дасть більше свого блиску, зорі падатимуть, з неба і захитаються небесні сили. Тоді на небі з’явиться знак Сина чоловічого, і тоді усі племена землі битимуть себе у груди й побачать Сина чоловічого, коли він приходитиме на небесних хмарах з потугою та славою великою. Він пошле своїх ангелів із сурмою вельми голосною, і ті зберуть вибраних його з чотирьох вітрів, від одного аж до другого кінця неба.
Від смоковниці навчіться притчі. Коли віття її стає м’яке й вона виганяє листя, ви знаєте, що близько літо. Отак і ви: коли це все побачите, знайте, що він уже близько при дверях.
Чувайте, отже, бо не знаєте, якого дня Господь ваш прийде. Знайте те, що коли б господар відав, у яку сторожу прийде злодій, пильнував би і не дав би підкопати свого дому. Тому й ви будьте готові, бо Син чоловічий прийде тієї години, про яку ви й не думаєте.
Хто є вірний та мудрий слуга, якого пан настановив над челяддю своєю давати їм поживу у свій час? Щасливий той слуга, як його пан, вернувшися, найде його при роботі. Істинно кажу вам, що він поставить його над усім своїм маєтком.
Коли ж той злий слуга скаже в своєму серці: мій пан бариться і почне бити своїх товаришів-слуг, їсти та пити з п’яницями, пан того слуги прийде в день, якого він не сподівається, і в годину, якої він не знає, і розітне його надвоє і долю його покладе з лицемірами. Там буде плач і скрегіт зубів.
2 Кр. 4, 13-18. «Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день у день»
Ми часто собі ідеалізуємо християнське минуле, але і там були свої плюси, і мінуси, і в середовищі апостолів, і зовні. Але християни ніколи не втрачали відваги, вони ніколи не опускали рук. Вони розуміли, що будь-які обставини – сприятливі для духовного зростання. Можна сказати, коли йде хтось за Ісусом Христом і проповідує Його, то для нього супротивний вітер завжди буває попутним вітром.
Намагаймося менше звертати увагу на зовнішні обставини, що б не діялось і не відбувалось, будьмо певні того, що в кожних обставинах можемо зростати духовно, перемінюватись і свідчити про Бога.
І без сумніву, Бог передбачив усе, що відбувається, і знає, що все вийде на добро для Його Церкви і кожної християнської душі!
Мт. 24, 27-33; 42-51. «Чувайте, отже, бо не знаєте, якого дня Господь ваш прийде».
Знаємо, що в перших роках християнства учні, апостоли завжди очікували другого приходу Господа. Тепер лише час від часу, хоч, правду кажучи, такого майже не трапляється, люди говорять про свій відхід до вічності. Тим більше ніхто практично не згадує про другий прихід Господа нашого Ісуса Христа й не очікує на нього.
Проте Господь завжди приходить у наше життя, і тому дуже важливо бути відкритим на те, щоб пізнавати цю Божу присутність. Бог є завжди. Річ у тім – наскільки ми цю Божу присутність можемо для себе відкривати і нею жити. Наш відхід до вічності, наша смерть буде лише підтвердженням того, що ми вибрали й чим жили. Якщо ми жили ціле життя без Бога, то смерть – підтвердження, що так буде вічно.
Коли ми своє життя прожили з Богом та перебували з Ним, то так буде й у вічності.
(Вл. Венедикт Алексійчук)
Стихири на „Господи, взиваю я”
Перед твоїми страстями, Господи * гора стала подібною до неба * а хмара, мов намет, над нею розіпнулася. * Коли ти преобразився й Отець свідчив про тебе * був там Петро з Яковом та Іваном * бо мали вони бути з тобою і під час твого засудження * щоб, бачивши твої чудеса, не настрахалися твоїх страждань. * Тому зволь і нам у мирі їм поклонитися * заради великої твоєї милості.
Перед твоїм розп’яттям, Господи * взяв ти своїх учнів на високу гору і преобразився перед ними * освітлюючи їх промінням своєї могутності * бо хотів показати і чоловіколюб’ям і своєю могутністю світлість воскресіння. * Його ти, Боже, і нас у мирі сподоби, * як милостивий і чоловіколюбець.
Гора, колись мрячна і задимлена * нині вона світла і свята * бо твої ноги, Господи, стояли на ній; *. Там ти предвічне і закрите таїнство зробив на останок явним * Страшне було твоє Преображення для Петра, Якова й Івана * що неспроможні були перенести * такої світлості обличчя твого й осяйності риз. * Вони, закривши обличчя, приникли до землі і, страхом охоплені, дивувалися * побачивши Мойсея та Іллю, що розмовляли з тобою про те, що мало тобі трапитися. * і голос Отця свідчив, кажучи: * Це Син мий любий, що я його вподобав; * його слухайте, бо він дає світові ве лику милість.
