ПОТРЕБА ВИКОНУВАННЯ ДІЛ МИЛОСЕРДЯ ЩОДО ДУШІ Й ЩОДО ТІЛА – (Дванадцята Неділя після Зіслання Святого Духа – Мт 19,16-26)
В розмові з багатим юнаком Ісус Христос підкреслює велику вагу діл милосердя, як щодо тіла, так і щодо душі наших ближніх. Вони помагають тим людям, що мають земні маєтки в осягненні їхньої мети, тобто Небесного Царства. Як виходить із Спасителевого опису страшного суду, ті діла милосердя будуть мати вирішальне значення в осягненні вічного щастя, яке сповняє кожну людину безмежним спокоєм і радощами, будучи видінням відвічної, безмежно досконалої Божої Істоти. На питання юнака-багача:
„Учителю! Що доброго мені чинити, щоб мати життя вічне?” (Мт 19,16).
Христос відповідає просто: „Якщо ти хочеш увійти в життя, додержуй заповідей” (Мт. 19,18). Але „Якщо хочеш бути досконалим”, каже дальше до нього Ісус, „йди продай що маєш, дай бідним, і будеш мати cкарб на небі; потім приходь і йди слідом за мною” (Мт 19,21).
Може дивно нам буде, чи це добра ота порада, яку Спаситель дав тому юнакові? Гадаю, що це найкраща порада, бо її дала йому Божа Мудрість, Син відвічного Бога Отця. Так-то говорить про Ісуса Христа св. апостол Павло:
„Ми проповідуємо Христа розп’ятого: ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, але для тих, що покликані — чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу силу й Божу мудрість” (1 Кор 1,23с).
Але розважмо над тим, щоб ми могли переконатись самі у правдивості слів Христових. Порада Христова позбутися майна з тією метою, щоб роздавши його між бідних і потребуючих чинити діла милосердя щодо тіла ближніх, помагає людині звільнитись від тих земних дібр. Разом з ними людина звільнюється також і від тієї магічної сили, що маєтки мають над людьми, й стає вільною, щоби старатись про найважливішу річ, а саме про спасіння нашої безсмертної душі. Спаситель радить юнакові позбутися того вантажу — у найлегший і найкорисніший спосіб, тобто продавши їх, роздати гроші бідним; бо це не забирає багато часу й здійснюється без великого труду. Загально знаною є аксіома, що лихої схильності найкраще й найлегше позбутися, коли її цілковито заперестанено, ніж коли намагаємось позбутись її поступово й поволі. З тією правдою годяться також ті всі, що набули звичку куріння, чи п’янства. Вони признають самі, що запереставши курити чи пити є багато легше, ніж курити й пити в міру — помірковано; подібно й схильність збирати й накопичувати майно чи гроші. В людини є те укрите бажання — схильність побільшувати майно чи гроші, незважаючи на те, що ми самі здаємо собі справу, що цього майна не зможемо зужити протягом нашого короткого життя. Та й не диво, чому в людини є така схильність, бо в нашому скомплікованому світі майно так дуже пов’язане з рівними політично-економічними справами, що багач мусить його побільшувати, інакше збанкротував би. Здається Бінг Кросбі, славнозвісний співак, кінозірка й мільйонер, на запитання, чому він будучи вже мільйонером. все ще працює, мав відповісти: „Я мушу працювати, щоб не збанкротувати!” Отже, як бачите, немає багачеві користі з того, що грошовитий, якщо він такий зайнятий їх побільшуванням з доконечності, що навіть не має часу їх уживати. Він мусить цілий час важко працювати, завжди в страху, що може все стратити, коли що-небудь зміниться в економії. Будучи так зайнятим земними справами, багач не має часу зайнятися куди важливішими справами, тобто справами своєї душі; ба що більше він навіть і не думає про неї. В нього немає часу йти до церкви, прочитати дещо про надприродні справи, послухати проповіді чи реколекцій. В нього завжди на гадці, як побільшити майно, чи як захоронити себе перед його втратою. Так ото він марнує свій час на пусті речі та й не має змоги ні часу приготовитись до життя після смерти.
Якже людина позбулась свого маєтку й тієї сили, яку він має над нею, вона може відвернути свою увагу від земних справ і звернути її на речі духові, тобто на ті, що прийдуть після туземного життя. Наш Спаситель не раз остерігає своїх слухачів, кажучи: „Яка користь людині, як цілий світ здобуде, а занапастить власну душу? Або що може людина дати взамін за свою душу?” (Мт 16,26). Глибока правда криється в цих словах Христових. Бо хто запевнить людину, що вона буде довго жити на землі й втішатись тими усіма добрами, які собі наскладала, працюючи так важко, іноді з кривдою для інших людей? Коли людина помре й залишить цей світ, тоді вона не зможе купити собі щастя небесного, хоч би й цілий всесвіт був її власністю. Там, перед справедливим Божим суддівським престолом оці земні маєтки, гроші, влада чи сила не мають жодної вартості. Одне, що багатому грішникові могло б помогти — це добрі діла, правильний ужиток його маєтку, щоб помогти ближнім, що в потребі — в біді. Тому багач, залюблений у своїх багатствах, звичайно не осягає щастя вічного, як про це свідчить сама Божа мудрість – Христос:
„Направду кажу вам: Трудно багатому ввійти в Царство Небесне. Іще кажу вам: Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже” (Мт. 19,23с). Хтось однак може подумати собі: „Якщо я сам не буду дбати про майно, тоді хто подбає про прожиток для мові родини? Аджеж кожна людина повинна подбати про те, що є їй доконечним для життя та й для життя тих, що від неї залежать”.
