СВЯТО ЗАЧАТТЯ ПРЕЧИСТОЇ ДІВИ МАРІЇ СВ. АННОЮ – Усю надію мою на Тебе покладаю, Мати Божа – ( Лк. 8, 16-21. ). ПРАЗНИК ЗАЧАТТЯ БОГОРОДИЦІ СВЯТОЮ АННОЮ НА СХОДІ. ПРАЗНИК ЗАЧАТТЯ НА ЗАХОДІ. ПРАЗНИК ЗАЧАТТЯ СВЯТОЇ АННИ В НАШІЙ ЦЕРКВІ. МОЛИТВА ДО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ.
Сьогодні Церква свята відзначує празник Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, Божої Матері. Поміж святими, що їх наша свята Церква почитає, Мати Божа займає перше місце. Вона, як навчає Церква, є перша по Бозі. Чому воно так є, тобто чому вона найбільш почитана між святими? На це є дві відповіді. Насамперед Вона є найбільша й найсвятіша з усіх святих. Вона є одинокою між усіма людьми, яка ніколи й ні в чому не образила Господа Бога. Вона є одинокою особою, яку Господь захоронив від первородного гріха, так щоб на ній не було ні одної плями гріховної. Тому – то й Вона є найпершою й найбільш улюбленою дочкою Небесного Отця. Св. Архангел Гавриїл знає про те, тож у Благовіщенні, тобто в об’явленні їй задумів Божих, щодо майбутнього приходу Месії, каже їй:
„Радуйся повна ласк, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками „ (Лк 1,29).
Це значить, що Вона є найпершою й найсвятішою між усіма жінками й узагалі між усіма людьми з тієї причини, що на неї ніколи не впала навіть тінь гріха.
З навчання Церкви святої, яка базує свою науку на святому Письмі, всі люди, що приходять на цей світ, приходять у стані первородного гріха. Це значить, що вони є позбавлені ласки освячуючої, синівства Божого, а з цим і спадкоємства Царства Небесного. Це правда, що гріх той ми успадкували від нашого прабатька Адама, який згрішив і своїм гріхом піддав нас під владу диявола. Первородний гріх, неначе та страшна заразлива пошесть, поширився на всіх нащадків Адама, тобто на цілий людський рід, піддаючи його під владу князя цього світу, найбільшого й найгрізнішого ворога людства – диявола. Одна – єдина особа з – поміж усіх людей, яка ніколи не була під владою того ворога людства – це Божа Мати, Особлившим привілеєм Божим, вона була захоронена від первородного гріха, задля заслуг свого Божого Сина – Ісуса Христа. З тієї причини деякі з отців Церкви відносять ці слова прокляття Бога на диявола – до Неї. Той проклін звучить так:
„Я покладу ворожнечу між тобою й жінкою, між твоїм потомством і потомством її, Він розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися вп’ястися йому в п’яту” (Бут 3,15).
Деякі беруть того потомка в жіночому розумінні вказуючи на Пречисту Діву, яка стерла голову дияволові тим, що прийшла на світ без гріха первородного й у той спосіб перша, сказати б визволилась від його влади, очевидно задля заслуг свого Божого Сини Ісуса Христа. Крім того, Вона ніколи в своєму житті не образила Небесного Отця. На ній не спочила навіть тінь найменшого повсякденного гріха, тож цим вона розтоптала голову диявола, відвічного ворога людства, який нас усіх приводить до переступлення заповідей Божих.
Другою причиною того загального почитання Пречистої Діви є те, що вона стала матір’ю Бого-Чоловіка, Сина відвічного Бога Отця, а також матір’ю цілого людства. Цим відзначив Пречисту Діву Марію Ісус Христос, коли, висячи на хресті, звернувся до Неї зі словами:
„Жінко це син твій „, а опісля до ученика звертаючись, сказав, „ Це мати твоя! „ (Йо 19,26).
Той улюблений учень Христа, св. Йоан, репрезентував усе людство. Та не лише під цим оглядом, тобто лише задля завіщання Божого Сина, Пречиста стала матір’ю нас усіх, але також тому, що під хрестом вона обняла нас усіх своєю матерньою любов’ю й дала доказ, що Вона дійсно дбає про нас як найкраща мати коли-небудь дбала про своїх власних дітей. Кожен з нас знає, як добра мати любить своїх дітей. Для неї її власне дитя — це найгарніша, найкраща, найдорожча істота в цілому світі. Всі її старання мають на меті передусім її маленьке дитя. Так – то вже й запорядив Божий Творець, що спрямував усю силу матерньої любови на її дитя. Чому спитаєте? А тому, що людська дитина в перших літах свого життя конечно потребує неустанної опіки; вона бо в усьому залежна, від своєї матері. Якщо б вона хоча б на кілька днів опустила її, дитина без сумніву не пережила б тих кілька днів. Щоби подбати про життя дитини, Господь поклав у серце матері особлившу любов, терпеливість і готовість перенести всякі жертви задля дитини. Добра мати не раз, але тисячі разів, готова пожертвувати для неї своє життя і, до певної міри, його вже жертвує своїм піклуванням, неустанними стараннями, забуваючи майже повністю про себе саму, про свої потреби.
