УПОКОЇВСЯ У ГОСПОДІ О. ІВАН МИКОЛА ШМАДИЛО, ЧСВВ – (6.01.1937 – 16.01.2022)

У неділю 16 січня 2022 року у с. Гошів Івано-Франківської обл., Україна, упокоївся в Господі на 86-му році життя, 46-му чернечого покликання, 46-му році священничого служіння Ісповідник віри, преподобний отець Іван Микола Шмадило, ЧСВВ, (06.01.1937 — 16.01.2022), із Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні.

Пропонуємо Вашій увазі останнє інтерв’ю з о. Іваном, записане у монастирській каплиці ОО. Василіян на Ясній Горі в Гошеві о. Ігорем Пелехатим. Листопад 2019 р. Б.

о. Іван Шмадило ЧСВВ, Гошівський монастир св. Переображення Господнього ОО. Василіян:

Я народився в с. Ридодуби Чортківського р-ну на Святий Вечір, 6 січня 1937 року. Початкову освіту здобув у сільській школі, потім в с. Білобожниця закінчив сім класів, далі два роки вчився в школі будівельників у Бучачі, потім працював у Кіровоградській області на різних роботах. Під час служби в армії закінчив курс 10-річної освіти срібною медаллю. Після армії вступив до Київського інституту цивільної авіації, а по закінченні 4 курсу працював авіамеханіком в білоруських Барановичах.

Ще перед службою в армії сестра-монахиня Юлія познайомила мене в с. Капустинці з о. Михайлом Матеєм ЧСВВ, який якраз повернувся із ув’язнення в Сибіру. Він давав мені перші науки. Після служби у війську в кінці 1960-х років я переїхав у м. Стрий і там запізнався з о.о. Василіянами Єронімом Тимчуком, з Атанасієм Ключиком, Павлом Розкіпом, Августином Дзюрбаном, Софроном Дмитерком, які допомагали мені студіювати теологію.

Звідти їздив у с. Вільхівці Жидачівського р-ну, куди якраз повернувся з Казахстану Владика Йосафат Федорик і проживав у домі вчителя Любомира Матури, який пізніше був висвячений на священика. Там, у Вільхівцях, Єпископ Федорик висвятив мене 7 жовтня 1976 року на диякона, а через три дні – на священика. Після того я повернувся у Стрий, служив підпільно Служби Божі для сестер-монахинь, супроводжував о. Єроніма Тимчука в його поїздках до домівок наших вірних по всій Галичині.

З Владикою Федориком я зустрічався ще багато разів. То була людина дуже лагідна, радісна, з майже незмінною усмішкою на обличчі. Він був великим добродієм, кожному старався помогти, був дуже щирим, людяним, привітним. На свій поважний вік був доволі міцної статури і тому його раптова смерть вкінці 1979 року стала великою несподіванкою. У день похорону була чудова погода, а в жалібній процесії йшло багато священиків переважно в цивільному одязі і велика кількість людей. На цвинтарі, Пам’ятаю, були присутні Владика Павло Василик, отці Сімкайли, кільканадцять оо. Василіян. – https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2187892248052996&id=100004967267446