CERKIEW GRECKOKATOLICKA. Eparchia Wrocławsko-Gdańska.

26 СІЧНЯ – НЕДІЛЯ ПО БОГОЯВЛЕННІ.

26 СІЧНЯ – НЕДІЛЯ ПО БОГОЯВЛЕННІ.

НЕДІЛЯ ПО БОГОЯВЛЕННІ. CВЯТИХ МУЧЕНИКІВ ЄРМИЛА І СТРАТОНІКА.

 Покайтесь, бо Небесне Царство близько. Мт 4,12-17

Хрещення Ісуса Христа та нинішня неділя після Богоявлення вводять нас в період дорослого життя Спасителя. Ісус приймає хрещення від Предтечі і розпочинає відкрите служіння.

Євангеліє цієї неділі подає три важливі обставини діяльності Ісуса Христа. Господь переселяється з Назарету до Капернауму – приморського міста, де перетиналися важливі торгові шляхи. Тим самим Христос стає в центрі різних доріг людського життя. Ми бачимо це в чудах, які Він робив для людей в різних ситуаціях і різного суспільного стану.

Слова та вчинки Ісуса стали світлом для людей, яке показало їм правдивий образ Бога та стосунки людини з Ним як зв’язок любові. Цим духовним світлом Господь приніс людям правдиве розуміння Бога, людини, гріха, покаяння та любові, тобто нашого спасіння. Своїм життям і діяльністю Христос дав людям можливість реально побачити і відчути чим і яким є Боже Царство. Це спільнота любові Бога з людиною, Творця зі своїми любими Божими дітьми в атмосфері любові, милосердя, глибокого миру та невичерпної радості.

Коли апостоли шукали пояснення Царства Небесного, Ісус відповів їм: „Царство Боже прийде непомітно; ані не скажуть: Ось воно тут! – або: Он там! – бо Царство Боже є між вами” (Лк 17,20-21). Царство Боже – це спільнота людей об’єднаних одним духом довкола Ісуса. Там, де присутня правда і любов між людьми, там присутній Христос і його царство.

Любов до Бога і ближніх є мірилом присутності Божого Царства серед нас.

 Воротами до Царства Небесного є покаяння. Це усвідомлення гріха як перешкоди для участі в нім і що тільки Христос може звільнити нас від цього. Від нас вимагається лише одного – визнати цю правду і дозволити Ісусові увійти в наше життя, впорядкувати його своєю правдою і любов’ю. Тому пригадаємо собі нині, що таке покаяння та як воно повинно відбуватися.

Дехто розуміє, що це стан смутку. Одного разу в пішій прощі до Зарваниці побожні хлопці зробили зауваження дівчатам, які співали релігійні, але веселі пісні, що в паломництві треба каятися, тобто бути смутним, а не радісним.

Хтось розуміє покаяння, як жаль через наслідки певних дій. Для прикладу, алкоголік шкодує, що втратив здоров’я, а ледачий студент, що не склав сесію. Тут шкодують за наслідки, а не за саму дію.

Інші розуміють покаяння, як припинення вчинення деяких гріхів на певний час. Багато людей на час Великого посту залишають шкідливі звички: вживати алкогольні напої, курити, об’їдатися чи допускати інші гріхи. Однак  після закінчення посту, вони надолужують „втрачене” подвійно.

Синонімом слова „покаяння” у Святому Письмі є „жаль”.

Слово «Жаліти» (грецькою „метамеломай”) виникає від поєднання слів „слідом”, „після” і «турбота». Його значення – журба з приводу наслідків, а не самих дій, що їх спричинили.

«Покаяння» грецькою „метаноя” – це поєднання слів „слідом”, „після” і «розум», що означає новий розум , новий спосіб мислення , нове ставлення до життя і до Бога.

У єврейській мові відповідне слово שוב (шув) буквально означає повернути назад, повернутися, і більше вказує на зміну поведінки.

Єврейський термін робить наголос на «зміні дій»: я поступав так, тепер буду інакше; а грецький – на зміну в розумі, зміну способу мислення. Спасенна, розкаяна людина отримує новий розум і нове серце. Вона по-іншому думає і по-іншому живе. Вона шукає відповідь на запитання: «У чому полягає Божа воля?» Покаяння – це не емоційне переживання, яке з часом проходить, і не стан абсолютної безгрішності, а нові відносини, нове життя з Богом, Який віруючого поступово перетворює на святого. Отож, справжнє покаяння – це не лише залишення злих вчинків, а новий погляд на Господа і на себе, зміна зв’язку з Ним, створення нових стосунків з Богом. Це початок Царства Небесного в нас і нашої участі в ньому.

Царство Боже приходить непомітно, коли ми даємо себе у владу Богу, коли все більше підчиняємо свою волю Йому. Воно є близько нас і стає присутнім у нас, коли приймаємо в своє життя Ісуса, як свого Господа і Спасителя. Коли своє горде «я» ми скидаємо з трону власного серця та в покорі просимо зійти туди Христа – справжнього Царя. Тоді воно стає «Царством Божим між нами», розростаючись у стосунки любові з ближніми і стає Царством прощення, миру, доброти, поваги, допомоги, жертви – Царством любові.