Гляньмо тепер, як ця справа мається в Пречистої, в Божої Матері! Як уже ми згадали, любов матері до її дитини є найбільшою, найміцнішою й найбільш безінтересовною з усіх у світі. Крім того в Пречистої була найбільша, найгарячіша любов до Бога Творця й до Його Єдинородного Сина, якому вона дала людську природу, тай у неї та матерня любов до Сина зливалась в одно з любов’ю сотворіння до Творця й неначе могутня стихія неслася до Бога. А там, під хрестом, Пречиста Мати Божа й Мати наша жертвує не тільки свою одиноку Дитину – Христа Господа, але з Ним жертвує за нас також Свого Бога, за спасіння наших безсмертних душ. Тому й не диво, що заради тої найвищої й найбільш посвятної любови до цілого людського роду, Вона заслуговує собі те найбільш почесне ім’я – Матері людського роду.
Може найкраще зрозумів це велике завдання Божої Матері й Матері нашої наш український нарід. Він не називає Її, як це роблять інші народи, ні княгинею їхнього краю, ні царицею, хоч Вона є й царицею неба й землі, хоч Вона є вибраною з-поміж усіх жінок. Наш народ називає Її Матір’ю: „ Пречистая Діво Мати руського краю…”. Цими словами наш народ підкреслює те, що в Пречистої найважливіше, те що він уважає в неї найбільш цінним і найбільше гідним почитання, а саме Її любов’ю до Своїх земних дітей палаюче серце. Виносить Її серце, яке не знає меж у Своїй посвяті в своїй дбайливості й у жертвуванню всього для добра й щастя нас Її грішних дітей. Тому, знаючи про Її майже безмежну любов до нас прибігаймо до Неї передусім у час недолі, в час горя й біди. Не думаймо, що Вона буде гніватись на нас за те, що Їй докучаємо нашими молитвами й нашими постійними просьбами. Не думаймо про Неї, як про якусь нам далеку царицю, Яка зайнята своїми власними справами й не має часу для нас земних людей, що так низько стоять у порівнянні з Нею. Думаймо про Неї радше, як про нашу рідну маму, про маму, Яка нас так дуже любить, що не пожаліла задля нас віддати Свого єдиного Сина. Думаймо про Неї також, як про всемогутню матір, Яка, хоч сама не може зробити, проте все може випросити в Свого Божого — всемогутнього Сина. Він найперше вибрав собі Її на Свою матір. Він прикрасив Її всіма можливими чеснотами, захоронив перед усім, що могло б кинути яку – небудь тінь на той досконалий образ Матері. Ми можемо бути певними, що Вона нічого нам не відмовить, і на це маємо доказ, коли дивимось на Неї, що стоїть на горі Голготі під хрестом, на якому висить Її єдина, улюблена дитина. Вона в тій дитині бачить не тільки Своє улюблене дитя, але й Свого Бога – Свого Творця й Свою остаточну Мету. То ж коли Вона не вагалася пожертвувати Його за нас, то що ж може в світі бути дорожчого, чого б Вона нам не дістала, коли проситимемо в Неї про це, головно коли воно є нам потрібне?
Тому не гаймо часу й не шукаймо за іншими заступниками й посередниками між Нею й Її Божим Сином. Прибігаймо до Неї й просімо про все, що нам необхідне, очевидно, передусім про те, що є конечним до спасіння нашої безсмертної душі. Але, прохаючи в Неї ласки, не забуваймо виявити Їй нашу вдячність і нашу любов. Якже, однак, хочемо показати Їй нашу любов, тоді найкраще зробимо, коли любитимемо Її Божого Сина. Як знаємо, кожна людська мати любить тих, що люблять її дітей, шанують їх і намагаються бути їм помічними. Такою Самою матір’ю є й паша небесна Мати-Марія. Коли хочемо приподобатися Їй, любімо Її єдинородного Сина. А як Христові виявити нашу любов, кожний з нас знає, бо Він навчив нас цього, словами:
„Якщо любите ви мене, то мої заповіді берегтимете… Той у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить „ (Йо 14,15.21).
Тож приляжмо цілим нашим серцем до тих Божих заповідей і стараймося з усіх сил зберігати їх у нашому житті, Так ото й ми станемо улюбленими дітьми нашої Божої неньки, та й Вона заради нашої любови до Її Божого Сина любитиме нас і не зможе відмовити нам нічого, а головно коли проситимемо Її, щоб допомогла нам зростати в Його любові, зберігати Його заповіді й прямувати до злуки з Ним, нашим Богом і нашою остаточною метою.
о. д-р М.І. Любачівський
Уважайте на те, як слухаєте, бо хто має тому додасться Лк. 8, 16-21.
Свято Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці можна назвати святом духовної краси Божої Матері. Приготовляючи Діву Марію на майбутню Матір Божого Сина, Господь дав Їй особливий дар – вичинив Її непорочною, чистою, вільною від первородного гріха вже від хвилини зачаття у лоні її Матері – святої Анни. Таким чином Господь створив Її на образ першої людини, до первородного гріха. У Марії Господь хоче показати нам блаженний стан кожної людини, до якого ми покликані і який чекає нас у вічності.
Духовна краса Божої Матері проявляється у вільності її душі від первородного гріха, чистоті її думок і бажань, вільних від будь-яких гріховних пристрастей, обдаруванні повнотою дарів Святого Духа.