Це правда, що кожний з нас повинен дбати про земні речі також, та людина не повинна забувати про те, що вони не в найважливішими та що Господь не сотворив Її на те, щоб вона збивала маєтки, чи в безконечність їх побільшувала, але на те, щоб вона живучи згідно з заповідями спасла свою душу. З тієї причини навчає нас Ісус не дуже журитись тим, що не маємо достатків та живемо в біді чи нужді. „Не турбуйтесь вашим життям”, каже Христос, „що вам їсти та що пити; ні тілом вашим у що одягнутись. Хіба життя не більш — їжі, а тіло — не більш одежі? Отож не турбуйтесь кажучи: Що будемо їсти, що пити Й у що зодягнемось? Про те все побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все інше вам додасться” (Мт. 6,25.32с). З того виходить, що коли Господь Бог подбав про щось багато важливіше, тобто про наше життя, без сумніву подбає і про харчі потрібні для підтримання нашого життя. Коли Він дав нам таку цінну річ, якою є людське тіло, тоді без сумніву подбає й про менше важливу справу, тобто про одежу, накрити те тіло. Він бо годує стільки різних звірят, птиць і риб та й рослин; Він зодягає все своє сотворіння, тож не залишить без своєї опіки й царя сотвореного, туземного світу, тобто людину. Нашою найпершою й найважливішою журою повинна бути наша безсмертна душа, бо щодо її спасіння навіть Господь Бог не може нічого зробити, якщо ми не співдіємо з Його ласками. Під цим оглядом всемогутній Творець потребує нашої помочі. Все ж інше Він може осягнути без нас, без нашої співпраці. Тому й каже нам Христос найперше дбати про те до чого потреба нашої співпраці, а все інше залишити Його Божому провидінні, яке знає найкраще, чого нам до утримання цього туземного життя потрібно.
А що до осягнення вічного щастя нам потрібно добрих діл, тобто діл милосердя щодо тіла й душі ближнього, а тим самим правильного вжитку нашого земного майна, виходить зі слів Спасителя, який змальовує своїм слухачам образ страшного суду й вироку найвищого судді Божого Сина. „Тоді скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство приготоване вам від сотворення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу й ви напоїли мене, подорожнім був, і ви прийняли мене; нагий, і ви мене зодягли, хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене” (Мт 25,34сс). Потім Він звернувшись до тих, що по Його лівиці скаже: „Ідіть від мене геть прокляті в вогонь вічний, приготований дияволові Й ангелам його; бо я голодував, і ви не дали мені їсти, мав спрагу й ви не напоїли мене…” (Мт 25,41сс). Отже ті самі речі виконані праведними виєднали для них у страшного Судді вічну нагороду, а їхнє занедбання потягнуло за собою страшну кару на грішників Бо як перші виконуючи діла милосердя хоч і помагали ними здавалось своїм ближнім, вони остаточно віддавали їх самому Христові, який ототожнює себе з нашими ближніми: „Направду кажу вам, усе те, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили” (Мт 25, 40). Подібно як і відмова допомогти ближньому в біді — є відмовою самому Христові — страшному Судді. Будьмо отже, дуже уважні Й не дбаймо за дуже про ті земні добра, але стараймось уживати їх відповідно, щоб ними виєднали собі в Бога життя вічне, як це радить нам Христос:
„А я кажу вам: Придбайте собі друзів мамоною неправою, щоб коли її не стане, вас прийняли в намети вічні” (Лк 16,9),
або інакшими словами: Спаситель радить нам, щоб ми вживали нашого майна ділячись ним з нашими ближніми й у той спосіб робили собі Його – Небесного Отця нашим приятелем у небі. Якже після смерти, ми вже не будемо мати наших маєтків, тоді наш приятель Господь Бог прийме нас до Царства Небесного за те, що ми вживали Його дібр земних згідно з Його волею, тобто для добра й пожитку інших людей.
о. д-р М.І. Любачівський
ПЕРШЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 15, 1-11.
Браття, пригадую вам Євангеліє, яке вам проповідував, яке ви і прийняли, в якім і стоїте. Ним ви також спасаєтеся, коли держите його таким, як я вам проповідував; інакше ви увірували надармо.
Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв був: що Христос умер за наші гріхи згідно з Писанням, що був похований, що воскрес третього дня за Писанням, що явився Кифі, потім дванадцятьом; опісля ж явився більш як п’ятистам братів разом, більшість яких живе й досі, а деякі померли; опісля явився Якову, згодом усім апостолам; а наостанку всіх, немов якому недоноскові, явивсь і нені; бо я найменший з апостолів, я недостойний зватись апостолом, бо гонив Церкву Божу. Благодаттю Божою я є тим, чим я є і благодать його в мені не була марна; бож я працював більше всіх них, та не я, але благодать Божа, що зо мною. Чи то я, отже, чи то вони: так ми проповідуємо, і так ви увірували.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 19, 16-26.