Якщо ж Бог не є Царем у нас і між нами через любов, не буде в нас почуття Божих дітей, то як можемо сподіватися почути: «Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу?» (Мт 25,34). Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

 Тропар воскресний, глас 7: 

Розрушив Ти хрестом твоїм смерть,* створив Ти розбійникові рай,* мироносицям плач перемінив єси,* і апостолам проповідати повелів єси,* що воскрес Ти, Христе Боже,* даючи світові велику милість.

І свята, глас 1: 

Коли в Йордані хрестився Ти, Господи,* Троїчне явилося поклоніння:* бо Родителя голос свідчив Тобі,* возлюбленим Сином Тебе називаючи;* і Дух у виді голубинім засвідчив твердість слова.* Явився Ти, Христе Боже,* і світ просвітив, слава Тобі.

Слава: Кондак воскресний, глас 7: 

Вже більше влада смертна не зможе людей держати,* Христос бо зійшов, сокрушаючи й розоряючи сили її.* Зв’язується ад,* пророки согласно радуються,* представ Спас, мовлячи тим, що в вірі:* Вийдіть, вірні, у воскресіння.

І нині: Кондак свята, глас 4: 

Явився єси днесь вселенній* і світло Твоє, Господи, знаменувалося на нас,* що зі зрозумінням оспівуємо Тебе:* Прийшов єси і явився єси – Світло неприступне.

ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЕФЕСЯН 4, 7-13.

Браття, кожному з нас дана благодать в міру Христових дарів. Тому й сказано: Зійшовши на висоту, полонив він полонених, і дав людям дари.

Те «зійшовши» що означає, як не те, що він був зійшов униз у найнижчі частини землі?  Той же, хто був зійшов униз, є той самий, що зійшов вище всіх небес, щоб усе наповнити.

І він настановив одних апостолами, інших пророками, ще інших євангелистами, пастирями, і вчителями, для вдосконалення святих на діло служби, на будування тіла Христа, поки ми всі не дійдемо до єдности у вірі й до повного пізнання Божого Сина і не станемо дорослим мужем, у міру повного зросту, повноти Христа.

ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 4, 12-17.

В тому часі зачувши, що Івана ув’язнено, Ісус вернувся в Галилею і, покинувши Назарет, пішов і оселивсь у Капернаумі, що при морі, на границях Завулона та Нафталі, щоб збулося те, що сказав був пророк Ісая: О земле Завулона та земле, Нафталі, приморський шляху, країно за Йорданом, поганська Галилеє!

Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти, зійшло світло.

З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: Покайтесь, бо царство небесне близько.

 

Замість Достойно, приспів: 

 Величай, душе моя, царя – Христа, що хрестився в Йордані.

І ірмос, глас 2: Не зуміє ніякий язик достойно благохвалити, тривожиться й ум, і то надсвітній, коли оспівує Тебе, Богородице; одначе Ти, благая, прийми віру, бо любов нашу божественну знаєш, бо Ти є християн заступниця, Тебе величаємо.

 

Cвятих мучеників Єрмила і Стратоніка

Було то за часів гонителя християн царя Ліцинія, а діялося в горішній Месії. На суд Ліцинія приведено було диякона Єрмила, і той визнав себе служителем Бога. Тож наказав мучитель бити його за це залізом по обличчю, а святий мученик голосна молився в часі муки, і коли закінчив молитву, то з неба озвався голос: “Амінь!” Кати задерев’яніли, онімів зі страху імператор, й наказав кинути святого у в’язницю, сторожем якої був Стратонік, таємний християнин. Наступного дня мучитель наказав бити св. диякона Єрмила по животі і роздирати його тіло гострими гаками. Побачив це Стратонік, тоді його серце запалало спрагою мучеництва він і став голосно визнавати Христа. За це Ліциній наказав його роздягнути і довго бити палицями, а потім обох святих мучеників велів кинути до в’язниці. Це була остання ніч їхнього дочасного життя, і вони провели її у молитві, просячи Господа про витривалість у Христовій вірі. А коли настав день, то з ним почалися нові муки. Тіло святого Єрмила кати роздирали так, що аж було видно серце і нутрощі, а він у тих муках не припиняв молитися; у цьому наслідував його і святий Стратонік. Під кінець їх обох загорнули у великі сіті й утопили в ріці Дунаї. їхні тіла християни знайшли за кілька миль нижче, поблизу міста Сінґидон, і чесно поховали. Було то близько 309 р.

Тропар, гл.4:

Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші.

Кондак, гл. 4:

У водах блаженний кінець разом прийняли ви, мудрії, в них Веліара зануривши благодаттю Бога нашого, Мученики, тому вінці, як побідоносні, прийнявши, радуєтеся з ангельськими ликами, з якими імнас поминайте.

о. Петро Фостик

 

Dodaj komentarz

Close Menu