Питання краси було актуальним у всі часи людства. Краса мала різні способи свого прояву і розуміння у людей. Сьогодні багато говориться про красу у різних засобах масової інформації: газети, радіо, телебачення, особливо у рекламі. Її переважно пов’язують з різними матеріальними речами: меблі, житло, засоби гігієни, косметика, одяг, взуття, ігри, алкоголь, сигарети, наркотики. Справжня краса – духовна, Божа, яка є в середині людини, у її душі: це краса любові, поваги, пошани, правди, милосердя, прощення, покори, терпеливості, лагідності, чистоти і т.д.
Синонімом слова краса часто виступає слово мода. Сьогодні є мода на так звані євроремонти, нові стилі меблів, нові види техніки: сучасні телевізори, телефони, комп’ютери, різні комп’ютерні, азартні ігри, які легко приносять приємність і задоволення людині, а одночасно і шкоду. Зі словом мода особливо тісно пов’язані нові стилі одягу, взуття, прикрас і косметики. Все це породжує одну думку: коли сучасна людина має стільки можливостей бути щасливою, то чому у щасливої людини складається нещасливе життя?
Серед усіх цих досягнень, у яких вбачається покращення рівня людського життя, виринає запитання: А чи у світі є ще мода на Бога? Якщо модними стають одні речі, то інші перестають бути модними. Сьогодні не в моді є такі цінності, як скромність одягу і поведінки, дошлюбна чистота, подружня вірність, покора, доброзичливість, чесність, терпеливість.
Дивлячись на сучасний спосіб життя людей, насувається думка, що скоро Бог і віра будуть не в моді. Людство хоче повернутися до жовтневої революції, коли твердили, що релігія, це опіум для народу, а Бог і церква – пережиток минулого. Надмірне дбання людини про красу свого тіла відкриває нам гірку правду, що гріх настільки зжився з людиною, що став нормою життя.
Нещодавно одна особа запитала мене: „А як ставитися до знаків зодіаку на одязі і до вживання косметики”. Звичайно, що негативно, бо це є порушенням першої і шостої заповіді і руйнує віру людини. Косметика, це також певний вид залежності, не менш шкідливий, ніж алкоголь чи наркотики, особливо для душі. Дбання про красу тіла у вигляді косметики містить у собі кілька гріхів одночасно.
– Всяка зайва тілесна краса є гріхом гордості, бо людина не любить, не сприймає себе такою, якою створив її Бог. З допомогою прикрас і косметики людина хоче збільшити почуття власної гідності, бо вважає, що тільки тоді вона буде відчувати себе вповні щасливою. Таким вчинком людина піддає сумніву правду про всемогутність, досконалість і мудрість Бога, бо її зовнішній вигляд не відповідає її бажанням і думці світу. Тому людина старається виправляти ці браки самостійно з допомогою прикрас і косметики. Гріх гордості хоче вчинити людину самодостатньою, незалежною від нікого.
– це також гріх ідолопоклонства, бо особа робить божка зі свого тіла, вважаючи його своєю власністю, джерелом свого щастя і на нього покладає надію. А відповідно не відчуває потреби Бога, бо думає, що зможе сама себе ощасливити.
– тілесна краса є теж гріхом перелюбу щодо Бога, бо людина каже, що вірить в Бога і любить Його, а в дійсності надію свого щастя покладає на земні речі, на себе. Таким вчинком особа зраджує любов і вірність Богові, дану у хрещенні, бо любить своє тіло більше від Бога. Хто хреститься, складає присягу вірності Христові словами: відрікаюся сатани, і всіх діл його, і всіх ангелів його і всього служіння його, і всієї гордині його. Якщо християнин віддає перевагу красі тіла, земним речам, які породжують гріхи гордості і самолюбства, чи можна таке духовне життя назвати зреченням сатани?
– самолюбства, бо особа думає про власне добро, вигоду. Насправді косметика не приносить ніякого добра ні самій людині, ні ближнім.
– марнославства – пустої людської слави, бо красою свого тіла людина хоче подобатися більше людям, ніж Богові. Думка людей про себе стає для неї важливіша, ніж думка Бога. Біблійна мудрість каже, що тілесна краса, це гонитва за вітром.
– косметика, це також гріх проти чесноти чистоти, бо людина дбає про добро і красу тіла більше, ніж про добро і красу душі.
Ось що говорить Ісус про красу людини устами апостола Павла:
„Так само й жінки, в убранні пристойнім, хай себе прикрашають сором’язливістю і скромністю, не заплітанням волосся, не золотом чи перлами, чи шатами дорогоцінними, але ділами добрими, як це годиться жінкам, що визнають благочестя” (1Тим.2: 9-10). „Однак, вона спасеться, народжувавши дітей, якщо перебуватиме у вірі, любові та святості зо скромністю” (1Тим.2:15).
А святий Петро додає: „Нехай ваша окраса буде не зовнішня – заплітання волосся, накладання золотих обручок чи прибирання в шати, але в середині людського серця, в нетлінності душі, лагідної та мовчазної: це многоцінне перед Богом” (1Пет.3: 3-4).
У молитві Отче наш ми молимося кожного разу „не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого”. Якщо людина постійно віддає перевагу пустій красі тіла і різним шкідливим звичкам, як тоді Ісус має визволити нас від різних впливів злого духа. Але що тут поможуть наші людські слова, якщо навіть всемогутній Бог не може переконати людину у правдивості своїх слів.