Маючи при собі верховних учнів * на високій горі преобразився Спас і заблистів преславно * показуючи, що ті, які заясніли великими чеснотами * удостояться божественної слави * Христові співрозмовники -. Мойсей та Ілля – об’явили * що він – Господь, який володіє живими і мертвими * – Бог, який колись говорив через Закон і пророків * Із світлої хмари голос Отця казав його слухатися, промовляючи: * Слухайтесь того, що хрестом подолав ад * і мертвим дав життя вічне.
Світло, ясніше від сонця * – Христос, живши у тілі на землі * перед своїм розп’яттям боговгодно звершив * усі справи свого незбагненного провидіння * Сьогодні він появляє таїнственний образ Тройці на Таворській горі * вивівши на. неї окремо трьох визначних учнів. * Петра, Якова й Івана * Закривши там дещо свою постать * преобразився перед ними * виявляючи славу своєї несотвореної краси * хоч не повністю, щоб разом із зором вони не втратили життя * але по своїй змозі сприйняли це тілесними очима. * Господи, велика твоя слава!
На Таворську гору привів ти, Господи * верховних пророків – Мойсея та, Іллю * щоб вони безспірно засвідчили твоє Божество * та що ти є воістину осяйністю Отцевого єства * що володіє живими і мертвими * Тому й хмара, немов тінь, огорнула апостолів * і голос Отця згори, із хмари, голосно прорік їм, промовляючи: * Це той, кого я з лона перед ранньою зорею зродив * – Син мій улюблений, що його я послав * щоб він спасав охрищених, які з вірою визнають Отця і Сина і Святого Духа, * що нерозділено творять єдине могутнє Божество. * Його слухайтесь! * Тому сам ти, Христ е Боже, Чоловіколюбче, * просвіти нас світлом неприступної своєї слави, * і покажи нас достойними спадкоємцями безконечного твого царства.
Прообразуючи твоє воскресіння * вийшов ти, Христе Боже, на Тавор * взявши трьох своїх учнів. Петра, Якова та Івана * Коли ти преобразився, Таворська гора світлом вкрилася * тож учні твої, Слове, кинулись долі на землю * неспроможні бачити невимовного виду. * Ангели з острахом і тремтінням слугували * небеса вжахнулися, а земля затряслася * побачивши на землі Господа слави.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Вхідне: Прийдіте, поклонімся і припадім до Христа. Спаси нас, Сину Божий,* що преобразився на горі, співаємо Тобі: Алилуя.
Тропар, глас 7:
Преобразився Ти на горі, Христе Боже,* показавши ученикам Твоїм славу Твою, скільки змогли.* Нехай засіяє і нам, грішним, світло Твоє повсякчасне,* молитвами Богородиці, Світлодавче, слава Тобі.
Слава, і нині: Кондак, глас 7:
На горі преобразився Ти* і, скільки змогли, ученики Твої славу Твою, Христе Боже, виділи,* щоб, коли побачать, як Тебе розпинають,* страждання зрозуміли добровільне,* а світові проповідять,* що Ти єси воістину Отче сяяння.
Прокімен, глас 4: Як величні діла Твої, Господи, все премудрістю сотворив Ти (Пс. 103,24).
Стих: Благослови, душе моя, Господа, Господи, Боже мій, Ти дуже величний (Пс. 103,1).
Алилуя (г. 8): Твої є небеса і Твоя є земля (Пс. 88,12).
Стих: Блаженні люди, що знають заклик Твій (Пс. 88,16).
Замість Достойно, приспів: Величай, душе моя, Господа, що на Таворі преобразився.
І ірмос (г. 4): Різдво Твоє нетлінно явилося, Бог із боків Твоїх пройшов, во плоті явився на землі і з людьми проживав. Тому Тебе, Богородице, всі величаємо.
Причасний: Господи, у світлі лиця Твого підемо і в імені Твоїм возрадуємося навіки (Пс. 88,16-17). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, істинний Бог наш, що на горі Таворській у славі преобразився перед своїми учнями й апостолами, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого якого є храм, прп. Максима Ісповідника і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
ПРЕПОДОБНОГО ОТЦЯ НАШОГО МАКСИМА ІСПОВІДНИКА
Святий народився 580 р. у Царгороді в побожній і багатій родині. Закінчивши найвищі школи, з часом став радником імператорського двору. А часи тоді для Христової Церкви були дуже важкі. Єресь ширилася за єрессю;лиш відійшло аріянство, а вже прийшла єресь монотелітів, які навчали, що в Ісусі Христі є лише одна воля і одна “енергія”. А що найгірше, що на чолі єретиків стали Сергій, патріярх Царгородський, і Кир, патріярх Олександрійський, один з негідних наслідників святого Атанасія Великого, а також сам імператор Іраклій підтримував їх. Натомість Софроній, патріярх Єрусалимський, рішуче виступив проти єресі.