В той час один юнак приступив до Ісуса і сказав: – Учителю добрий! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?
Ісус сказав до нього: – Чому називаєш мене добрим? Ніхто не добрий, тільки один Бог. Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей.
– Яких? – питає його.
Ісус до нього: – Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, 19. поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого.
Каже юнак до нього: – Все це я зберіг ізмалку. Чого мені ще бракує?
– Якщо хочеш бути досконалий, – сказав Ісус до нього, – піди, продай, що маєш, дай бідним і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.
Почувши це слово, юнак відійшов смутний, мав бо велике майно. Тоді Ісус сказав до своїх учнів: – Істинно кажу вам: трудно багатому ввійти в царство небесне. Іще кажу вам: легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в царство Боже.
Почувши це, учні здивувались вельми і сказали: – Хто ж тоді може бути спасенний?
Ісус глянув на них пильно й мовив: – У людей це неможливо, Богові – все можливо.
1 Кр. 15, 1-11 «Благодаттю Божою я є те, що я є»
Коли ми уважніше придивимось до учнів, апостолів Христових, до святих та до всіх тих, хто оточує нас, ми побачимо, що всі вони були немічні. Вони не були «супергероями» чи «надлюдьми», вони – звичайні люди, які були сповнені своїми вадами, недоліками, пристрастями, слабкостями.
Але чим відрізняються апостоли, святі Христові від нас? Тим, що вони дозволили благодаті Божій діяти в них, те, що вони дозволяли Богові діяти через них.
Що заважає нам все більше уповати на Бога, все більше дозволяти Богові діяти через нас? І Бог, як Він діяв через учнів і апостолів, як діяв через святих, може діяти своєю благодаттю через кожного з нас.
Мт. 19, 16-26. «Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі».
Кожний із нас від свого народження, відколи наші очі побачили цей світ, постійно щось нагромаджує. Спочатку знання, потім досвід, коли росте фізично, починає збирати різні матеріальні речі. Ми всі чимось володіємо, кожен із нас чогось досягнув у житті. З одного боку – віримо в Бога, живемо християнським життям, але з іншого – часто покладаємося на те, чого ми досягнули в житті, – на свої знання, досвід, статки…
У цьому Євангелії Господь каже піти й продати все, що маємо, і цілковито довіритися Йому, бути убогим, тобто бути «в Бозі», покладатися на Бога.
Як бачимо, той юнак не мав потрібної відваги, щоб цілковито покластися на Бога й пам’ятати, що Господь є Той, хто подбає про людину, навіть коли батько та матір її покинуть.
Вчімося, може, не відразу, не в одну мить, однак щораз більше покладатися на Бога; не на свої знання, досвід чи на своїх друзів, навіть не на свою віру.
Покладатися на Бога, вчитися довіряти Йому, які б ситуації не складалися в нашому житті.
Владика Венедикт (Алексійчук)
– „ Почувши це слово, юнак відійшов сумний.” (Мт. 19, 16-26). – о. Михайло Чижович, редемторист – https://old.cssr.lviv.ua/word/?article=1690
– Дванадцята неділя після П’ятидесятниці, Євангеліє від Матея 19:16-26, Розповідає отець-доктор Юрій Щурко – https://zhyve.tv/video/1666-dvanadtsyata-nedilya-pislya-pyatydesyatnytsi-nedilne-vangeli
Тропар, глас 3:
Нехай веселяться небесні, нехай радуються земнії,* бо сотворив владу рукою своєю Господь,* подолав смертю смерть, первенцем мертвих став,* з безодні аду ізбавив нас і подав світові велику милість.
Тропар Предтечі, глас 2:
Пам’ять праведного з похвалами* і Тобі вистачає свідчення Господнє, Предтече,* бо Ти показався воістину і від пророків чесніший,* бо у струях сподобився хрестити Проповіданого.* Тому за істину постраждав Ти, радуючися,* благовістив Ти і тим, що в аді, Бога, явленого в тілі,* що взяв гріх світу і подає нам велику милість.
Слава: Кондак, глас 3:
Воскрес Ти днесь із гробу, Щедрий,* і нас возвів Ти із врат смертних,* днесь Адам ликує і радується Єва,* а разом пророки з патріархами неперестанно оспівують* божественну могутність влади Твоєї.
І нині: Кондак Предтечі, глас 5:
Предтечі славне усікновення було якось божественним задумом,* щоб і тим, що в аді, проповів Спасове пришестя.* Нехай, отже, ридає Іродіяда, що випросила беззаконне вбивство,* бо возлюбила не закон божий, ні живий вік,* але – лукавий і дочасний.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, чесного і славного пророка, предтечі і христителя Йоана якого усікновення чесної глави пам’ять звершуємо, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм і святих патріярхів Царгородських, Олександра, Йоана і Павла Нового, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1261926204252573
о. Петро Фостик