Роздуми над сьогоднішнім святом Непорочного Зачаття Марії хочу завершити риторичним запитанням: яка краса є для нас справжньою цінністю, котрій найбільше приділяю уваги у житті? З яким джерелом краси я насправді пов’язую надію свого щастя: з тим, що називається – світ, чи з тим, якому на ім’я Ісус Христос? Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
«РАДУЙСЯ БЛАГОДАТНА, ГОСПОДЬ З ТОБОЮ»
Культ Богородиці завжди був присутній з самих початків існування Церкви. Згодом, він набуває свого поступового розвитку у перевірці на чистоту віри. У наших богослужіннях звертаємось до Богородиці з прославою і благодаренням. Це особливо стосується її вибраності, найдосконалішої з поміж усіх створінь. Вона чесніша від херувимів і незрівнянно славніша від серафимів. Те, що Богородиця є Божою матір’ю, робить її неперевершеною в історії спасіння. Згодом, у 1854 р. лише Римо-католицька Церква подає до вірування нову істину про Непорочне Зачаття Діви Марії, яку проголосив Папа Пій ІХ. Ця правда не є новою, вона формувалася протягом століть та розумілась у багатьох подібних між собою значеннях.
Спочатку цей празник називався «Зачаття Богородиці святою Анною». Згадку про нього знаходимо у типіконі св. Сави з Vст. У VІІ ст. службу для празника укладає св. Андрій Критський, а Георгій Нікомедійський та Йоан Евбейський величають його у своїх проповідях. Загальнослов’янські устави називають це свято також «Зачаття Блаженної Анни» або «Зачаття Святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю». У ХІ ст. візантійський імператор Лев VІ поширює свято на всю імперію. Варто зазначити, що у цей період бралося до уваги вшанування чудесного зачаття неплідної Анни, матері Марії.
Впродовж століть у Руській Церкві, богословське розуміння цього свята містило не тільки підтвердження святого зачаття Богородиці, а радше її непорочного зачаття. Цю думку захищали Українські богослови Києво-Могилянської академії ХVІІ-ХVІІІ ст. Наприклад, відомий церковний діяч Йоанікій Галятовський, у своїй проповіді на свято Різдва Пресвятої Богородиці говорив: «Коли посудину наповнимо оливою, то неможливо туди долити води або чого іншого, бо там нема вже місця, – подібно і в Пресвятій Діві немає місця не тільки на первородний гріх, але на всякий гріх, бо Вона сповнена благодаті». А Чернігівський архиєпископ Лазар Баранович виражає цю віру таким формулюванням: «Пресвята Діва є другою Євою, але до цієї Єви не наблизився змій з отрутою первородного гріха».
Церковні дебати за богословські особливості розуміння догми про Непорочне Зачаття становлять свою цікаву історію. Проте, святкуючи цей празник варто наголосити радше на загальних особливостях дії благодаті на кожного з нас особисто.
На початку людина перебувала з Господом у цілковитій єдності та любові. Після первородного гріха, вона була відлученою від Бога, тобто це означає, що всередині людини порушилась внутрішня гармонія, а чуттєво-матеріальна частина людської природи почала переважати над духовною сферою. Таким чином, людина стала більш схильною до гріха; тим не менш, Божа ласка діє.
Східна Церква дотримується іншого розуміння сили благодаті, ніж Західна. Йде мова за вчення Григорія Палами про Божі енергії. Він твердив, що сутнісно пізнати Бога є неможливо, натомість людина може стати причасником Його сутності через т. зв. божественні енергії. В часі Бог проявляє себе в божественних енергіях, що існують предвічно, а отже Божа благодать є тотожною божественним енергіям. Таким чином, після первородного гріха, людина не отримує повноту ласки, а вже через божественні енергії.
Натомість Діва Марія як найвища з людей є благодаті повна (пор. Лк. 1, 28). Вона була захороненою від гріха, щоб стати матір’ю Ісуса Христа. Тому й Господь обирає цю дівчину, яка дала Божому Сину людську природу без гріховного зіпсуття, адже Ісус був у всьому подібний до людини крім гріха (пор. Євр. 4, 15). Тому й Марія через абсолютно унікальний дар не перестає бути людиною, а через особливу причетність до Божої благодаті є нею вповні. Все це стається згідно з Божим провидінням, яке зробило Матір Божу здатною прийняти благодать. Це справді великий привілей бути причасником вічної любові небесного Отця. Марія, хоч була захоронена від гріха, однак переживала терпіння, згідно із словами праведного Симеона: «Та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк. 2, 35). Матір Божа, роздумуючи над словами свого Сина (пор. Лк. 2, 51), водночас зростала у вірі, пізнаючи щораз більше своє покликання та місію згідно Божого задуму, щоб постійно підтверджувати свої слова «Ось я Господня слугиня» (Лк. 1, 38).
Отож, варто просити через заступницю Богородицю про духовні дари, пам’ятаючи слова Христа: «Чого б ви тільки попросили в Отця, – він дасть вам у моє ім’я» (Йо. 16, 23). Адже Господь знає, що людина потребує, як це видно із прикладу царя Соломона. Під час молитви Соломон просить у Бога мудрості, натомість, Бог дає йому ще й багатство і славу, хоч він це не просив, тим самим винагороджуючи правильний вибір Соломона.