Святий Максим, бачачи, яким переслідуванням піддається Христова Церква, покинув тоді світське життя і вступив у монастир Хрисопіль, поблизу Царгорода. В 638 р. імператор Іраклій, за намовою Сергія, видав наказ, що нікому не вільно говорити ані за, ані проти монотелітської єресі. В той спосіб мав би нібито установитися мир між церквами, однак єретикам розходилося в тому, щоб вірні святій вірі єпископи і священики не поборювали єретичних блудів. Проти наказу імператора виступив на Заході папа Йоан IV (640–642) і в перший же рік свого понтифікату кинув клятву на єретиків. На Сході проти єресі прилюдно виступив святий Максим, який на той час уже був ігуменом хрисопільської обителі. Він став обходити африканські землі і всюди остерігав вірних перед єрессю, а також поборював її своїми посланнями.
Померли єретики Сергій і Кир, невдовзі помер і Іраклій, перед смертю відкликавши свій наказ, але спокою Христова Церква не знайшла. На патріяршім престолі в Царгороді лжепатріярхи почали один одного проганяти. Одного з них на ім’я Пир (якого прогнав лжепатріярх Павло), святий Максим навернув до правди, та єретик, задля почестей, знову впав у відступництво, і після смерти Павла ще раз кілька місяців сидів на патріяршому престолі.
На трон сів імператор Конста II – звір, а не чоловік. Він наказав власного брата Теодосія супроти його волі висвятити на диякона, а потім велів його убити. (З того часу кожної ночі до нього приходив убитий, зодягнений у церковні ризи, подавав йому чашу, повну крови, і говорив:“Пий, брате, пий!”) Конста видав на користь єресі такий самий наказ, як Іраклій, при цьому став мучити вірних гірше за поганина. Тоді папа Римський святий Мартин (649–653;його пам’ять вшановуємо 14 квітня) зібрав у Римі в лятеранській церкві собор, на якому було виклято єретиків монотелітів, про що папа повідомив весь світ. Розлючений Конста велів папу ув’язнити, віддати на муки і відправити у вигнання в Херсон, де святий ісповідник 655 р. помер.
На Лятеранському соборі був присутній також і святий Максим з двома своїми учнями (обидва звалися Анастасій, один був священиком, а другий монахом). Святий Максим так правдиво представив на соборі страждання Христової Церкви, зухвальство єретиків, безбожне втручання імператора до справ святої віри, що звернув на себе увагу цілої держави. За це імператор наказав Максима й обох його товаришів ув’язнити там-таки, в Римі, звідки їх було перевезено до Царгорода, де у в’язниці перетерпіли два роки. Потім їх заслано до Тракії:святого Максима – до міста Визія, а учнів його – одного до Первери, другого до Месемврії. Всі вони страждали тут від голоду, не мали навіть чим прикрити свого тіла. А коли імператор вислав до Максима своїх юдів-спокусників, щоб намовили його до відступництва, то святий ісповідник навіть не хотів з ними говорити. То ж його знову привели до Царгорода, знову мучили, били, плювали в лице і ледь живого вкинули знову до в’язниці в Первери.
І втретє, тоді вже 75-літній, святий Максим став перед царгородським судом, цього разу вже з двома своїми учнями Анастасіями, і знову явно і сміливо виступив проти єресі. За це кати їх роздягли і прилюдно били жилами, а потім відтяли їм язики, щоб не навчали вірних. Та великий у чудах своїх Господь учинив так, що, хоч без язиків, усі три мученики ісповідники говорили ще ліпше, як до цього часу. Наступного дня кожному з них відтяли праву руку і водили їх містом, зневажаючи як таких, що пішли проти волі імператора єретика.
У кінці їх було засуджено на вигнання, голих, поранених і скатованих так, що святого Максима мусили нести на ношах. У Скитії, в місті Схимарі, Максима вкинули у в’язницю, де святий, провістивши годину своєї смерти, помер 13 серпня 662 р., на 82 році життя. Анастасій монах помер у в’язниці ще перед святим Максимом, а Анастасій священик жив до 666 р. Він зробив собі дерев’яну руку, якою міг тримати перо, і описав життя і муки преподобного Максима Ісповідника. Помер як вірний син Христової Церкви, святість якої боронив до останньої хвилини життя.
Тропар, глас 8:
Православія наставнику, благочестя й чистоти учителю,* вселенної світильнику,* монахів богонатхненна окрасо, Максиме премудрий,* ученнями твоїми все просвітив ти, сопілко духовна,* моли Христа Бога, щоб спас душі наші.
Кондак, глас 6:
Світло трисяйне вселилося в душу твою,* показавши тебе вибраною посудиною, Всеблаженний,* яка виявляє усім божественні й неосягненні помисли,* і Тройцю безначальну і пресущну всім проповідував ти* Максиме Блаженний.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1496936694084855
о. Петро Фостик