Тому, святкуючи Празник Непорочного Зачаття Діви Марії, варто наголосити на важливі моменти цього свята, а саме: людина створена на образ і подобу Божу, після первородного гріха постійно відчуває прагнення знову повернутися у блаженний стан невинності. Це проявляється у пошуку щастя, блаженного миру. Ці речі ведуть до чогось чистого, радісного, того, що може принести душі спокій і тепло. Натомість, дія Божої благодаті дає передчуття майбутнього блаженства у небі. Господь завжди піклується про людину та її підтримує, даруючи їй свої ласки, які виявляються у зовнішніх аспектах життя. Відкриття свого серця на Господню дію через молитву та любов до ближнього обов’язково дасть свої плоди віри.
Приклад Богородиці, яка удостоїлась повноти ласки Божої має спонукати і нас до виконання Божої волі та до послуху Його слова. Завдяки цьому, наближатимемось до Божого образу, на який нас створено та йти до вічного блаженства у небі.
бр. Яків Шумило, ЧСВВ
Проповідь о. Ігоря Левицького на свято Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (22.12.2018 р.) – https://www.youtube.com/watch?v=lLNOKi_gC5Q&feature=emb_logo
Про зачаття св. Анною Пресвятої Богородиці, особливості вшанування цього свята, розповідає о. Василь Рудейко. – https://www.youtube.com/watch?v=w40knmr0ZXo
НЕПОРОЧНЕ ЗАЧАТТЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ І СВ. АЛЬФОНС – https://dyvensvit.org/top/1027792/
Люрд – Чудотворне місце Богородиці у Франції – https://www.facebook.com/Lurd.UKR/
Сьогоднішнє свято присвячене Пречистій Діві Марії, її зачаттю у лоні святої матері Анни. Це свято має свою давню історію. Воно носило назву Зачаття св. Анни, що зачала Марію. І ця назва збереглася в багатьох церквах до сьогодні. Інша назва цього свята прийшла від латинської Церкви, як проголошення догми, тобто правди віри про Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці Папою Пієм IX 8 грудня 1854 року.
Назва свята Зачаття св. Анни говорить нам про подію, яка відбулася, а назва – Непорочне Зачаття вказує на суть цього свята, основне його значення і висловлює високу честь, гідність та святість Марії. І відомо, що жоден гріх, навіть найменший, не торкнувся її протягом усього життя. А це зовсім не означає, що вона була вільна від спокус злого духа. Диявол спокушував її, але вона довіряла Господові і перемагала його спокуси. Бо у Святому Писанні читаємо, що злий дух спокушав теж Ісуса, самого Бога: «І скінчивши всі спокуси, диявол відійшов від нього до якогось часу» (Лк 4,13). Отже, «до якогось часу», і звичайно більше у Писанні не згадується про напади сил зла на Христа, хоч маємо право здогадуватися, що вони були… Коли сатана так поводився із самим Господом, то що можна сказати про Марію, що була тільки людиною? Нападав диявол на неї, але вона призивала Творця на допомогу і перемагала його. Вона не була надзвичайною жінкою, а такою як ми усі, тільки, що жоден гріх не мав доступу до неї, бо вміло використовувала дари у боротьбі зі злом, а ще краще сказати, що особливою любов’ю була прив’язана до Всевишнього, тому любов постійно торжествувала у її серці і місця злу не було. Не можемо замовчати її виняткового привілею: була вибраною на Матір Сина Божого. (З проповіді Львівського Архиєпископа і Митрополита УГКЦ кир Ігоря (Возьняка)
Давній і глибокий культ Пресвятої Богородиці, що є знаменною віхою Східної Церкви, виявляється у великій кількості Богородичних празників у нашому церковному календарі. Ті празники розказують нам найважливіші моменти з життя Божої Матері від її чудесного зачаття аж до її славного успення.
Святе Євангеліє не багато говорить про життя Пречистої Діви Марії, тож нічого дивного, що більшість Богородичних празників не основується на подіях святого Євангелія, а радше на християнській традиції та на оповіданнях апокрифічних книг перших віків. Сюди належить також і празник Зачаття, який наша Церква святкує 9 грудня. Цей празник має окрему історію на Сході та на Заході. Тож погляньмо на його історію у Східній, Західній і нашій Церквах.
ПРАЗНИК ЗАЧАТТЯ БОГОРОДИЦІ СВЯТОЮ АННОЮ НА СХОДІ
Згадку про цей празник має типікон святого Сави з V ст., одначе його розвій і поширення припадає аж на VIII сторіччя. У цьому столітті святий Андрій Критський укладає службу для празника, а Георгій Нікомедійський та Йоан Евбейський величають його у своїх проповідях. У IX столітті це свято вже було в цілому візантійському цісарстві. Воно є у всіх Східних Церквах.
Празник Зачаття у давнину мав різні назви. До найдавніших належить „Благовіщення Зачаття Святої Богородиці”. У конституції про празники цісаря Мануїла Комнена (1143-1181) він зветься „Зачаття нашої Пресвятої Богоматері”. Слов’янський Пролог має „Зачаття Святої і Богоматері Анни, коли зачала Святу Богородицю”. Загальнослов’янські Устави називають його „Зачаття Блаженної Анни” або „Зачаття Святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю” . У нашій Українській Католицькій Церкві цей празник від Львівського Синоду має офіційну назву „Непорочне Зачаття Пречистої Діви Марії”.
Головна тема богослуження празника — чудесна подія, коли свята Анна зачала Пресвяту Богородицю. Тут описані журба й поневіряння Йоакима й Анни через їхню бездітність. Згадується їхня гаряча молитва про дитинку. „Господи, Боже небесних сил, — молиться Анна, — Ти знаєш неславу бездітности, тож сам злікуй біль мого серця і отвори лона розкрий та неплідну плодоносною зділай… ” (Стиховна вечірні). На її гаряче благання з’являється ангел і звіщає зачаття Пречистої Діви Марії. „Моління твоє, — каже ангел, — дійшло до Господа. Не смутися і перестань плакати, бо станеш благоплідною оливкою, зроджуючи паросток — чудну Діву, яка видасть цвітку — Христа в тілі, який подає світові велику милість” (Стиховна вечірні). З хвилиною зачаття лоно святої Анни стає наче небом: „Нове небо в лоні Анни твориться, — каже сідален утрені, — на приказ Всемогутнього Бога. З нього засіяє Сонце, що не заходить, ввесь світ просвічуючи променями божества, пребагатством доброти, єдин Чоловіколюбець”.
З дивного зачаття Пресвятої Богородиці радіють її батьки, радіють пророки, радіють небо й земля. Тож свята Церква взиває Старий і Новий Завіти до участи в радості: „Прийдіть, усякий чин і вік людський, — співаємо на хвалитних стихирах утрені, — радісно днесь з ангельськими хорами преславне зачаття Богородиці світло празнуймо: патріярхи — всіх Царя Матір, пророки — вами проповідану, праотці — ту, що від вас Богоматір, старці — Богоотців, Богоотці — Божу Дівицю, діви — Приснодіву, вірні — корінь віри, священики — пресвятий храм Божий, всіх святих хори — причину вашого збору, ангельські воїнства — Родительку Владики всього створіння і Спасителя душ наших”.
У зачатті Богородиці святою Анною прославляється святість і непорочність Пречистої Діви Марії. „Пророчий хор, — сказано в сідалні утрені, — колись проповідував непорочну чисту і Богоотроковицю Діву, що її зачинає Анна, хоча неплідна і бездітна. Спасенні задля неї днесь радісним серцем її звеличаймо, яко єдину непорочну”.
Канон утрені святого Андрія Критського це урочистий гимн у честь зачаття Божої Матері. Вона — „нескверна скинія”, „чиста голубка”, „зоря божественної благодати”, „Владики божественний храм”, „царська порфіра”, „миро благовонне”, „вогненна купина”, „голубка непорочна”, „скіпетр святий, новий завіт і посуд манни”, „купина неспалима”, „свічник золотий”, „жива світлиця Господа Бога”, „живоприємний істочник”, „храм святий”.
Сьогодні празнуємо її непорочне зачаття, а через дев’ять місяців, 8 вересня, вона з’явиться між нами у своєму славному Різдві.
ПРАЗНИК ЗАЧАТТЯ НА ЗАХОДІ
Десь у X ст. цей празник прийшов зі Сходу до Англії. Під час реформи Англо-Саксонської Церкви за Вільгельма Завойовника (1066-1087) празник скасували, а відтак знову відновили 1125 року.
На Заході празник Зачаття Богородиці святою Анною пройшов велику еволюцію. Святкуючи цей празник, Схід звертає головну увагу на сам чудесний факт зачаття від старих і неплідних батьків, а Захід у цьому празнику почав наголошувати не так на самому факті зачаття, як радше на прикметі того зачаття. Згодом народжується наука про непорочне зачаття Божої Матері, яка вчить, що Пречиста Діва Марія від першої хвилини свого зачаття була вільна від первородного гріха. Богослови XIII ст. багато дискутували стосовно науки про непорочне зачаття, бо одні з них, представником яких є Іван Дунс Скот († 308), захищали цю науку, а инші, за святим Томою Аквінським († 1274), її заперечували. У пізніших часах загал богословів Заходу підтримав Непорочне зачаття. Папа Сикст IV у 1476 році встановив празник Непорочного зачаття в Римі, а Климент XI у 1708 році поширив його на всю католицьку Церкву.
Наука про непорочне зачаття Божої Матері найбільше розвинулася за папи Пія IX (1846-1878), який своєю буллою від 8 грудня 1854 року проголосив непорочне зачаття догмою віри. У тій буллі сказано, що „наука, яка вчить, що Пречиста Діва Марія не заплямована первородним гріхом від першої хвилини свого зачаття через особливу ласку і привілей Всемогутнього Бога з огляду на заслуги Ісуса Христа Спасителя людського роду, є Богом об’явлена і тому всі вірні мусять сильно й постійно в неї вірити”. Через чотири роки це підтвердила сама Мати Божа у містечку Люрді в Франції через дівчинку Бернадету словами: „Я є Непорочне Зачаття”.
ПРАЗНИК ЗАЧАТТЯ СВЯТОЇ АННИ В НАШІЙ ЦЕРКВІ
Насправді Східні Православні Церкви не приймають догмату про непорочне зачаття. Однак багато українських богословів київської школи XVII-XVIII ст. захищали науку про непорочне зачаття. Лазар Баранович († 1694), спочатку ректор Києво-Могилянської Академії, а відтак Чернігівський архиєпископ, говорить: „Ми всі поправді кажемо: „Це бо в беззаконнях я родився і в гріхах зачала мене мати моя”. А ти одна тільки, до якої ці слова не відносяться, бо ти не почалася у беззаконнях, ані не родилася в грісі. Це ясне, що треба було, щоб ти зачалася без гріха, бо ти мала прийняти Того, що мав увільнити світ від гріхів і згладити всяке беззаконня” (Труби на дни нарочитиє праздников). Йоаникій Галятовський († 1688), ректор Києво-Могилянської Академії, у своїй другій проповіді на Різдво Пречистої Діви Марії, згадавши різні її прообрази у Старому Завіті та пояснюючи її привілеї, каже: „Третій великий привілей, що його Бог учинив Пречистій Діві, це те, що її увільнив від первородного гріха, бо Пречиста Діва без первородного гріха зачалася й родилася…, а на Пречистій Діві не було первородного гріха, але була Божа благодать, тому ангел Гавриїл до неї сказав: радуйся благодатна, Господь з Тобою. З тих слів ангела можемо зрозуміти чисте зачаття Пречистої Діви. Коли посудину наповнити оливою, то не можна до неї додати води або чого иншого, бо вже нема місця, так і в Преч. Діві не має місця не тільки первородний, але й усякий гріх, тому що вона є повна Божої благодаті” (Ключ Разумінія).
Василіянський чин на своїй капітулі в Жировичах 1661 року вирішив, щоб замість одного дня святкувати празник Зачаття вісім днів у цілому чині. Це рішення приймали на знак подяки Пресвятій Богородиці за її особливу опіку над Уніятською Церквою.
Українська Католицька Церква в Галичині після проголошення догми про непорочне зачаття празник Зачаття Богородиці святою Анною почала називати Непорочним зачаттям Пресвятої Богородиці. Львівський Синод (1891) між Богородичними празниками подає празник Непорочного зачаття і наказує святкувати його на спосіб великих Богородичних празників з одним днем перед- і сьома днями попразденства. Собор також апробував службу Непорочному зачаттю, яку уклав о. Ісидор Дольницький, і наказав служити її у всіх церквах. Давнішу службу Зачаття було переставлено на передпразденство Непорочного зачаття.
Як дивно й чудно Господь Бог приготовляв ту, що мала бути Матір’ю нашого Спасителя. Вона — благодатна, свята, пречиста й непорочна стала достойним святим кивотом, у якому поселився сам Божий Син. Наш давній слов’янський Пролог на день Зачаття Богородиці святою Анною містить таке повчання: „Возлюблені, сьогодні твориться початок нашому спасенню. І в лоні праведної Анни, після благовіщення ангела, зачинається внучка праведного Єссея, з роду Давида… І знайте, возлюблені, що сьогодні празнуємо зачаття Госпожі нашої Пречистої Владичиці Богородиці. Тож радо біжім до її храму, стіймо зі страхом на молитві, чуванням створім двері небесної світлиці, і прикрасім себе молитвами, милостинею і постом. І так побожно проводім, радісно празнуючи святе Зачаття Пречистої Госпожі Богородиці, бо вона безупинно молить за нас свого Сина і Бога нашого”.
o. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд
Стихири на „Господи, взиваю я”
Коли чудний Михаїл з неба на землю скинув змія великого,* змія ветхого, званого дияволом і сатаною,* що хоботом свого безумства відірвав третину зір небесних, тобто ангелів,* тоді лукавством своїм він потягнув за собою ввесь рід людський,* запустивши смертоносну отруту в його коріння.* Однак вона не досягнула тебе, блаженніша Донько Якимова,* що єдина непорочно зачалася і непорочною зосталася.
Змій, щоправда, жінкою звів рід людський,* але й жінкою був переможений.* Творець бо, змилосердившись над ділом рук своїх,* ворожнечу поклав між ним і Жінкою – преблагословенною Дівою Марією* − між потомством його та її потомством – Ісусом Христом.* Вони розчавили його голову,* від нього ж не були ніколи пошкоджені,* і так спасли від його насильства рід людський.
Полки святих і вибранців Божих,* змагаючись із сатаною, перемогли його,* але не так, як ти, преблагословенна Богомати!* Бо, перше ніж перемогти його, вони були ним поневолені,* коли зачались у грісі первороднім.* А ти єдина зачалася без гріха і до кінця без гріха перебувала,* повсякчасно вільна від його влади.
Небесний Жених – Христос Господь* своєю пречистою кров’ю здобув собі невісту – святу Церкву.* Він учинив її собі славною,* на якій немає скверни ні порока,* очистивши її найперше купіллю водною від плями гріховної.* А ти, пресвята Діво, ціною тієї ж пречистої крови* вдостоїлась непорочности в самім своїм зачатті,* появивши в собі безплямний образ непорочности святої Церкви.* Ти чуєш від свого небесного обручника, що каже:* Як лілея між будяками, так люба моя між доньками;* і знову: Уся ти гарна і вади нема в тобі.
Заспіваймо, вірні, з святим богоотцем і пророком Давидом* про непорочну Діву Марію:* Бистрі річкові потоки звеселяють місто Боже,* бо свій осідок освятив Всевишній.* Бог серед нього, − воно не похитнеться;* Бог йому допоможе перед світанком.* Бо тебе, Богомати, вибрав Всевишній на свій осідок;* він освятив і допоміг тобі раннім-ранком,* вчинивши тебе непорочною вже з першої миті зачаття твого.
З цього пізнали ми, Всенепорочна,* що Всевишній полюбив тебе понад усіх,* бо ворог твій, сатана, ніколи не втішався тобою.* Він пробував заволодіти тобою від зачаття твого, але безуспішно;* бувши князем тьми,* осліплюваний був блиском благодаті Божої, що опромінювала тебе.* Тому, тремтівши, повертався, не припускаючи,* що це та жінка, яка голову його має розчавити.
Зібравшись нині духом у домі Йоакима й Анни,* припадімо, усі роди, до одуховленого Кивота Божого,* що спочиває в лоні богомудрої Анни;* його з нетлінного дерева, яке не знало гріховної скази,* сьогодні спорудив Законодавець нової благодаті.* Він звідусіль обклав його чистим золотом* освячуючої ласки Святого Духа;* херувимам же наказав невпинно отіняти його зверху крилами.* На нім бо, як на колісниці, має сидіти Бог слави,* який хоче визволити людей своїх з неволі духовного фараона* і привести до вишньої землі обітуваної.* Він переможе ворогів, які на них наступають,* бо вони з вірою кличуть: Встань, Господи, і нехай втікають усі,* що тебе ненавидять!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар, глас 4:
Днесь узи бездітности розрішаються,* Йоакима бо й Анну вислухавши,* Бог проти надії явно обіцяє,* що вони родитимуть Богодівицю, з якої сам родився неописанний,* що ставши чоловіком, ангелові повелів співати їй:* Радуйся, благодатна, Господь з Тобою.
Слава, і нині: Кондак, глас 4:
Празнує днесь вселенна зачаття Анни,* що сталося від Бога,* бо вона породила понад усяке слово* ту, що родила Слово.
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ГАЛАТІВ 4, 22-31.
Браття, Авраам мав двох синів: одного від рабині, другого ж від вільної. Та той, що від рабині, народився за тілом, той же що від вільної – за обітницею. Це має інше значення: ті дві жінки – два завіти; один з гори Синаю, що рабів родить, це – Агар. Гора ж Синай в Арабії і відповідає теперішньому Єрусалимові, що в рабстві зо своїми дітьми. Але вишній Єрусалим – вільний, він мати всім нам. Написано бо: < i> Веселися, неплідна, що не родиш! Возкликни, рада та весела, ти, що мук породіллі не знала, бо у покинутої дітей більш, ніж у тієї, що має чоловіка.
Ви ж, брати, як Ісаак, діти обітниці. Та як тоді той що родився за тілом, гонив того, що родився за духом, так і тепер. Та що каже Писання? Прожени рабиню та її сина, бо син рабині не унаслідить з сином вільної. Отак, брати, ми сини не рабині, але вільної.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 8, 16-21.
Сказав Господь: Ніхто не засвічує світила, щоб його вкрити посудиною або поставити під ліжко, а, навпаки, його ставлять на свічнику, щоб ті, що входять, бачили світло.
Нічого бо нема схованого, що не стало б явним, нічого тайного, що не стало б знаним і не вийшло на яв.
Вважайте, отже, як слухаєте: бо хто має, тому дасться: а хто не має, візьмуть і те, що йому здається, ніби має.
Мати його і брати прийшли до нього, та через народ не могли до нього доступитись. Йому сказали: – Мати твоя і брати стоять надворі, хочуть побачитись з тобою.
Він у відповідь сказав їм: – Мати моя і брати мої – це ті, що слухають слово Боже й виконують його.
Замість Достойно, приспів:
Величай, душе моя, преславне зачаття Божої Матері.
І ірмос, глас 1:
Життєприймаюче джерело, завжди текуче, світлоносний світильник благодаті, храм одушевленний, скинію пречисту, від небес до землі просторішу – Богородицю, вірні, величаємо.
МОЛИТВА ДО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
Пресвята Діво, без гріховної плями зачата і в самому Твоєму непорочному зачатті освячена всіма дарами Святого Духа, відповідно до призначеного Тобі безмірного достоїнства Божої Матері! Ти Богом від віків була призначена на те, щоб разом із твоїм Сином стерти голову ворога нашого роду, пекельного вужа, і тим примирити людство з Богом. Ти цариця сотворінь усього світу, чесніша від херувимів і славніша без порівняння від серафимів. Тебе, єдину по Христі, всемогутній збагатив усіма скарбами своєї ласки, так що серед творів його рук навіть думкою не можна собі уявити величнішого діла рук божих. Та не тільки за життя, але й у Твоєму успенні відзначив Тебе Бог понад усіх, переселивши Тебе з душею і тілом у нетлінне життя.
Мати Ісуса Христа! Тобі все завдячуємо, бо Ти дала нам Бога, Спасителя нашого, а через нього Ти зберегла нас від смерти і дарувала нам життя. Пресвята Богородице, хто зуміє висловити велич Твоєї материнської любови до нас? Хто ж зможе перелічити ті всі твої щедрі добродійства, якими обдаровуєш своїх дітей? Тому й моя любов до Тебе лине, бо знаю, що Ти не погордиш малим і нужденним даром любови мого серця, але приймеш його ласкаво, бо від віків ще ніхто не чув, щоб Ти когось, хто вдається до твого серця, без надії залишила. У тій вірі прошу Тебе, наймиліша Мати і моє прибіжище, будь милосердна до мене, що величаю Твоє непорочне зачаття і призиваю Твоє святе ім’я: Маріє! Амінь.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1328698587575334
о. Петро Фостик
